Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (13.4MB) | Репост
У студії Громадського радіо радниця міністра охорони здоров’я Леся Брацюнь і завідувач відділенням паліативної допомоги Київського міського онкологічного центру.
Лариса Денисенко: Яка ситуація зі знеболювальними в країні? Наскільки лікарі і законодавство готові покращувати якість життя пацієнтів?
Леся Брацюнь: Коли у людини немає болю, навіть за наявності невиліковного захворювання, у неї фіксуватимуть доволі високий рівень життя. Вже три роки, як в Україні є прекрасне законодавство, яке дозволяє ефективно знеболювати дорослих. Постанова №333 дозволила покращити доступ до знеболювальних.
Але є фактори, які обмежують такий доступ. Зокрема це внутрішній вибір пацієнтів. Вони бояться сильнодіючих знеболювальних. Бояться передчасної смерті або звикання. Також самі лікарі призначають знеболювальні препарати в достатній кількості.
Лариса Денисенко: Чому лікарі мають такі побоювання?
Олексій Калачов: Є кілька причин. Перша – лікарі не знають, як правильно знеболити онкологічних пацієнтів. Залежність від таких препаратів наступає дуже рідко – частіше пацієнти не доживають. На сьогодні є мораторій на перевірку лікувальний установ. Він діє.
Потім бояться призначати препарати в адекватному дозуванні. Біль – це суб’єктивне відчуття. Лікар не може її визначити, відчути, зрозуміти. Ми оцінюємо больовий поріг на основі скарг пацієнтів. Але ж у кожного він індивідуальний.
Лариса Денисенко: Чи існують протоколи ВОЗ стосовно вимірювання болю? І ще є відсоток людей, які відчувають звикання.
Олексій Качалов: Наші пацієнти потребують чимраз більших доз опіоїдів не через звикання. Річ в тому, що пухлини прогресують, їхній об’єм росте і наші пацієнти вимагають більших доз. Є певні правила, які розробив ВОЗ в 1988 році. Є протоколи. Вони пишуть про застосування тієї дози, яка гамує біль у онкохворого. Максимальної дози, як не дивно, не існує.
Лариса Денисенко: Кілька років тому почали випускати таблетований морфін. Чи це якось вплинуло на наркофобію?
Олексій Качалов: Однією з рекомендацій ВОЗ є як раз прийом таблетованих знеболювальних. В Україні наразі є форми таблетованих анальгетиків, також є морфін. Є два препарати, які не мають порогового ефекту – це морфін і фентоніл. Тобто збільшення дози цих препаратів призводить до збільшення ступеню знеболення. Таблетовані форми дають змогу пацієнтам бути незалежними від медпрацівників, які приходили додому робити ін’єкції. В Україні и маємо зараз тільки морфін короткої дії на 4-6 годин, в той час як морфін пролонгованої дії це 10-12 годин.
Також у світі є трансдермальні форми фентонілу, які діють 72 години. Це препарат в формі пластиру, який приклеюється на шкіру. Раніше в Україні були подібні препарати але в них закінчилася ліцензія і її не продовжили.
Леся Брацюнь: Лікарі ще просто не вміють призначати таблетовані препарати. Також не читають нового законодавства, де сказано, що в лікуванні паліативного хворого можна виписувати на рецептурному бланку до 15-денної його потреби в препараті. Якщо на день хворий вживає 6 таблеток, то на 15 днів йому можна виписувати 90 таблеток. Але лікар боїться виписувати одразу 90, а в аптеці теж не читали законодавства і вважають рецепт неправильним. І пацієнт стає заручником цих дій.
