Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (19.5MB) | Репост
Андрій Куликов: Для вас день річниці Чорнобильської трагедії особливий. Я пам’ятаю 1988 рік. Тоді протести, організовані тоді ще мало кому відомою організацією “Зелений світ” за те, щоб про Чорнобильську трагедію сказали правду, були незвичними. Чому ви вважали, що тоді це потрібно зробити?
Юрій Самойленко: Дійсно, сам екологічний рух бере початок ще із 60-десятників. Потім він переріс у невеличкі екологічні групи, а коли відбулась Чорнобильська катастрофа, наукова спільнота, громадськість хотіли знати про Чорнобиль правду. Але Горбачов, Політбюро тоді засекретили всі ці дані. І по їх вказівці Щербицький, Шевченко і підконтрольні ним вчені вивели сотні тисяч людей…
Андрій Куликов: Пане Юрію, можливо, багато хто ще пам’ятає, хто такий Горбачов, і, навіть Щербицький, а от хто такий Шевченко – варто нагадати.
Юрій Самойленко: Ну і слава богу, що їх вже не пам’ятають. Щербицький – це перший секретар ЦК Компартії України, а Валентина Шевченко – це тодішня голова Верховної Ради. І от вони вивели сотні тисяч людей, в тому числі, і мене, на першотравневу демонстрацію. Я йшов з дочкою на плечах з дружиною по Хрещатику, тоді, коли гарячі частинки з Чорнобильського реактора буквально просякли київським повітрям. Як мали поступити тоді люди із тим Горбачовим і тим Радянським Союзом? Коли їм сказали неправду, коли вони почали масово хворіти, коли відбувалось замовчування правди і люди не могли провести радіо-захисні заходи. І лише за 2 тижні почали евакуацію дітей з Києва. Що треба було зробити? Так як я написав у відкритому листі до нашого Президента, до уряду, до голови Інституту стратегічних досліджень, пана Горбуліна. Я написав тоді, якби ви вчились, так, як треба. Коли б були зроблені висновки з чорнобильської катастрофи, що не можна її замовчувати, що людям треба говорити правду, тоді б і ситуація розвивалась по-іншому.
А тоді ситуація розвивалась таким чином. Що роблять моряки, коли вони знаходяться на палубі, а хтось включає радіолокаційну установку? Беруть того, хто включив, кидають в море. Так зробили з політбюро, так зробили з Горбачовим, так зробили з Радянським союзом на грудневому референдумі.
Чому я зараз так гостро реагую на ці питання. Тому, що той, хто сьогодні ставить питання про ліквідацію соціального захисту, наслідки Чорнобильської катастрофи забути, той підкладає міну під крісло нашого шановного Президента Петра Порошенка. Я йому це відкрито в листі написав. Чому мені це болить? Не треба цього соціального бунту. Не треба доводити людей до крайнощів. Так, як тоді зробила радянська влада.
Згадаймо ті часи. І я згадую. Іде засідання у Масика. Це керівник Кабінету міністрів тодішнього. Питає, ну що, воду можна пити? Кажуть, воду можна пити? Можна! А цією водою можна поливати поля? Ні! В жодному випадку. Що робили фізики тоді, ті, які знались на цій темі? Вони забороняли про це розказувати, і говорили своїм дітям, що не треба нюхати квіточки.
Коли фізики пробують диктувати свої умови біологам, медикам, починається роздвоєння. Медики, біологи, екологи ідуть по лінії ліквідації Чорнобильської катастрофи м’яким екологічним шляхом. А ядерне лоббі – МАГАТЕ і ВОЗ, яке фінансується МАГАТЕ – кажуть, нічого страшного, це у вас “комунальна аварія”.
Андрій Куликов: З 1986 року у лексикон радянських людей увійшли деякі слова, які вони не дуже й вимовляли. Я тут не маю на увазі мікрорентгени і радіаційні фони, а доктор Гейл і Арманд Хамер. Перший був американським науковцем, чиї висновки широко використовувались радянською пропагандою, щоб переконати нас, що не все так небезпечно, як казали панікери і руйнівники, такі, як пан Самойленко. А Арманд Хамер – це був американський бізнесмен, “друг” Радянського Союзу, який надавав гуманітарну допомогу. Наскільки можливо тоді було донести правду до людей?
Олександр Самойленко: Як все починалось? Невеликий екологічний рух, який був у спілці письменників України і в раді миру. І хрещений батько “Зеленого світу” – це Олесь Гончар. Перший голова – Сергій Плачинда і декілька десятків людей. Потім біля ньоого гуртувались Вадим Сахаєв, Дудко – це вже люди з науки. Потім до них прийшли медики, Юрій Щербак, Наталія Преображенська і багато інших активістів, які показували реальний стан речей. Потім у нас появились відділення нашого “Зеленого світу” в Канаді, США, Австралії, в Європі – і ми доносили правду до людей. І завжди, коли нас пробували замовчувати, ми спирались на міжнародні підтримку. І у нас була завжди чітка внутрішня політика, що робити з Чорнобильською катастрофою. Перше: з подачі Верховна Рада приймає закон про соціальний захист постраждалих від наслідків чорнобильської катастрофи. Це 1986-1991 роки.
Наступний етап – закриття Чорнобильської станції. Її треба було закрити.
