Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (21.2MB) | Репост
Гість студії – експерт у сербських справах та ситуації на Балканах Віталій Мартинюк.
martynyuk.jpg
Віталій МартинюкГромадське радіо
Андрій Куликов: Скажіть будь ласка, а чому ми так багато уваги приділяємо Сербії? Країна далеко, вона не така важлива в європейському масштабі, вона , до речі, не є членом Європейського Союзу, на який так орієнтується Україна. Звідки така зацікавленість до сербських справ?
Віталій Мартинюк: Україна зараз в цілому приділяє дуже багато уваги всім європейським країнам, особливо де проходять вибори, і де можливі зміни політичного естаблішменту і його крен в бік Росії. Чому? Тому що Російська Федерація теж фактично давно вже працює активно в Європі в цілому і на Балканському півострові зокрема, і Сербія вважається ключовим партнером Росії на півострові. Я б сказав навіть – таким плацдармом для поширення російського впливу, тому що після приєднання Чорногорії до НАТО, а залишилася тільки ратифікація Іспанією Угоди про приєднання, Сербія фактично буде в оточенні країн, які є членами Альянсу, і практично більшість сусідів-країн західних Балкан – це є країни Європейського Союзу. Західні Балкани завжди були під пильним оком Європи, тому що Балкани були, зараз от є така аналогія, що Балкани несуть якусь можливу потенційну загрозу. Це, звичайно, пов’язано із тим, що на початку 90-х років там були досить жорстокі балканські війни, жорстокі зіткнення, які супроводжувалися тисячами загиблих, в тому числі і мирних жителів, які супроводжувалися сотнями тисяч внутрішньо переміщених осіб, тому регіон вцілому нестабільний.
Андрій Куликов: В результаті яких, до речі, змін зазнала і політична мапа того регіону.
Віталій Мартинюк: Так, і можна сказати, розпочалося з Болгарії, з Греції, власне. Потім Болгарія. І нещодавно спостерігали, за тиждень до сербських виборів, позачергові парламентські вибори в Болгарії, де прозахідна партія «Герб» знову набрала більшість, але не таку вже стійку, як їй хотілося б самостійно вже сформулювати коаліцію, і от ідуть оці зміни політичних мап. Чергові президентські вибори в Сербії не змінили політичну мапу в країні, при владі залишається сербська прогресивна партія, попередній президент був її лідером, власне він її створив. Тепер нинішній лідер партії вже буде обіймати посаду президента. Більшість в парламенті сербської Прогресивної партії і вони вже формують уряд із місцевими соціалістами.
Любомир Ференс: Ми говоримо про Олександра Вуйчича.
Віталій Мартинюк: Так.
Любомир Ференс: Про нього, і взагалі про його курс. Він проголошує курс на євроінтеграцію, однак виступає за збереження тісних зв’язків із Росією. Ви можете пояснити, як це можна практично реалізувати зараз в сучасних умовах?
Віталій Мартинюк: Це маневри особисто Вуйчича, який прагнув отримати владу, який прагнув перемогти на президентських виборах, і тому він зібрав у своїй програмі всі гасла, максимум на скільки міг, для того, щоб залучити на свою сторону і проросійський електорат , і проєвропейський електорат, і таким чином, він отримав перемогу в першому турі, тому що його супротивники, які сильно відстали від нього, – це Сага Янчич, який набрав близько 16% голосів, він відверто прозахідний. Інший його противник – це Владислав Шешель – Лідер сербської Радикальної партії, який відверто проросійський і закликає розірвати всі стосунки із Євросоюзом, він набрав 4,5%, а от Вуйчичу вдалося поєднати і одну тезу й іншу, і він набрав близько 55%. Тобто це збирання голосів з одного боку. З іншого боку, він намагається розірватися на дві сторони, тому що, якщо ми візьмемо те, що нам болить, а це – конфлікт на Донбасі та окупацію Криму, і коли питання підіймається в міжнародних організаціях, то Сербія голосує так, як потрібно Росії. Приклад – дві резолюції: 2014 року по територіальній цілісності і грудня 2016 року про порушення прав людини у Криму, Сербія стала на бік Росії. Водночас вона знаходиться в процесі переговорів про вступ до Євросоюзу і Брюссель вимагає, щоб Бєлград підтримував зовнішньополітичний курс Євросоюзу, оскільки вона є країною-кандидатом.
