Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (18.0MB) | Репост
Ірина Славінська: Коли ми дивилися запуск нового сезону програми “Але є одне “але”, виявили, що назва змінилася і тепер складається з комплекту знаків, комбінацією яких часто позначають матюки. Яка лайка зашифрована за цими словами?
Майкл Щур: Доброго ранку. Слава Ісу. То не є лайка, програма сі називає “Грати песик дужка гривня знак питання долар нуль”.
Ірина Славінська: Чим відрізняється новий сезон програми?
Майкл Щур: “Але є одне “але” вже було давно. То була коротка добірка на сім хвилин. Потім до моєї армії ми зробили “Утеодин”. Потім я пішов в армію, і теперка ми зробили те, що ви називаєте матюками.
Ірина Славінська: Як досвід армії вплинув на гумор?
Майкл Щур: Я не знаю. Але в коментарях інколи пишуть: “Зразу видно, що Майкл служив в армії — нічого не смішно. Видно головов в каптьорці сильно вдарився”.
Любомир Ференс: В останньому випуску програми ти окремо постив негативні коментарі про себе та реакцію людей на програму. Як ти думаєш,чому?
Майкл Щур: Та то не негативні коментарі, а й у тому числі негативні.
Любомир Ференс: Люди коментували, що ти захищаєш народного депутата Сергія Лещенка.
Майкл Щур: Я би не сказав, що я когось захищаю взагалі. У нашій програмі ми самі інколи не займаємо конкретну позицію. Я не знаю, чи добре, що почали з Лещенка той фільм, чи погано. Я, швидше, навмисно займаю протилежну позицію від того, що дають. Щоб доповнити ситуацію, я даю трошки іншу думку: що, хлопці, то трохи дивно, то десь іде трохи в стереотипному напрямку, ше Ахметова не посадили, Бойка не посадили, мільярдерів не посадили. Ше не посадили тих, кого мали б, а чому з Лещенка (як багато хто говорить)? Але ми навмисно то зробили — ми даємо кусочок іншої думки, щоб світ не був таким однокольорним.
Любомир Ференс: Можливо, не потрібно говорити, хто більше чи менше винен? Чи не варто цих людей “полірувати”: як і Бойка, так і Лещенка, щоб не повторилася історія, в якій ми живемо вже 25 років?
Майкл Щур: Абсолютно погоджуюся. В одній із попередніх програм ми “полірнули” Сергія Лещенка так, що не всім то подобалося. І були коментарі: “Чого ви на Сергія наїжджаєте, він нормальний хлопець, подивіться на інших” — і список нам дають.
Ми можемо в одній програмі бути за когось, а в іншій проти тої самої людини. Але то тому, що міняється інформаційний фон, події. Але мене насторожує серйозність питань. Бо ви і всі люди мене питають так, наче ми серйозна аналітична програма.
Люди, ми хочемо бути серйозною аналітичною програмою, але в нас виходить тільки смішно!
Любомир Ференс: Але твої програми, скоріш за все, збирають більше переглядів не за гумор. Люди бачать там аналітику.
Майкл Щур: Друзі. То всьо випадково. Ми не вкладаємо в то серйозну аналітику. Якщо ви будете нам вірити, в один момент ви можете самі себе серйозно надурити, бо ми скажемо якусь бздуру, а ви в то повірите. І ви будете потім мене звинувачувати, що я завжди робив аналітику, а теперка перестав. А я скажу: я не винуватий, я був на “Громадському Радіо” і вас попереджав.
Ірина Славінська: Як спосіб жартування може змінюватися, і як це функціонує у країні, яка веде війну?
Майкл Щур: Я не знаю, як сміятисі, коли йде війна, про ті трагічні і сумні історії, які відбуваються в зоні АТО. Але, з іншого боку, ви би знали, як люди сміються тамка. Вони сміються з усього. Нам, хто сидить у тилу, недоречно про то жартувати. Я думаю, їм там сміх допомагає пережити складні ситуації.
Сміх допомагає пережити ситуації, які важко пережити без нього. Українське суспільство ще дійде до того, коли будемо не так гостро реагувати, коли хтось жартує з тем, які сьогодні у нас вважаються табуйованими: смерть, смертельні хвороби, операція по зміні статі.
У нас є багато тем, які інколи викликають огиду, а інколи: “Та як! Не можна про то жартувати!”
У нас нема людей, які жартують про релігію, бо їх зразу палять на ритуальних стовпах, нема людей, які жартують про хімію вчительки Олени Василівни, бо вчителька — серйозна людина.
Ірина Славінська: Ти говориш, що на фронті багато сміються. І я згадую антитезу до цього — безкінечні запитання: як ви можете?! Як ви можете ходити на концерти, сидіти в кав’ярнях, поки в країні війна?! І як ви можете жартувати, поки в країні війна?
Майкл Щур: Минулого тижня на вихідних ми з Романом Сініциним їздили машиною в АТО. Я звідти повернувся у троха важкому стані. У мене всередині було таке: як можна ходити тут по вулицях і купувати сосиску в тісті, коли там хлопці про то не думають; як можна ходити в навушниках і слухати музику, якщо там то небезпечно; як можна тут сидіти в теплі, якщо там часто ноги примерзають навіть всередині?! Це дві різні реальності, які заперечують одна одну. Якщо різко переходити з одної в другу, кров закипає. Контраст страшенний.
Тут всі займаються буденними справами і думають, чи випити сьогодні пива, чи подивитисі порнушку і піти спати. Рівень питань зовсім інший. Але це не означає, що ті, хто ставить ці запитання, неправі. Вони абсолютно праві для себе, бо так відбувається з головов людини.
Любомир Ференс: Ти не думав саме через гумор показувати важкі ситуації на фронті, щоб влада більше робила для людей на передовій?
Майкл Щур: Питання ж не тільки в тому, щоб влада більше робила для тих людей. Питання в тому, щоб всі ми більше робили. І в тому числі ті, хто знаходиться на передовій. Тут війна троха складна. Не всі в ній воюють, а тільки трошка людей туди пішли. І чим далі, тим більше люди дивляться на них і думають: може, не так і треба та війна, може, то і не війна?
Всім нам треба включитисі! Кожен має щось робити, аби хоча б трошка розуміти, що так само брав участь в тому, щоб захистити Україну.
Любомир Ференс: Майкл Щур був на рівненському полігоні, наскільки мені відомо.
Майкл Щур: Був там тиждень чи два, а потім мене перевели в Десну.
Любомир Ференс: А не виникало думки: добре, що рік відслужив і на передову не потрапив?
Майкл Щур: Ні. Мені навіть було трошки шкода, що не вийшло використати знання, які в мене є. І так само в голові є конфлікт. Я сам по собі гуманний, мені шкода таргана, коли я згадую, що колись його вбивав. А тут повністю інша реальність. Я не знаю, як би я там поводивсі, може, наклав би в штани зразу, як тільки куля свиснула біля мене і сказав би: “Хлопці, заберіть мене звідси! Тільки не в лице, я ним працюю” І на тому героїзм би закінчивсі. Я не знаю.
Ірина Славінська: Сміх допомагає повернутися?
Майкл Щур: Я від нього далеко не відходив. Але після тих вихідних — та. Навіть швидше не сміх. Мене вивели з того стану, який мені дуже не подобався, кілька зустрічей. Мені трапилося кілька нормальних людей і я побачив, що фактично вони ведуть свою війну, наприклад, за якусь реформу в суддівській системі. Я згадав, що я сам колись собі казав, що кожен може вести війну по-різному.
Можна просто прибрати сміття в під’їзді — і ти вже береш участь у цій війні.
Насправді, це війна нормального проти ненормального. Ми на нормальній стороні. Можна робити будь-що нормальне — і вже можеш говорити, що ти солдат.
Ірина Славінська: Який твій топ найсмішніших українських політиків і публічних діячів?
Майкл Щур: Нема смішних. Є люди, яких шкода. Це Олег Ляшко — я йому дуже співчуваю. У нас у програмі є табу на Олега Ляшка. Якщо ми в одній програмі щось про нього сказали, кілька програм не маємо говорити, щоб трошка заспокоїтисі і не було так тяжко. Про нього що не роби, йому всьо реклама. Чим більше про нього робити сюжетів, тим більше він буде популярнішим. Якщо ти коли-небудь зробиш розслідування, що він закоханий у восьмирічну самицю восьминога, всі будуть від нього фанатіти. У нього такий образ.
Be the first to comment on "Про що не можна жартувати під час війни? Міркує Майкл Щур"