Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (21.0MB) | Репост
Анастасія Багаліка: Поговоримо про довготерміновий план переходу до монетизації субсидій. Говорити про це ми будемо з координаторкою житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянської мережі ОПОРА Тетяною Бойко.
Ірина Славінська: Давайте почнемо з монетизації субсидій. Що це таке і для чого це робиться?
Тетяна Бойко: Я думаю, що більшасть українців розуміють, що таке субсидії, тому що дуже багато зараз стало субсидіантів. 40% домогосподарств в середньому. А можливо, ця кількість і зросте. Що це означає? Люди мають певну допомогу від держави на сплату житлово-комунальних послуг, але вони не бачать цих грошей. Тобто на цю суму зменшується розмір їхньої платіжки. А монетитизація полягає в тому, що на рахунок людини буде надходити певна сума коштів, і вже з них людина буде розраховуватися за комунальні послуги.
Є ще варіанти. що, наприклад, це буде рахунок зі спеціальним режимом використання. Гроші будуть приходити на карточку, і їх можна використати тільки на сплату комунальних послуг або, наприклад, на енергоефективність. Інший варіант — що ти можеш їх просто зняти. Розрахуватися ними за призначенням чи купити собі сукенку і мати потім відповідні труднощі.
Ірина Славінська: Може, хтось на комунальні послуги відкладає одразі із заробітної плати якийсь відсоток, чи від пенсії — взагалі, подумати страшно.
Тетяна Бойко: Можливо, саме тому Уряд і не поспішає із монетизацією субсидій: для багатьох людей це буде досить значна сума. І для когось це буде не сукенка, а піти дійсно купити дитині чоботи, наприклад. І логічно, що людина зробить такий вибір, і потім не заплатить за комуналку. Тому я, мабуть, схиляюся, що в якійсь короткотерміновій перспективі все таки це повинна бути картка, яка дозволятиме тільки платити за комунальні послуги. Але для чого це важливо? Що людина буде відчувати ці гроші.
Ірина Славінська: Добре, от ти маєш картку, на якій є гроші, але витратити їх можна тільки на сплату комунальних послуг. То що ж змінює це відчуття?
Тетяна Бойко: Я би сказала, є кілька аспектів. Ми зараз говоримо власне про людей. Людина буде бачити і відчувати ці платежі.
Ірина Славінська: Я одразу перепитаю. З наявною схемою субсидій виходить, що реальних витрат, реального обсягу грошей, які потрібно платити за певні послуги — гарячу воду, опалення, електроенергію і так далі — субсидіанти можуть не відчувати. І це їх не стимулює до зміни їхньої побутової поведінки. Я пам’ятаю, півроку тому ми тут в ефірі обговорювали дослідження, яке показало, що що ті домогосподарства, які отримають субсидії, не змінили своїх споживацьких звичок. Використовують так само багато води, електроенергії тощо, як і до підняття тарифів. При цьому домогосподарства, які не отримали субсидій, вчасться економіти і більш розумно використовувати ресурси. Монетизація субсидій допоможе дати цьому раду?
Тетяна Бойко: Очовидно.
Ви абсолютно праві, за даними Нафтогазу за минулий опалювальний сезон отримувачі субсидій спожили — це тільки по газу — вдвічі більше, ніж ті, хто не отримував субсидії. І навіть вже за цей рік, знову ж таки, за даними Нафтогазу,відсотків на десять зросло споживання. Тобто люди не відчувають цих грошей. Вони розуміють тільки якусь невеличкук суму, яку їм треба сплатити. Тому вони не мотивовані до зміни своєї поведінки, до енергозаощадження. І, власне, для людей така монетизація дасть оце відчуття. І тут ключове — не просто дати ці кошти, а й надати можливість витрачати їх на енергозаощадні заходи.
Ірина Славінська: До речі, щодо того, як можна використати зекономлені при гіпотетичній монетизації субсидії кошти. Наскільки, на вашу експертну думку, ці кошти необхідно обмежувати з точки зору цільового використання? Все ж таки думки розходяться: два полюса, між цільовим використанням та необмеженням. Споживай менше води — купи собі більше м’яса. Як це зробити розумніще?
Тетяна Бойко: Чому ми говоримо про довготерміновий план? Я вважаю, що держава повинна поступово обмежувати кількість субсидіантів. Критерії того, хто має право на субсидію, мають підвищуватись. Будуть враховуватися не тільки доходи цього року, а також майновий статус людини, депозити — всі доходи, які є в людини. Бо не може субсидіант жити в будинку еліт-класу чи мати Mersedes. Чи навіть користуватися Iphon, на мою думку. Спочатку потрібні такі обмеження, а далі — поступово скорочувати норми. Я вважаю, і більшість експертів вважають так само, що на сьогоднішній день, особливо на опалення, на воду завищені норми. Як ми вже наголошували, субсидіанти використовують більше енергоресрсів комунальних послуг, ніж ті сім’ї, які не отримують субсидію. І поступово ці норми повинні зменшуватися. І тоді, скажімо, можемо не робити обмеження, а дозволити людям робити що завгодно на їх розсуд з тими грошима. Але вони будуть знати, що у разі, якщо вони не зекономили, на наступний рік зменшиться їхня пільга, їхня слоціальна норма. Буде не 5,5 м³, а чотири, а потім і три — зменшиться норма наступного року. Звичайно ж, ми говоримо про гипотетичну ситуацію.
Анастасія Багаліка: Роз’ясніть, будь ласка, цей момент зі зменшенням норм.
Тетяна Бойко: На сьогоднішній день субсидії розраховуються не за фактичним споживанням, а за соціальними нормативами, які розрахував Уряд. Створена міжвідомча робоча група, яка наразі не оприлюднила жодного плану. Власне, через це експертне середовище вимагає сказати хоч що-небудь. Чому це так важливо? Тому що минулого року, як ви пам’ятаєте, більшість людей отримали величезні залишки субсидій. Тобто, 5 тисяч.ю а були випадки, коли й 15 тисяч. І потім в кінці ці залишки забрали до бюджету. А люди вже, можливо, розраховували на ці гроші. То ж треба казати людям наперед, щоб вони знали, що їм робити. Тому що забрали — добре. А чтому ми тоді повинні економити? Будемо по максимуму відкривати всі газові комфорки чи вікна.
Ірина Славінська: А от соціальні норми. Якщо змалювати такий, скажімо, портрет субсидіанта — ким він є зараз?
Тетяна Бойко: За наявними у нас даними, за минулий опалювальний сезон основними отримувачами субсидій були ті, хто живуть в приватному секторі, і це досить бідні люди. Тобто це, в основному, села і невеличкі містечка. Це дійсно бідні люди, яким, швидше за все, ніхто навіть кредит не видасть. В них немає коштів. Це така наша велика біда.
