Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (16.3MB) | Репост
Ірина Славінська: У нашій студії — Олена Захарова, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень. Вітаю вас.
Олена Захарова: Вітаю.
Ірина Славінська: Ми сьогодні будемо говорити на такі теми, які, можливо, не так часто підіймаються в українських медіа — тема участі жінок у міжнародній політиці. Я думаю, слухачі можуть цю тему так само на себе приміряти. Поставте собі запитанні: чи багато ви знаєте жінок, які, наприклад, працюють послами України в різних країнах світу? Можливо, кілька таких імен ви згадаєте, а можливо і ні.
То ж ми поговоримо зокрема про причини такої видимості, або невидимості чи незнання. Але почнемо зі свіжої події: буквально вчора відбулася дискусія Участь жінок у міжнародній політиці. І в комплекті із нею відбулася виставка Поза протоколом.
Олена Захарова: Поза протоколом — це такий не дипломатичний термін.
Ірина Славінська: Що він означає? Непристойну поведінку чи ще щось?
Олена Захарова: Мається на увазі, що жінки зазвичай беруть участь у міжнародній політиці поза протоколом. Бо якщо ми подивимося на статистику мирних переговорів за останні 20 років — її ввів ООН жінки — жінки в таких переговорах беруть участь десь 5-10%. А всього вони нарахували приблизно 2% мирних договорів, підписаних жінками. Тобто в основному в цих процесах беруть участь чоловіки.
Ірина Славінська: А чому так склалося?
Олена Захарова: Так склалося історично. Але світова громадськість зараз докладає дуже багато зусиль, щоб змінити цю ситуацію. І передусім, питання участі жінок у врегулюванні конфліктів, у миробудівництві.
Поза протоколом жінки в дипломатії, я скажу так, використовуються дуже активно
Тут я хочу згадати відому Резолюцію Ради безпеки ООН 1325, яка спрямована на збільшення участі жінок у миротворчих процесах. І вона наразі дуже актуальна для України у зв’язку з конфліктом на Донбасі. І ось ця подія була покликана сприяти більшому залученню жінок до миротворчих процесів, до міжнародної політики і до політики зокрема.
Ми проводили дослідження: спочатку в Україні, а потім в Німеччині. Це була спільна робота. Спочатку німецькі спеціалісти прибували до Києва на зустріч з українськими колегами, зокрема з представниками МФО Рівні можливості, з усіма, хто займається такою тематикою, або залучений у миротворчість чи міжнародну політику. І ми обговорили ці теми.
А потім буле таке спільне дослідження в Німеччині. І якщо на першу думку здавалося, що Німеччина — європейська країна, передова, і там має бути зовсім інший рівень цих питань, але ми виявили дуже багато спільного. Особливо проблема сексизму в медіа. Німеччина в цьому плані просунулась не набагато більше за Україну.
Коли ми зустрічалися з експертами, просили їх відповісти на запитання у вигляді пантоміми. Запитання стосувалося різних проявів гендерної нерівності. Наприклад, питали їхню думку щодо імплементації Резолюції Радбезу ООН 1325 або сексизму в медіа, про перспективи жінок в політиці. І необхідно було показати це. І ось фотограф зняв ці емоції і цю пантоміму. Це було особливістю цієї виставки.
Ірина Славінська: До речі, я належу до тих експертів, яких фотографували для цієї виставки. І мені випало дуже складне завдання: зобразити жестом наявність чи відсутність жінок у медіа. Йшлося не тільки про українські медіа. І нічого кращого, ніж закрити долонею рота, щоб продемонструвати певну «безголосість», я не придумала. Хоча, можливо, це була не найкраща метафора. Але, так чи інакше, ця вправа була справді цікавою. Тому що фотографія як вид мистецтва, накладає певну обмеженість ресурсу. Ти не можеш говорити, не можеш пояснювати свою думку. Тільки жести, і один клац.
Анастасія Багаліка: Мені от здається, що Україна в контексті журналістики ніяк не може відвикнути, коли йдеться про представницю тієї чи іншої країни, яка приїжджає до нас за протоколом із візитом, акцентувати на її приналежності до жіночої статі.
Олена Захарова: Деякі дослідники кажуть, що це навпаки пріоритет, коли жінки виконують роль дипломатів і послів, оскільки вони апріорі отримають більшу увагу медіа. І в них є більше можливостей висвітлювати свою позицію в країні перебування. Тому ми можемо використовувати цею.
Жінки мають бути залучені до всього спектру питань врегулювання конфлікту на Донбасі
Ірина Славінська: Тобто це не так погано, що на жінок-послів звертають увагу через гендерні ознаки.
Олена Захарова: Це не лише в Україні така ситуація. Загалом у світі, у дипломатичній сфері.
Анастасія Багаліка: Звучала теза про те, що тільки 2% мирних договорів у світі підписані жінками. І що насправді посилення участь жінок у миротворчості було сказалося б дуже позитивно і на Україні в тому числі, як для країни, на території якої йде війна, а ще одна частина території — анексована. Я маю на увазі Кримський півострів. І тут на думку спадають абсолютно стереотипні висловлювання на кшталт того, що жінки від природи не войовничі. Вони мають займатися миротворенням, гуманітарною діяльністю, і саме наші берегині допоможуть всім помиритися.
От я, наприклад, відчуваю своєрдну інтелектуальну напругу, коли з одного боку ми говоримо про ефективність жінок у миротворенні, а з іншого боку — говорячи про це, так чи інакше впираємось в певні стереотипні ідеї про те, що саме жінкам як — миролюбним, матерям і так далі — властиво миритися. Що ви про це думаєте, Олено?
Олена Захарова: Я не погоджуюся з таким підходом. Це звуження понять, оскільки жінки бувають дуже войовничі. Одночасно, є дуже багато чоловіків, які стоять на миротворчому шляху. І це не залежить від статі, не варто це звужувати. Справді, нам часто більше вбачається, що жінки у миротворчості беруть участь більше у гуманітарних сферах. Але це як наслідок тієї ролі, яка відводилася жінці в традиційному суспільстві. Українське суспільство в своїй більшості належить до нього. І оцей образ берегині у гуманітарній сфері на певному етапі зіграв нам на позитив, коли був волонтерський рух.
Ірина Славінська: Але миротворчість — це не тільки гуманітарна сфера, так? Що сюди ще входить?
Олена Захарова: Весь спектр питань. Це і припинення вогню, і політичні домовленості, і обмін заручниками, політичними в’язнями. Тобто жінки мають бути залучені до всього спектру врегулювання цих питань.
Ірина Славінська: Навіщо?
Олена Захарова: Оскільки вони представляють 50% населення України і більше. Вони можуть подивитися на ситуацію з того кута, з якого чоловікові буде складно подивитися. Залучення жінок до цих процесів може дати кут зору 360°, а не 180°.
Анастасія Багаліка: Коли мова йде про миротворчість, наскільки вірним буде залишити статеву приналежність взагалі поза фокусом?
Олена Захарова: Я би прив’язувала ці речі до розвитку суспільства і розвитку державних інституцій.
Якщо ми подивимося, який стиль управління у нас в державі існує, який дістався нам з радянських часів.
Ірина Славінська: А він існує зараз як монолітний стиль управління в Україні, так?
Олена Захарова: Так. На жаль, поки що монолітний.
Ірина Славінська: Який же він? Давайте опишемо.
Олена Захарова: Реформа державної служби тільки розпочалася, і їх іще не видно кінця і краю.
В нас існує підхід, що справи необхідно порєшать. В нас ще не випрацювався підхід, коли виробляються політики, і вони виконують на всіх рівнях державного управління. Це те, чого ми прагнемо.
І під час вчорашньої дискусії експертки відзначали цю особливість. Чому дуже часто чоловіки не люблять, коли в процес управління включаються жінки? Тому що вони підходять до процесів управління більш конструктивно, Має бути зрозумілий порядок денний: що ми робимо, яких цілей прагнемо? На основі яких політик це робимо? Складніше порєшать питання, що прийнято в олігархічному стилі управління. Інколи жінок використовують як ширму, щоб прикритися. Як політики використовують в політиці нові обличчя. Щоб притягнути увагу виборців. І ось ця ситуація має бути змінена, коли жінки і нові лідери почнуть грати нову роль.
Анастасія Багаліка: Я хотіла би повернутися до конфліктів і ролі жінок у їх вирішенні. Чомусь спав на думку конфлікт між Аргентиною та Великобританією і роль Маргарет Тетчер в усьому цьому.
Олена Захарова: Так, на статевій приналежності Маргарет Тетчер не наголошувалося. Є і такий підхід. Власне, в українському соціумі Юлія Тимошенко теж грає за маскулінними правилами.
Ірина Славінська: Що це означає?
Олена Захарова: Що вони вливаються в існуючий маскулінний дискурс. Ви бачили колись якісь заходи від Батьківщини чи від Юлії Тимошенко? Якісь ініціативи, спрямовані на збільшення залучення жінок до політики? Я таких не можу пригадати. В цьому контексті такі політикині вважають, що це не потрібно: Я це змогла, нехай і інші зможуть. І вони почувають себе комфортно в цьому маскулінному полі, і використовують ті ж самі засоби, які використовує оточення. І вони не налаштовані на зміну цієї системи.
Ірина Славінська: Мені здається, це трошки нечесний формат, коли можна грати маскулінно, а можна стати берегинею, коли зручно.
Олена Захарова: На політичному Олімпі всі засоби можна використовувати.
Ірина Славінська: А щодо міжнародної політики і позапротокольних моментів. Наскільки вони є дискримінуючими для жінок?
Олена Захарова: Поза протоколом жінки в дипломатії, я скажу так, використовуються дуже активно. По-перше, це дружини дипломатів. Це те, що дуже недооцінено. Про них ніхто не говорить, але вони грають дуже велику роль у підтримці своїх чоловіків. І вони, скажімо, жертвують своїми інтересами, своїми кар’єрами в більшості. І особливо в нашій країні.
