Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (13.9MB) | Репост
У студії «Громадського радіо» перекладач Остап Сливинський.
Остап Сливинський: Я дотримуюся досить оптимістичної ідеї стосовно перекладів, бо не вважаю, що є щось, чого не можна перекласти. Переклад — звісно, дуже тонка річ. Останнім часом тема художнього перекладу в Україні активізувалася і актуалізувалась. Ця ситуація зумовила багато запитань: якою мовою має перекладатися художній текст, наскільки перекладачі відчувають природу тієї мови, з якою працюють. Найважливіше у цьому — відчуття міри, доречності та відповідальності перед читачем.
Анастасія Багаліка: Як почувається перекладена література в плані ринку зараз?
Остап Сливинський: Запит великий і, думаю, це абсолютно природний процес, що люди починають читати світову літературу в українському перекладі. У цьому плані великою мірою неактуальною стала та тема, котра ще кілька років тому звучала — що російський переклад витісняє з нашого ринку український. Нині останній почувається цілком повноцінним гравцем і це, мабуть, великою мірою заслуга читачів. Вони готові голосувати гаманцем за український переклад.
На превелике щастя іноземні автори, видавництва розуміють, що книга в Україні не може стільки коштувати, скільки у Великій Британії, й пропонують дотаційні ціни.
Немає непридатних мов для перекладу. Будь-яка мова, яка функціонує для спілкування, придатна для того, щоб перекласти нею текст. Мова містить у собі ресурс розвитку, лише треба вміти ним користуватися. І тут є тонкий момент, котрий стосується того, що українські перекладачі часто намагаються зробити переклад кращим за оригінал. Тому навіть простий текст намагаються насичувати надто складними синонімами, кучерявими словами, рідко вживаною лексикою. Тут важливе відчуття міри.
Анастасія Багаліка: Я, до прикладу, вважаю, що краще все ж намагатися читати в оригіналі, а не в перекладі.
Остап Сливинський: Тут ніякої дилеми немає. Знання іноземної мови зовсім не знецінює переклад як такий. Факт перекладу є процесом постійного взаємозбагачення мов. Це умова нашого взаєморозуміння.
Андрій Куликов: Іноді у мене складається враження, що українські перекладачі надто слідують за звичками читачів.
Остап Сливинський: Те, що з’являються нові переклади, дуже добре. Вважається, що твори класиків мають в середньому перекладатися раз на 10-15 років. Переклад деактуалізується швидше за оригінал.
Звісно, кон’юнктура сучасного ринку вимагає, щоб текст із книжкової полиці потрапляв у певну нішу, що вже існує у свідомості читачів. А піти менш кон’юктурним шляхом — це більший фінансовий ризик.
