Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (24.6MB) | Репост
Чи впоралась українська фінансова система з націоналізацією Привату? Дізнаємось у розмові з головою Наглядової Ради НБУ Богданом Данилишиним.
Тетяна Трощинська: На три роки ухвалена бюджетна резолюція. Прем’єр-міністр заявив, що це середньострокове планування, якого раніше не було, і це, на його думку, відповідний прорив. Що це означає для економіки? Також там закладений курс 27,2 гривні за долар — наскільки можливо його зберегти?
Богдан Данилишин: Про необхідність переходу на середньострокове планування ми говорили вже давно, і перші основи ми заклали ще в 2008-му році.
Можливо, в такому комплексному аспекті, як це почало реалізовуватися зараз, дійсно, є вперше, це послідовна позиція прем’єр-міністра та президента України, які врешті решт домоглися виконання поставлених ними завдань на період 2018-2020-х років. Крім того, Рада Національного банку свого роду також переходить на розробку основних засад кредитно-грошової політики на цей період. Це позитивне завдання, воно створює прозорі правила, своєрідне бачення для бізнесу, тобто бізнес бачить, в яких рамках буде розвиватися бюджетний процес, прогнозованість та ефективність бюджетних видатків.
Відповідно до бюджетної резолюції, горизонт планування — три роки, загальна система видатків на кожен рік орієнтується окремо.
Щодо курсової політики. На поточний рік курс закладений на рівні 27,2 гривні за долар. Багато скептиків було, що ми не дотримаємося цих цільових орієнтирів. Але ризиків курсової нестабільності протягом 2017-го року я не бачу. Взагалі, я думаю, що ми повинні у подальшому орієнтувати наших громадян на стабільність нашої грошової одиниці, і поменше привертати увагу до курсу. В нас визначена політика гнучкого курсоутворення, яка буде залежати від того, як буде розвиватися ситуація на зовнішньому ринку та з внутрішніми особливостями, пов’язаними з певними валютно-фінансовими операціями. Але на інтереси простих громадян воно не повинно впливати.
Ризиків курсової нестабільності протягом 2017-го року я не бачу
Тетяна Трощинська: Наскільки підвищення соціальних стандартів, зокрема підвищення мінімальних зарплат та пенсій, пов’язане з реальним зростанням економіки?
Богдан Данилишин: Звичайно, що показники валового внутрішнього продукту є тим індикатором, який характеризує тенденцію розвитку національного господарства. Мене тривожить той факт, що за останні три місяці ми маємо сповільнення темпів розвитку промислового виробництва, досить нестійкі тенденції, які є на ринку сільсько-господарського продукту. Навіть урядовий прогноз на 2017-ий не відповідає дійсності і був зменшений, що вказує на те, що потрібно терміново стабілізувати ситуацію. Це розуміє Національний банк, тому приймаються відповідні заходи.
Я думаю, зараз основне завдання уряду — підтримка промислового виробництва. Ми не повинні зациклюватися тільки на одному сільському господарстві за рахунок родючості наших ґрунтів. Саме розвиток промисловості повинен стати тим локомотивом, який дасть знову розвиватися економіці. Тому Рада Національного банку і правління Національного банку ставить своїм основним завданням відновлення кредитування національного господарства.
Тетяна Трощинська: Розпочинається пенсійна реформа. Багато говорять про пенсійний вік, але поки ніхто не говорить про саму систему пенсійного накопичення, про способи подолання дефіциту Пенсійного фонду. Наскільки ця пенсійна реформа взагалі вписується в стабільність фінансової системи і допоможе в тому вигляді, в якому презентована? І чи взагалі це реформа, а не заходи, спрямовані на легалізацію страхового стажу?
Богдан Данилишин: Я думаю, що ми дещо ідеалізуємо окремі моменти, які пов’язанні з реформування системи взагалі. Навіть місія Міжнародного валютного фонду, яка нещодавно відвідувала Україну, вже не акцентує на реформуванні банківської системи, а говорить про необхідність здійснення комплексних реформ, які стосується взагалі структурної модернізації економіки країни. А це — приватизація, пенсійна реформа, земельна реформа та інша сукупність факторів, яка повинна модернізувати господарство в цілому, не відділяючи одну реформу від іншої.
Я хочу відмітити, що, відповідно до Конституції України, жодна реформа не повинна погіршувати життя наших громадян. Звісно, незадоволених пенсійною реформою буде багато, але якщо нічого не робити, то ситуація може погіршитися. Для прикладу, наразі на одного працюючого в Україні припадає 1,2 пенсіонера, і тенденція з роками поглиблюється. Зараз з 12 мільйонів пенсіонерів 8 отримують мінімальну пенсію — 1312 гривень. Не важко порахувати, що це 42 гривні в день. Тобто більшість пенсіонерів залишається за межею бідності. Якщо це влаштовує противників пенсійної реформи, нехай залишаються на своїх позиціях, але зворотного курсу немає. Наприклад, в минулому році держава витратила на пенсії 255 мільярдів гривень, з яких 142 мільярди — дефіцит Пенсійного фонду. З січня цього року бюджет Пенсійного фонду зріс до 284 мільярдів гривень за рахунок збільшення вдвічі заробітної плати, але дефіцит нікуди не подівся. Він не подінеться і в подальшому, але розпочати хоча б якусь диференціацію пенсійної реформи ми повинні вже.
В держави в даний час вистачить коштів на виплату сучасних пенсій
Що ми маємо знати про нову пенсійну реформу?
Перший постулат — зниження відсотку вартості одного року трудового стажу з 1,30 до 1 не погіршить умови перегляду пенсій.
Другий постулат — новий підхід у призначенні пенсій не означає підняття пенсійного віку. Тобто підняття пенсійного віку не буде.
Третій постулат — більшість 60-тирічних громадян зможуть вийти на пенсію, оскільки в цьому віці будь мати приблизно 25 років стажу. Тобто люди, які мають відповідний стаж і досягли певного віку, можуть не хвилюватися за те, що в них буде пенсія.
Виникає ще питання, чи вистачить державі коштів на виплату сучасних пенсій. Я думаю, і це підтверджують всі розрахунки, що в держави в даний час вистачить коштів на виплату сучасних пенсій. Буквально останні дані: додаткова потреба на проведення сучасних пенсій з 1 жовтня поточного року складає близько 11 мільярдів гривень. Ще 808 мільйонів гривень необхідно, щоб підняти мінімальні пенсії з жовтня, а не з першого грудня, як це передбачає бюджетний закон. Тобто загалом знадобиться 11 мільярдів 900 мільйонів гривень. За 4 місяці поточного року додаткові надходження від підвищення мінімальної заробітної плати склали майже 8 мільярдів гривень. З травня до вересня додаткові надходження складуть майже 4 мільярди гривень. Тобто на момент перегляду пенсій додатковий обсяг фінансового ресурсі складатиме щонайменше 12 мільярдів гривень. Відповідно, я не бачу якихось ризиків для бюджету на цей рік.
Також я хочу зазначити: заплановані урядом на жовтень осучаснене підняття мінімальної пенсії жодним чином не здатне спровокувати інфляцію. В минулому році уряду вдалося уникнути зростання інфляції, коли було підняття мінімальної заробітної плати, так само буде і зараз — при правильній бюджетній політиці, при правильній систем видатків інфляційного сплеску вдасться уникнути.
Я вважаю, що рішення про націоналізацію було прийнято правильне
Тетяна Трощинська: Як на вашу думку, українська фінансова система справляється з націоналізацією ПриватБанку?
Богдан Данилишин: Однозначної відповіді тут немає. 4 липня на раді Національного банку ми будемо слухати досить непросте питання — оцінка діяльності правління Національного банку України з питань щодо розвитку банківської системи та окремо — нормативних актів, пов’язаних з банківською діяльністю. Ми вже зараз говоримо, які втрати понесли врешті решт через націоналізацію ПриватБанку, чи було доцільно це робити. Я вважаю, що рішення про націоналізацію було прийнято правильне. Це було єдине правильне рішення при тій інформації, яку ми мали в кінці 2016-го року. На момент націоналізації Національний банк визначив загальну потребу в капіталі на суму 148 мільярдів гривень. В результаті входження держави до капіталу, її частка в банківському секторі України сягнула за активами — 56%, за депозитами — 62%. Тобто державний сектор банківської системи в нас перевищує всі допустимі межі. Я думаю, що держава в особі Міністерства фінансів ще в повній мірі не може оговтатися від того, що вона одержала, і не може ефективно керувати тим процесом, який в неї опинився в руках. Я думаю, що повинен пройти відповідний період, і від цього портфелю ми маємо рано чи пізно позбавлятися. Згідно з оцінками Національного банку України, в нас на рекапіталізацію було витрачено майже 3% ВВП в 2014 році та в подальші роки. І за деяким оцінками, на діяльність, пов’язану з ПриватБанком, держава втратила 5% ВВП. Звичайно, це багато, але втрати були більшими, якщо б ми пустили питання на саморозв’язання, і ці втрати були б непоправними для всієї фінансової системи України.
