Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (9.2MB) | Репост
Сто років тому почалась лютнева революція. Страйки та бунти у Петербурзі призвели до падіння монархії. Для України це означало початок ланцюга революційних подій, на хвилі яких з’явилась Українська Народна Республіка. У великих містах українських губерній відбувались свої локальні зміни. У трьохсерійному проекті Громадського радіо «Україна напередодні революції» ми поговоримо про революційний досвід Києва, Харкова та Катеринослава.
Про Київ рівно сто років тому ми поговоримо з істориком Володимиром Володьком
istoryk_volodymyr_volodko.jpg
Історик Володимир ВолодькоАвторські права: Громадське радіо
Андрій Кобалія: Історики, які досліджують Першу світову війну та революційні події, говорять про те, що 1917 рік – це рік тотального дефіциту. Російські історики описують хлібні бунти та «хвости» біля магазинів. Чи був дефіцит у Києві?
Володимир Володько: Київ не уник загальної тенденції великих міст російських губерній. Кінець 1916 та початок 1917 року – це хвиля дефіциту, який призвів до продовольчої кризи – дефіцит хліба та енергетичної кризи – дефіцит вугілля. В Києві до бунтів не доходило, але тут також були «хвости» біля хлібних лавок і ситуація була доволі напруженою. Люди збирались ще з п’ятої ранку, аби отримати хліб. Основною проблемою був дефіцит житнього недорогого хліба через те, що житню муку довгий час не завозили. Тому не випікалось достатніх об’ємів хліба, щоб прогодувати бідну частину населення.
Причина енергетичної кризи полягала у проблемах з логістикою. Ще з літа 1916 до столиці завозили все менше вугілля, у січні-лютому 1917 вугілля до Києва не завозилось. Київська електрична станція працювала на тих запасах, які були зроблені влітку завдяки вугіллю, яке привезли річкою. Залізниця майже не підвозила. І це не через те, що вироблялось мало вугілля, а тому що це вугілля не давали провезти в Київ. На кожній території були свої повноважені по продовольству, які займались постачанням армії. Часто вже завантажені вагони з зерном чи вугіллям були експропрійовані цими повноваженими на користь своїх потреб. Особливо часто так робили на Воронезькій залізниці.
Андрій Кобалія: Лютнева революція почалась в Петрограді. Мова йде про страйки на Путиловському заводі, потім «ефект доміно» і вже незабаром монархія падає. В кожному великому місці починаються революційні процеси. Хто у 1917 році очолив місцеву владу в Києві?
Володимир Володько: На відміну від Петрограду з його заворушеннями, у Києві революція пройшла «явочным порядком». Пару днів місцева влада намагалась замовчувати цю ситуацію, бо ще не було відомо, чия візьме. Коли ж Дума сформувала Тимчасовий комітет у Петрограді, члени міської думи та управи, військово-промислових комітетів, земські представники пішли на нараду начальника київського військового округу генерала Ходоровича.
Київ був прифронтовим містом , де найбільшу силу мали військові. У місті перебував великий гарнізон і так вже й далеко дислокувалась військова ставка в Могилеві. Тому щоб не було кровопролиття, потрібно було домовитись з військовими. Ходорович пішов на зустріч і на нараді була сформована об’єднана рада громадських організацій Києва, які сформувала свій виконавчий комітет. Очолив комітет думський управлінець з великим стажем Микола Страдомський.
Андрій Кобалія: А де в цій історії Українська Центральна Рада?
Володимир Володько: Процес формування кількох «влад» відбувався паралельно. На першому етапі українські представники входили до комітету. Українці мали великий впив на губернські справи, адже у виконавчому апараті Тимчасового уряду по губернських справах було багато українців. Однак ядром комітету були старі імперські управлінці. У місті українці активно заявили про себе вже в березні. Комітет влаштував «Свято свободи», щоб проманіфестувати, що Київ з новою владою. Вже тоді українці були на демонстраціях, було плакати «Хай живе вільна Україна!».
Вкінці березня українці організували велику стотисячну демонстрацію у столиці. Самі учасники не очікували, що буде так багато прихильників в Києві, який десятиліттями русифіковували. З цієї події можна робити відлік активізації українського руху в Києві. З часом Центральна Рада поступово перебирає владу до себе. Аби зрозуміти подальшу калейдоскопічну зміну влад, варто усвідомити, що жодна з них не могла сформувати свою монополію на насилля. Комітет не міг цього зробити, бо київський гарнізон, який мав би бути їхньою опорою, одразу почав конфліктувати з солдатами. Спроба створити власну поліцію ні до чого не призвела, бо студенти та робітники не могли навести порядок та й самі займались грабіжництвом.
Андрій Кобалія: Падіння будь-якого режиму нерідко супроводжується зміною символів. Під час Революції Гідності почався «Ленінопад». Чи було щось схоже у Києві сто років тому?
1917g._16_marta._snos_pamyatnyka_stolypynu_2.jpg
“Столипінопад”. 16 березня 1917 рокуАвторські права: oldkiev.ho.ua
Володимир Володько: З перших днів революції модним став червоний колір. Усі чіпляли собі банти та стрічки. Тоді червоний колір не асоціювався з більшовизмом, тоді це був символ революції, який був популярним ще з 1905 року. Це був перший символ, який увірвався в Київ. Другий символ навпаки зник. Біля Міської думи на місці сучасного Майдану Незалежності, тоді це була Думська площа, стояв пам’ятник Петру Столипіну, колишньому прем’єр міністру, якого вбили в Києві. Хоч місцева влада і заявила про те, що демонтує пам’ятник, народ скинув його сам. Столипіна обліпили «лісами» і сучасники згадували, що це так виглядало, наче Столипін повішаний. Тож цей пам’ятник скинули.
Андрій Кобалія: Отже, для прифронтового Києва січень-березень 1917 року – це дефіцит хліба та вугілля, падіння монархії у далекому Петрограді, маніфестації та мітинги, червоні кольори та формування місцевих органів влади. Революційні події також охопили Харків та Катеринослав, про ці два міста ми окремо поговоримо у наступних подкастах.
