Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (9.9MB) | Репост
Євген Павлюковський: Як виникла ідея виставки?
Олександра Злуніцина: Влітку 2013 року ми з друзями опинилися ввечері під Південним мостом у Києві, коли сонце сідає і створює дуже гарне освітлення. І я подумала ― треба когось тут сфотографувати. Але кого і як сфотографувати, ідеї не було.
І лише через кілька років, коли я трошки познайомилася з волонтерством і виявила, що навколо мене стільки класних людей, пазл склався.
Всі ці дівчата ― волонтери, мої друзі чи знайомі, і вони мене надихнули, тому що я знаю, що вони роблять щось корисне.
Вони проасоціювалися у мене з мостами, тому що вони всі маленькі, тендітні, але на їх плечах, як на мостах, все тримається.
Ірина Славінська: Наскільки волонтери є мостами, які когось із кимось поєднують?
Олександра Злуніцина: Волонтери ― це люди, які поєднують тих, хто потребує допомоги із тими, хто має ресурси її надати, але не має можливості зробити це особисто.
Євген Павлюковський: Чим займаються ці волонтери, яких ви фотографували для виставки?
Олександра Злуніцина: Із більшістю з них я познайомилася під час проекту «Відкривай Україну». З ними ми разом їздили навесні 2015 року з цим освітнім проектом до Донецької і Луганської областей. Минуло два роки ― і вони почали власні проекти або й створили свої ГО.
Це Анастасія Мельниченко; Євгенія Драч і Альона Коновал, які займаються фондом «Таблеточки»; дівчата-зооволонтери ― Катерина Гордієнко, яка більше 2 років займається притулком «Сіріус».
Євген Павлюковський: Як ви «присвоювали» міст кожній людині?
Олександра Злуніцина: Спочатку я проїхалась на велосипеді по усіх мостах і пофотографувала, що там відбувається. Потім я розклала фотопортрети дівчат і ці мости, і якось інтуїтивно їх поєднала.
Євген Павлюковський: Але я не можу нарахувати у Києві 12 мостів. Де ви їх знайшли?
Олександра Злуніцина: Це також недобудовані, напівзруйновані мости, мости через притоки і затоки ― наприклад, через міст Русанівську затоку.
Євген Павлюковський: Де відбувається виставка?
Олександра Злуніцина: Виставка відбувається в America House (вул. Пимоненка, 10). Вона складається з 12 робіт в одному руслі: міст, і під ним ― маленька дівчина, задрапірована у червону тканину, яка символізує вогник надії.
Для входу потрібно обов’язково взяти паспорт або водійські права.
Євген Павлюковський: Ви плануєте ще якісь заходи для популяризації волонтерства?
Олександра Злуніцина: Це був проект для мене, мій спосіб пережити усі ці події і жити далі. Але фотографія ― це те, через що я сприймаю світ. Будуть інші соціальні проекти, не обов’язково про волонтерів.
Євген Павлюковський: Ваш проект вже отримував якісь відгуки?
Олександра Злуніцина: Волонтери, які не брали участь у проекті, підходили на відкритті і казали, що їм подобаються ці метафори, люди-неволонтери казали, що їм подобається, що така болюча і важка тема розкрита через такий позитивний бік.
Якщо довкола тебе немає людей, які «лупають сю скалу», то стань сам такою людиною. Ці люди маленькі, як і ти, але вони щось роблять, і цим змінюють світ.
