Про це запитаємо в експерта з кліматичної та енергетичної політики Національного еко центру України Олега Савицького та голови ГО «Східно-українського центру громадських ініціатив» Володимира Щербаченка.
Нещодавно завершилося дослідження, яке називається «Ціна вугілля на Донбасі в умовах війни», і наші гості є його безпосередніми авторами.
Євген Павлюковський: Що вдалося дослідити? Що є найбільш невідомим та несподіваним?
Володимир Щербаченко: Це дослідження було присвячене соціальним і економічним правам та незначною мірою екологічним. Аналіз цих проблем дозволяє зрозуміти, чому війна прийшла на цю землю, і чому частина людей, які там проживають, взяли в руки зброю.
Євген Павлюковський: І яким був історичний підтекст?
Володимир Щербаченко: Протягом багатьох років природні ресурси на тій території визискувались, кошти, які виділялись урядом, нещадно розкрадалися місцевими політичними елітами та олігархами. Місцеве населення на все це реагувало тим, що потихеньку крало або було свідками цього розкрадання. Наслідком цього стало зубожіння населення, зневіра, занепад вугільної промисловості.
Коли сусідня держава вирішила використати цей момент соціального невдоволення, їй це вдалося.
Любомир Ференс: Але ж це не відбувалося без допомоги держави. Вугілля видобувалося на копанках, перепродувалося на великі площадки, які контролював син Януковича, і вже з цих площадок це вугілля йшло по високих цінах на теплові електростанції. По тих цінах, за якими купувала держава.
Володимир Щербаченко: Абсолютно вірно. Але говорити «держава» трохи безлико. Тут треба згадувати Рината Ахметова, весь олігархат, місцеві політичні еліти, зокрема, Королевську.
Євген Павлюковський: Чим унікальна ваша інформація у дослідженні? Що вона нам показує нового?
Олег Савицький: Ми залучили експертів з різних галузей, і спробували поглянути на цю проблему в комплексі з усіх боків — соціального, правового, екологічного. Коли бачиш широку панорамну картину, починаєш розуміти зв’язки між різними моментами.
Євген Павлюковський: Що в соціальному плані спонукало становленню такої ситуації? Що підштовхнуло людей до оцих копанок?
Володимир Щербаченко: Шахти закривалися, роботи не було, але геологічна будова дозволяла видобувати вугілля з поверхні.
Олег Савицький: Той соціальний колапс, який виник в 90-ті, мав місце завдяки проваленій реструктуризації вугільної галузі за часів Кучми, коли за один день було вирішено закрити десятки шахт, і тисячі людей опинилися на вулиці. Це були часи, коли обсяги промисловості впали в два рази, і ті обсяги видобутку, які були за радянські часи, були не потрібні Україні, попиту на вугілля в такий кількості не було.
Тому нагальним було питання проведення реструктуризації. Замість цього відбулося просто розкрадання державних активів. Коли шахти закривалися, звідти вирізалися кілометри кабелів, виймалися металеві конструкції та здавалися на металобрухт. Вважалося, що шахта просто закрилася, а те, що в ній було майна на мільйони доларів, ніхто не говорив. На цьому зробили перші капітали багато людей часів Кучми.
Володимир Щербаченко: Частину обладнання витягали, перефарбовували та перепродували за космічними цінами.
Питання корупції і зловживань у вугільній промисловості — це не лише питання минулого. І тими шахтарями, які все втратили, дуже легко маніпулювати інформаційно. Росіяни легко налаштували їх проти київського уряду.
Але замість того, щоб це все побачити та зробити висновки, уряд робить ті самі помилки. Знову ми бачимо «Роттердам+», нову намагання заробляти через корупційні схеми на цих людях.
Вугілля на Донбасі коштувало 44 долари, а держава його хотіла купувати по 63, тобто на 30% дорожче
Євген Павлюковський: Які це схеми, давайте їх озвучимо.
Олег Савицький: Серед нашого авторського колективу є Денис Казанський, відомий журналіст-розслідувач. В його розділі йдеться про схему закупівлі вугілля «Роттердам+». Зараз ціноутворення на вугілля залишається адміністративним і непрозорим. Минулого року це був якийсь сюрреалізм, коли в квітні регулятор каже, що для стимулювання нашої енергетики ми маємо зробити тариф для теплових станцій такий, як в порту Роттердама з доставкою в Україну. Ідея була гарною, щоб закуповувати вугілля по спотовим цінам на світовому ринку. Але це вугілля продовжували закуповувати з окупованих територій, тільки за двічі вищу ціну і через різні офшорні прокладки.
Володимир Щербаченко: Вугілля на Донбасі коштувало 44 долари, а держава його хотіла купувати по 63, тобто на 30% дорожче. І всі ці гроші мали йти в кишені окремих осіб, замість того, щоб відновлювати Донбас та перекваліфіковувати шахтарів. Звичайно, це викликає озлобленість людей.
Євген Павлюковський: Як офіційна блокада позначиться на соціальній сфері на цих територій?
Володимир Щербаченко: Вона вже позначається. Ці гроші, за які закуповувалось вугілля на окупованих територіях, частково йшли на мінімальне соціальне утримання. Людям платили зарплату. Та з іншого боку, велика частина цих грошей йшла на утримання каральної системи, встановленої бойовиками на окупованих територіях.
Євген Павлюковський: Де і коли можна буде ознайомитися з цим дослідженням?
Володимир Щербаченко: Книга буде доступна онлайн, а презентація відбудеться на фестивалі Docudays (UA) у вівторок о 19:00.
