Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (22.9MB) | Репост
Тетяна Трощинська: Ви заявили, що повернення незаконно набутих і вивезених з України активів забере 5-10 років.
Євген Єнін: Це перевірений міжнародним досвідом час, за який відбувається весь процес від початку до завершення. Існує декілька механізмів повернення цих грошей.
Класичний варіант ― Україна як держава, що потерпіла від злочинів, здійснює кримінальне провадження, відбувається суд, який оголошує вердикт, у якому передбачено і конфіскацію активів, здобутих незаконним шляхом. На підставі рішення суду ми звертаємося до іноземної юрисдикції з клопотанням про визнання і виконання нашого вердикту.
Це займає певний час, тому що це серйозні гроші і в цьому беруть участь солідні адвокати. Для прикладу, пана Фірташа захищає колишній міністр юстиції Австрії.
Процес проти Лазаренка розпочався у 1998 році. На той момент сучасні засоби зв’язку не були настільки розвинуті, мережі органів, залучених у ці процеси, не були настільки розгалужені.
Люди почергово відвідували Женеву, Панаму, Лондон, приїжджали з клопотаннями до колег: що у вас є на цю людину? Ті перевіряли наявність рахунків у банках. Люди готували клопотання, і ми виходили на арешти активів.
На сьогодні частина грошей Лазаренка ― $14 млн ― повернені в Україну зі Швейцарії. Є така форма повернення активів, коли іноземна держава доводить у рамках власного кримінального судочинства, що ідеться про гроші, здобуті незаконним шляхом, виявляє, що вони мають походження з України і одностороннім актом повертає їх Україні.
Тетяна Трощинська: Чому у Латвії гроші були зараховані до бюджету? Суди вчасно не спрацювали?
Євген Єнін: За тиждень Генпрокурор планує здійснити візит до Риги, в ході якого ми плануємо представити латвійській стороні докази й аргументи, якими володіє Україна.
Українське слідство на певному етапі з’ясувало, що в Латвії на рахунках компаній, які підозрюються в неправомірних оборудках, є певні гроші. Наші суди видали ухвали, якими дозволили накласти арешт на ці кошти. Ми направили клопотання до латвійських колег із проханням заарештувати ці кошти у рамках міжнародного правового співробітництва.
Латвійська сторона паралельно проводила розслідування з кваліфікацією «легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом». Законодавство Латвії передбачає конфіскацію активів до вердикту суду по кримінальному провадженню в цілому, якщо довести провину складно, це потребуватиме значних грошей і часу.
Нашим завданням є надати докази і копії вердиктів українських судів про те, що ці гроші здобуті злочинним шляхом на території України, і показати їх шлях до Латвії.
Тетяна Трощинська: Над цим працює Державна служба фінансового моніторингу, Генпрокуратура, Національне агентство з активів, одержаних від корупційних та інших злочинів.
Ці органи співпрацюють чи це три різні структури, кожна з яких робить щось своє?
Євген Єнін: Часто все визначається персональними контактами. Є досить добра взаємодія зі службою моніторингу, конструктивний діалог з Мін’юстом. Агентство ще не створене ― поки що обрано його керівника.
Завдяки фінансовому моніторингу ми в перші місяці після Революції Гідності встановили рахунки, які можуть бути пов’язані з людьми, що потрапили у чорні списки ЄС, США, Швейцарії та Ліхтенштейну. На той момент було арештовано близько $200 млн, і близько $1,4 арештовано в українських банках.
Василь Шандро: Скільки зробила українська сторона у пошуку грошей Януковича і його соратників?
Євген Єнін: Це важко оцінити. Надзвичайно важливою стадією є оголошення вердикту і подальша конфіскація коштів українським судом. Щоб визнати ці гроші, набуті злочинним шляхом, в іноземній державі, нам треба говорити про предикатний злочин, тобто той, в результаті якого були здобуті гроші.
Ми маємо продемонструвати, як гроші були вкрадені в Україні, через які рахунки, країни і фірми вони пройшли і яким чином опинилися на тому рахунку, на якому ми їх змогли арештувати.
Команда Януковича була набагато спритнішою, ніж Павло Лазаренко. Лазаренкові в оборудках допомагав, я думаю, десяток людей. Курченко чи Клименко ухилялися від оподаткування, використовували податкові майданчики, займалися контрабандою нафтопродуктів тощо.
Була низка фірм ― близько 500 резидентів України, через яких прокручувалися суми, щоб заплутати сліди для можливих розслідувань у майбутньому. Цим займалося близько 400 фінансових експертів. Потім гроші виводились назовні, що забезпечувало ще кількасот експертів. Якщо порівняти це з потужністю українського слідства, все стає дуже зрозумілим.
Василь Шандро: Уряди чи інші інстанції країн зобов’язані приймати рішення українського суду? Чим вони можуть пояснювати відмову?
Євген Єнін: Віддавати гроші ніхто особливо не хоче. Є винятки ― та ж Швейцарія, яка вирішила, що імідж коштує набагато більше.
Василь Шандро: Куди саме повернуться ці гроші?
Євген Єнін: Світова практика досить різноманітна. Перший позитивний досвід ― повернення 14 млн Лазаренка ― завершився перерахуванням цим коштів на рахунок держказначейства. Більшість інших держав вимагають певних гарантій, що ці гроші не будуть знову розкрадені.
Тетяна Трощинська: Наскільки поїздки Генпрокуратури в Гаагу є корисними, а не просто піаром?
Євген Єнін: У листопаді в офісі прокурора Міжнародного суду ми здобули важливу політико-юридичну перемогу: попередній розгляд українського досьє засвідчив, що до нього може бути застосоване право міжнародного збройного конфлікту.
Ідею нам підказали у Міжнародному кримінальному суді ― інколи збоку краще видно.
Ми дійшли до висновку, що Віктор Янукович, створивши злочинну організацію, грабував країну протягом кількох років, потім намагався втриматися при владі за рахунок внутрішніх ресурсів ― «Беркуту» та інших спецслужб. Коли зрозумів, що йому це не вдається, вчинив державну зраду і запросив пана Путіна ввести російські війська на територію України.
Тетяна Трощинська: Зараз Московський суд розглядає скаргу Олійника, що в Україні було здійснено державний переворот.
Євген Єнін: Комісія з контролю за файлами Інтерполу якраз розглядає скаргу адвокатів Януковича, нібито він зазнає політичних переслідувань. Тому йому важливо намалювати альтернативну картину тих подій. На це і спрямовані скарги Олійника, які не мають жодної юридичної сили для України і жодного зв’язку з реаліями.
