Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (12.9MB) | Репост
Євген Павлюковський: Минуло 3 роки від розстрілів героїв Небесної сотні, а у столиці й досі немає ані меморіального комплексу Революції Гідності, ані музею героїв. Які перспективи створення такого комплексу?
Ігор Пошивайло: Вірогідність того, що Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні таки постане на Алеї Героїв Небесної Сотні, 3 досить висока, оскільки Президент України ще минулого року в листопаді заявив про свою політичну волю стосовно цього місця. Кілька днів тому на офіційному вшанування Героїв Небесної сотні і президент, і міський голова КМДА Віталій Кличко якраз оголосили про те, що вони абсолютно будуть підтримувати цей проект.
На сьогодні питання гостро стоїть не лише у нас, як працівників музею, який був створений рік тому. Питання стоїть у кінцевому результаті. Але дуже важливий для нас сам процес. Ми розуміємо, що швидко і поспішно будувати пам’ятники сьогодні не варто. Це рішення має бути узгоджене. Меморіал і музей такого масштабу, присвячений таким подіям мусить бути створений на засадах прозорості, відкритості, залучення фахівців та усіх зацікавлених сторін.
Передусім нас турбує відсутність динаміки і прогресу. Музей дійсно має свої статутні завдання. Створений колектив зі штату майже 30 осіб. За останні півроку ми провели понад 50 культурно-освітніх заходів. Ми влаштовуємо виставки не лише в Україні, але і закордоном. Ми також збираємо колекції, опрацьовуємо їх і створюємо до них доступ. І у цій ситуації дивно, що навіть тимчасового приміщення немає, адже варіанти уже обговорювалися не раз, і не лише представниками музею, а й громадськістю, зокрема, родинами Небесної Сотні та експертами на різних рівнях. І це питання за рік не посунулося ні на йоту. А це загрожує і тій збірці, і тим напрацюванням. Зрештою, авторитет і довіра громади до проекту падає. До нас дуже часто звертаються безпосередні учасники подій на майдані Революції Гідності і родини, які готові поповнювати наші колекції. Але оскільки музей не має місця, то колекція, яку назбирали громадські активісти, нищиться щодня. Бо умови, у яких усе це зберігається – це музейний сарай. Абсолютно не прилаштований для зберігання музейної колекції національного масштабу.
Євген Павлюковський: Про які експонати йдеться?
Ігор Пошивайло: Основою колекції музею є не тільки речова колекція, а три основні частини. У майбутній меморіал має увійти і меморіальна територія, де відбувалися події: місця загибелі активістів, постріляні фасади будівель, стовпи із залишками куль. Ця нерухома частина – це теж предмет майбутньої презентації музею.
Друга складова – це речова колекція, до якої відносяться унікальні артефакти. Це та славнозвісна ялинка і її конструкція, персональні речі протестувальників. Ми маємо кілька шоломів, які належать Героям Небесної сотні. Це маса надзвичайно цікавих речей із барикад, особистих речей, мистецькі артефакти, полотна, які малювались на Майдані, прострілені сіті-лайти, велосипед француза, який приїхав на велосипеді із сонячною батареєю, був подарований народові України і стояв на сцені.
У нас була виставка у Варшаві в рамках Міжнародного бієнале плакату. Відомий світовий куратор Девід Краулі, професор Лондонського коледжу мистецтв, приїздив до нас і відбирав експонати до цієї виставки. Він побачив наші фонди і був шокований цінністю тих речей, які вдалося зберегти. Краулі був здивований, що це більше нікому не потрібно, окрім нас, невеличкої купки активістів.
Остання складова – нематеріальна частина колекції. Адже ще під час майдану ми знімали відео, записували свідчення і активістів, і людей, причетних до тих подій, і просто перехожих. Тобто, це рефлексії, спогади, це не усні історії, які збиралися вже після Майдану, а саме ті гарячі історії прямо на місці подій. І це основна складова нашої колекції.
Євген Павлюковський: Чи є можливість у такій ситуації продовжувати поповнювати цю колекцію?
Ігор Пошивайло: Колекція поповнюється щодня. У нас зараз існує виставка у Глобусі “Відважні наші герої”, яка триватиме до кінця лютого. І от багато відвідувачів потім приходять наступного дня і дарують свої речі. Вчора принесли нам одяг мітингувальника із залишками крові, пораненнями.
Також у нас є хороші контакти із людьми, які свого часу врятували багато об’єктів із Майдану, особливо у період, коли він зачищався. Вони зберігають їх у квартирах, гаражах, якихось закинутих будівлях. І розуміючи небезпеку і відсутність перспектив зберігати це приватно, вони готові віддати нам уже це сьогодні. Питання в іншому – наскільки ми усе це готові прийняти.
Євген Павлюковський: Євген Нищук заявляв, що проект музею буде розроблено на міжнародному конкурсі прозоро. Чи відомо щось про самі концепції. Як він має виглядати?
Ігор Пошивайло: Існує дві концепції Музею Майдану. Перша – концепція меморалізації і музифікації подій на Майдані. Друга – революція у ширшому контексті, як боротьба українців за свободу.
Ще одне технічне завдання було підготовлено для міжнародного конкурсу “Територія гідності”. Напрацювання уже є. І є оголошений план побудови музею. Перший крок – відведення земельної ділянки. Якраз Київська міська рада підтримала цей проект і вона дала дозвіл на розробку проекту із землевідведення. – В середньому цей бюрократичний процес триває рік. Отримавши вже конкретну ділянку, створивши детальний план території, розуміючи її технічні параметри, тоді уже можна предметно оголошувати конкурс на архітектурний проект. До цього у нас було досить багато консультацій з міжнародними експертами і ми розуміємо як це робити. Питання залишається у тому, щоб створити відповідний оргкомітет, який займатиметься кваліфіковано, відкрито, прозоро, із залученням різних думок, сторін, узгоджень, щоб кінцевий результат був загальноприйнятний, а не скандальний архітектурний проект.
Євген Палюковський: Ви, як директор, яку мету в першу чергу ставите перед собою в розбудові цього музею?
Ігор Пошивайло: Мені здається, що найкращим пам’ятником і тим людям, які загинули, і тим людям, які брали участь, буде продовження їхньої справи. Зробити українців гідними, вільними, незалежними. І цей музей – це має бути платформа для створення умов на різних рівнях.
Євген Павлюковський: За вашими прогнозами, коли у Києві зможе постати такий музейно-меморіальний комплекс?
Ігор Пошивайло: У випадку сприяння на різних рівнях такий музей реально збудувати за 5-7 років. Не менше. Сам конкурс триває рік. Якщо робити його на відкритих професійних засадах, то певний період займає конкурс, узгодження, пошук фінансів. І якщо буде динаміка цього процесу, тоді ми створимо подібні комплекси, які існують у Вашингтоні (Меморіал Голокосту), чи Лондоні.
