Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (13.8MB) | Репост
Любомир Ференс: NASA запропонувало нашому гостю взяти участь у колонізації Марсу. Цю планету планують заселити до 2030 року.
Василь Тарас: Чисто технічно все правильно. Але до колонізації ще далеко. Поки що їх цікавлять мої думки щодо того, які проблеми можуть виникнути серед людей на космічному кораблі і поселень на Марсі і в групі підтримки на Землі. Все не настільки грандіозно, як може звучати із заголовків.
Любомир Ференс: Чому саме ви?
Василь Тарас: Я викладаю міжнародний бізнес в університеті Північної Кароліни. Я спеціалізуюся на роботі з міжнародними трудовими колективами. Зрозуміло, що в таких групах є багато проблем, але якщо її правильно організувати, вона може бути дуже продуктивною.
Мені спало на думку, що викладати міжнародний бізнес в аудиторії ― це так само, як вчити плавати на футбольному полі. Дуже важко пояснити різницю між культурними групами, якщо в класі сидять люди з однієї країни. І я подумав, що було б добре знайти викладача, який викладає цей курс в іншій країні, зробити міжнародні команди із наших студентів.
Одного вечора 5 років тому я розіслав колегам емейли із питанням, чи хтось хоче на такому попрацювати. Дуже багато відгукнулося, і за ці роки проект сильно виріс: цього року задіяно 4,5 тис. студентів зі 160 університетів із 45 країн.
Ми створюємо команди із 7 студентів із різних країн, як правило, з різних континентів, і вони працюють над проблемами, із якими до нас приходить бізнес. Наприклад, Mercedes-Benz запитував, як їм вийти на ринки країн, що розвиваються, LOUIS VUITTON запитував, де будуть найкращі місця для їх нових магазинів, який дизайн буде цікавим для клієнтів тощо.
Один з учасників проекту ― Флоридський інститут технології, так званий неофіційний університет NASA.
Місія на Марс готується вже кілька років, вкладено вже багато коштів і ще більше буде вкладено. До 2030 року вони планують мати людей на цій планеті, а з 2050 року ― постійні поселення. NASA мають дуже добрих інженерів і програмістів, але вони ніколи не звертали уваги на людський фактор.
Базз Олдрін був фактично другою людиною, що ступила на Місяць, буквально за три хвилини після Армстронга. Йому вже років вісімдесят, але залишається активною людиною, працює викладачем у Флоридському інституті технологій. Він звернув увагу на те, що часто NASA часто втрачає великі кошти через те, що в них не дуже добре організований колектив.
Тому Базз Олдрін виступив з ініціативу залучити соціальних науковців ― менеджмент і так далі.
До мене звернулися як до спеціаліста з міжнародного бізнесу, тому що люди, які працюють на NASA, із різних країн, часто і зараз у різних країнах. Потім їх більше зацікавила тема прийняття рішень великими натовпами.
Я кажу, що заголовки трохи перебільшують, тому що зараз нас буде 7-8 людей, і ми маємо привезти ідеї щодо того, які можуть виникнути проблеми у соціально-культурній сфері.
Анастасія Багаліка: Що означає проект заселення Марсу і для чого він?
Василь Тарас: В першу чергу уряди багатьох країн готуються до малоймовірної зараз, але раніше чи пізніше дуже ймовірної події, що Землю стукне астероїд. Одна з ідей заселень Марсу ― зберегти людство від такої події.
Поки що це звучить як фантастика, я не уявляю, наскільки їм це вдасться, але якщо вони будуть прогресувати так, як прогресують, за кілька десятків років це стане реальним.
Анастасія Багаліка: Поки що ви не знаєте, у якому форматі буде ваша допомога?
Василь Тарас: Так, поки що ми зберемося, обміняємося думками, напишемо доповідь, яка, можливо, ляже в основу стратегії.
Також мене попросили послухати, що скаже на цю тему натовп. Зазвичай якщо поставити таке питання індивідуальній людині, 99 зі 100 нічого розумного не скажуть, але якщо група достатньо велика і різноманітна, хтось може сказати щось розумне.
Анастасія Багаліка: Чи ви знаєте інших вчених, долучених до цього проекту?
Василь Тарас: Декого знаю, декого ні. Один з тих, хто відіграє ключову роль і вийшов на мене ― професор Флоридського інституту технологій ― відомий тим, що консультує, як оформити новий термінал аеропорту в Орландо, щоб він був придатним для людей з різних країн ― починаючи з елементарних речей, як кімнати для молитви, і закінчуючи тренінгами для персоналу.
Любомир Ференс: У вас велика команда?
Василь Тарас: Щодо NASA ― поки що не знаю. Наскільки я зрозумів, там буде до десятка людей, які будуть кілька днів обмінюватися думками і розробляти стратегію. Щодо команди на X-Culture ― дуже важко сказати, як її поміряти. У Північній Кароліні це я, два мої помічники і ще 6-7 професорів з різних факультетів, які працюють із нами.
Через проект пройшло приблизно 30-40 тис. студентів і близько 500 професорів. Деякі брали участь один раз, близько 350 людей бере участь постійно. З них близько 50-60 дуже активні у плані досліджень.
