Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (19.4MB) | Репост
У студії «Громадського радіо» — заввідділом археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Олег Петраускас.
Василь Шандро: Коли в Україні з’явилися перші склороби? Наскільки уявлення про тогочасних склоробів ідентичне тому, що ми зараз розуміємо під цим мистецтвом?
Олег Петраускас: Лекція була присвячена першим склоробам України та унікальному археологічному пам’ятнику, який знаходиться біля села Комарів.
Приблизно 4 тис. років тому було винайдено скло. Його поява – це ознака цивілізації. На якомусь нижчому рівні цей технологічний процес неможливий. Майже 3 тис. років виготовлення скляної продукції було закритою галуззю. Десь в середині 1 століття. до н. е. відбулася революція в склоробстві. Вона була пов’язана з винаходом трубки. З цього моменту скло припиняє бути предметом розкоші. Воно стає доступним і входить в побут. Десь протягом 1-2 століть цю технологію опановують у всіх провінціях Риму. Але монополія на виробництво скла залишалася тільки в межах Римської імперії.
Тетяна Трощинська: Як вони забезпечували цю монополію?
Олег Петраускас: Монополія полягала в 3 речах.
Перш за все, це сировинна база. Одна зі складових скла – це сода. Природні родовища соди відомі в Стародавньому Єгипті. Сода є обов’язковим компонентом для плавки скла. Сучасне скло – це чистий пісок, який плавиться при температурі близько 2000 градусів. Досягти такого температурного режиму з тими технологічними пристроями було неможливо. Вони знайшли такий каталізатор, який дозволяв знизити температуру до 1200-1400 градусів. Цієї межі можна було досягти за допомогою тих технічних споруд, які були на той час. Існує замінник соди – морські рослини або солончакові рослини, які висушують і спалюють, а попіл, який містить соду, йшов в добавки. Там 3 основних компоненти – пісок-кремнезем, сода і вапняк. Без добавки вапняку скло піддається ерозії.
Друга важлива складова – це знання. Третя складова – потреба цього скла для чогось.
Василь Шандро: Як його застосовували?
Олег Петраускас: Люди завжди хочуть кращого. Вони вже не хотіли пити і їсти з черепків, вони хотіли чогось красивого. Таким було скло. Це був не тільки побутовий предмет, але ще і предмет престижу.
Василь Шандро: В Україні це період Черняхівської культури?
Олег Петраускас: На території України є скляні майстерні. Античні центри – це Причорномор’я, Крим, Ольвія, Тіра – в певний час увійшли до складу Римської імперії. Там з’явилися склоробні майстерні. Але це територія Римської імперії. А ось Комарів опинився на території варварів. Зараз Комарову в Європі немає аналогів. Є щось схоже, але цільної системи, пов’язаної з обробкою і виробництвом скла, в Європі немає.
Василь Шандро: Чому?
Тетяна Трощинська: Чи знали римляни про існування Комаріва?
Олег Петраускас: Думаю, що знали. Черняхівська культура, до якої належить Комарів, поліетнічна за своїм складом. До її носіїв і творців зараховують різні етноси – східних німців, ранніх слов’ян, пізніх скіфів, сарматів і представників Римської імперії. Чітких доказів того, що представники імперії входили до складу Черняхівської культури, немає.
Технологію не можна було відтворити «за зошитом». Потрібно було привезти людину, яка її знала.
В Комарові є кам’яні споруди, яких немає в цій культурі. Ці традиції кам’яного домобудівництва сягають корінням в Римську імперію. Тобто багато елементів абсолютно однозначно говорять про те, що тут, в Комарові, фізично були присутні жителі Римської імперії.
У 3-4 столітті нашої ери відбувається кардинальна зміна в спектрі самого посуду. Якщо до цього було скло пізньоантичної традиції, то в 4 столітті з’являється місцеве «варварське» виробництво скла.
Be the first to comment on "Комарів vs Рим: як склороби із маленького села вступили в конкуренцію з великою імперією"