Розмови

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (46.4MB) | Репост

oleksandr_1.jpg

Олександр БубєнчіковГромадське радіо

В студії Громадського радіо ведучі Міріам Драгіна та Олена Скирта і  віце-чемпіон світу та рекордсмен з фрідайвінгу Олександр Бубєнчіков.

Міріам Драгіна: Олександр — один із чотирьох людей в світі, який пірнув крізь велику арку Блюхола в Дахабі без ласт. Він може затримувати дихання під водою аж на 9 хвилин. Сьогодні ми поговоримо про фрідайвінг  –  занурення та плавання із затримкою дихання під водою, на відміну від дайвінгу – зануренням за допомогою спеціального  обладнання  і плавання з аквалангом.

Вперше в нашій програмі ми спілкуємось із справжнім драйвером. А «водолаз»  –  це неправильне слово?

Олександр Бубєнчіков: Водолаз – це загальний термін, він відноситься і до фрідайверів теж, але важливо не плутати драйверів і фрідайверів, тому що драйвери занурюються з балонами і дихають під водою, а фрідайвери роблять це, затримуючи дихання.

Міріам Драгіна: Олександре, як глибоко ви можете пірнути під воду?

Олександр Бубєнчіков: В глибину 95 метрів на одному диханні. Це мій особистий і офіційний рекорд України. Але є люди, які пірнають набагато глибше і на сьогоднішній день рекорд світу у зануренні з ластами складає 129 метрів.

Найглибша і найекстримальніша дисципліна у фрідайвінгу  –  це дисципліна-ноулінець, коли людина може спускатися в глибину і підніматися, використовуючи будь-які засоби. Єдина умова – на затримці дихання. І рекорд світу цієї дисципліни становить 214 метрів.

Дайвери пірнають для того, щоб подивитися навколо, а фрідайвери пірнають, щоб подивитися всередину себе

Міріам Драгіна: А чи принципово, бути в ластах або без них?

Олександр Бубєнчіков: Так, без ласт занурюватись набагато складніше, тому що приводяться в дію тільки сила рук і ніг. А в ластах занурюватись простіше, і таким чином людина пірнає глибше.

Рекорд світу пірнання в глибину без ласт складає 102 метри, а рекорд світу в глибину в ластах – 129 метрів. Це різниця близько 25 %.

Міріам Драгіна: Якщо повернутися до професії: для чого необхідний фрідайвінг?

Олександр Бубєнчіков: Раніше люди за допомогою фрідайвінгу добували собі їжу або пірнали за перлами, а зараз це просто вид спорту і вид активного відпочинку. Тому сучасні люди пірнають в глибину для задоволення. Є ще такий вислів: «Дайвери пірнають для того, щоб подивитися навколо, а фрідайвери пірнають, щоб подивитися всередину себе».

Міріам Драгіна: Чи використовують цю професію з метою пізнання, наприклад для вивчення підводного світу?

Олександр Бубєнчіков: Для різноманітних досліджень та проведення робіт під водою більше використовується акваланг, адже це дає можливість проводити під водою години. Фрідайвінг теж може використовуватись здебільшого для рекреаційних цілей.

Також існує багато підводних ентузіастів, які пірнають лише для задоволення, вивчаючи підводні рельєфи морів та океанів, або займаються очищенням водойм. Дуже часто можна зустріти відео людей  в YouTube , які пірнають у місцеві річки та очищають їх від всілякого бруду та речей, які потрапляють туди від людей.

Міріам Драгіна: Як можна заздалегідь запастися киснем, перед тим як пірнати?

Олександр Бубєнчіков: Для того, щоб підготуватися до занурення потрібно максимально розслабитися і спокійно дихати, потім затримати дихання набравши в легені максимальну кількість кисню.

Є така дисципліна у фрідайвінгу  –  затримка дихання на чистому кисні. Повітря, яким ми дихаємо містить 21% кисню (дайвери іноді використовують чистий кисень), і коли  відсоток кисню складає 100% , а не 21%, то дихання стає набагато довшим. Рекорд світу із цієї дисципліни  –  24 хв і 3 с.

Фрідайвери використовують багато технік медитацій, релаксації і, навіть, деконцентрацію уваги. Психологи говорять, що фрідайвінг  –   це тілесно-орієнтована психотерапія.

Олена Скирта: Не шкідливо занурюватися у воду із іншим відсотком кисню?

Олександр Бубєнчіков: Взагалі ні, допустимий тиск кисню 1, 6 атмосфера. А коли ми дихаємо повітрям – це тільки 1 атмосфера, тому це не є шкідливим.

Міріам Драгіна: Коли ви знаходитесь на глибині, орієнтуватися в просторі стає важко. Як ви знаходите вихід?

Олександр Бубєнчіков: У фрідайвінгу є чіткі правили безпеки, тому коли відбувається процес занурення на велику глибину, (а воно йде вздовж тросу), і людина, яка прив’язана до нього прищеплюється страхувальним лайнертом (спеціальний пристрій, який вільно ковзає  вздовж тросу; завдяки ньому людина, яка пірнає буде знаходитися у безпеці).

Головне правило безпеки  –  не пірнати одному. Завжди повинен бути напарник , який підстрахує і допоможе, якщо спортсмен не зможе розрахувати свої сили.

«Коли пірнаєш – бери тільки спогади, залишай – тільки бульбашки»

Міріам Драгіна: Олександре, що найцікавішого і найціннішого знаходили ви під водою, коли пірнали?

Олександр Бубєнчіков: Одного разу знайшов маску, а другого  –  браслет. Це було на Кіпрі, під скалою, з якої пірнали у воду. Матеріально – це мабуть найцінніша знахідка.

Насправді найцінніше  –  це відчуття в процесі пірнання. І саме за цим фрідайвери занурюються. У драйверів є такий вираз: «Коли пірнаєш – бери тільки спогади, залишай – тільки бульбашки», адже коли фокусуєш свою увагу на метрах та цифрах – це тільки заважає.

Міріам Драгіна: Чи існують книги, за якими ви здобуваєте знання у подібній галузі та яка ваша улюблена книга взагалі?

Олександр Бубєнчіков: Насправді існує багато цікавих книг, напевно найвідоміша – книга Жака Майоля – відомого французького пірнальника – «Хомодельфінос». Він проводить аналогію людини та дельфіна, та на його думку у нас є багато спільного, як наприклад пірнальний рефлекс як у всіх ссавців.

Міріам Драгіна: А де, на вашу думку,  в Україні найкраще пірнати?

Олександр Бубєнчіков: В Україні ми пірнали в Криму, на мисі Тарханкут,  і це було моїм найулюбленішим місцем. Зараз занурюємось у  Житомирі в Соколовському кар’єрі. Максимальна глибина там – 100 метрів, цього більше, ніж достатньо.

«Темно, холодно та страшно» – так я характеризую це місце.

Міріам Драгіна: А що ще окрім вище сказаного ви там бачили?

Олександр Бубєнчіков: Насправді це серйозний виклик для фрідайвера та для психіки, тому що води там дуже і дуже сурові, адже  по-перше – там дуже висока прозорість, близько 5 метрів, а по-друге – пірнаючи в глибину ти більше не бачиш світла.

Не видно ні де верх, ні де низ, не бачиш навіть власної руки.

Без ліхтаря краще не блукати у тих глибинах. Та загалом я пірнаю із закритими очима, адже дивитися нікуди. Треба дивитися всередину себе.

Кожне занурення – це робота над собою, і коли людина пірнає або просто затримує дихання , всі страхи починають залишати її

Міріам Драгіна: А чи є щось живе у Соколовському кар’єрі, якщо все ж таки розплющити очі?

Олександр Бубєнчіков: У Соколовському кар’єрі є так названий «підводний ліс». Раніше там і справді росли дерева, але згодом на тому місці утворився кар’єр, а ліс залишився, хоч дерева і стоять там без листя. Там дуже специфічні підводні краєвиди, причому вода віддає кислотно- зеленим кольором.

Міріам Драгіна: А чи живуть там якісь істоти?

Олександр Бубєнчіков: Деяку мілку рибу ми там зустрічаємо, але нічого серйозного.

Міріам Драгіна: Ви казали, що кожен раз, пірнаючи, ви стикаєтеся з якимось страхом. Ви досі чогось боїтесь?

Олександр Бубєнчіков: Кожне занурення – це робота над собою, і коли людина пірнає або просто затримує дихання , всі страхи починають залишати її.

Міріам Драгіна: Олександре, скажіть будь ласка, що необхідно, щоб стати фрідайвером?

Олександр Бубєнчіков: По-перше, треба бажання. Тоді людині всі карти в руки.

Ну і звісно ж хороший інструктор, який розкаже основи та здатність розслаблятися та слухати своє тіло – це найголовніше.

Взагалі мій досвід викладання фрідайвінгу показав, що всі люди можуть пірнати, головне тільки мати до того хист.

Міріам Драгіна: Чи є якісь протипоказання пов’язані з фрідайвінгом? Можливо для людей, у яких є проблеми з тиском.

Олександр Бубєнчіков: Скажемо так, якщо вам можна бігати та стрибати, то пірнати вам також можна.

Міріам Драгіна: Чи можна дітям займатися фрідайвінгом?

Олександр Бубєнчіков: Взагалі-то можна, дитячі групи фрідайвінгу також існують, але треба розуміти, що дитячий фрідайвінг влаштований більше як гра.

Теоретичні знання можна отримати за 4 дні, а вже потім переходити до практичних занять.

Є заняття з дихальних вправ, заняття з релаксації та розтяжки, ну і звісно заняття в басейні, у воді.

За 4 дні звісно неможливо навчитися чогось більшого, але можна навчитися користуватися тим, що в нас є, тим, що ми маємо від природи.

Тому навіть новачки, які не займалися фрідайвінгом до цього, можуть затримувати дихання на 3-5 хвилин. Це реальні цифри під час базового курсу навчання.

Міріам Драгіна: В яких глибинах світу вам доводилося пірнати?

Олександр Бубєнчіков: Моє улюблене місце – острів Нуса Пеніда, біля Балі.

Міріам Драгіна: питання щодо безпеки та тварин. Чи були такі випадки, коли тварини під водою поводили себе агресивно? І взагалі як вони реагують на людей?

Я завжди говорю своїм учням, що у морських та океанських глибинах ми – гості. Тому і поводити себе треба з повагою до їх жителів і не варто їм надокучати. Взагалі немає таких істот (або ж їх дуже мало), які спеціально полювали на людину, або б хотіли зробити їй шкоду. Якщо тварини і нападають на людей, то тільки з метою захистити себе та свою так названу «домівку».

Міріам Драгіна: Скажіть будь ласка, чи кожному по кишені таке заняття як фрідайвінг?

Олександр Бубєнчіков: Насправді необхідне спорядження без якого неможливо обійтись жодному  фрідайверу – це власне тіло. Все інше – це звісно потрібне, але воно не є обов’язковим. Адже затримувати дихання і пірнати в глибину можна без масок та іншого спорядження. І все ж таки базовий комплект може обійтися початківцю приблизно у 600 євро. Це відносно дешево, якщо порівнювати витрати, які можуть бути необхідні для інших видів спорту – тенісу або стрибків з парашуту. На базовий курс можете приходити взагалі без нічого.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (41.0MB) | Репост

unnamed.jpg

Олена Шкирта, Олег Кришталь, Міріам ДрагінаГромадське радіо

У студії Міріам Драгіна, Олена Скирта та вчений в галузі біофізики та нейрофізіології, академік Національної академії наук України та доктор біологічних наук Олег Кришталь.

Міріам Драгіна: Що таке біофізика?

Олег Кришталь: Біофізика  –  це фізика живого, вивчення тих фізичних законів, за якими організована жива матерія.

Мірім Драгіна: А нейрофізіологія?

Олег Кришталь: Нейрофізіологія  –  це специфічна галузь біології, яка займається вивченням властивостей нервової системи.

Міріам Драгіна: Які постають завдання перед нейрофізіологією? Мені здається, що існує багато поєднань з комп’ютерними технологіями, які так активно останнім часом вивчають мозок. Стало зрозуміло, що це впливає на безліч процесів, з’явилося більше відкриттів у цій галузі. Які надзавдання у ці й науці?

Олег Кишталь: Надзавдання нейрофізіології одне  –  вивчити як працює нервова система взагалі, і головне  –  наш мозок, бо він найбільш досконалий. Це найбільш складна структура у відомому нам Всесвіті.

Міріам Драгіна: Найбільш складна структура, яка визначає нашу поведінку, наш спосіб життя.

Олег Кришталь: Я скажу більше: Мозок  –  це ми.

Міріам Драгіна: Кажуть, навіть, що це нами керує, і ми не спроможні цьому противитись, це сильніше за нас.

Існує думка, що ми всі біороботи, чи так це?

Олег Кришталь: Це складне питання, але так воно і є. Ми  –  свідомі істоти, і кожен з нас може запитати себе: «Я свідомий?» Але, коли живеш, то мимоволі, насправді живеш життям біоробота. Наша підсвідомість набагато швидша та ефективніша свідомості. Будь-яку ідею можна втілити тільки тоді, коли вона буде нами усвідомлена, і після того, як вона усвідомлена, потрапляє в океан нашої підсвідомості. І наша підсвідомість дозволяє використовувати комп’ютер нашого мозку на повну потужність. Тобто, все,  що ми робимо добре – робимо підсвідомо.

Міріам Драгіна: Тобто, ми робимо все в результаті нашого досвіду. І те, що ми не тільки засвоїли і запам’ятали, але й запам’ятали надовго. Я нещодавно дізналася, що існує дві частини пам’яті: перша відповідає за короткострокову пам’ять, а друга  –  за довгострокову і залишається з нами надовго. Її можна тренувати і залишати в собі.

Олег Кришталь: Вірно, але це спрощена картина. Насправді пам’ятай кілька, крім тих, що ви назвали є ще абсолютна. Тобто, пам’ять на ім’я моєї мами, на власне ім’я. Вона зі мною доти, поки я існую.

Міріам Драгіна: Навіть якщо станеться якась аварія, амнезія?

Олег Кришталь: Абсолютно так. Але для нашого щоденного використання достатньо думати про пам’ять так, як ви сказали: довготривала і короткотривала.

Міріам Драгіна: А чи існують вправи, які б могли перенести інформацію до абсолютної пам’яті?

Олег Кришталь: Думаю, що ні. Це все пов’язане з емоціями. Чому все життя ми пам’ятається ім’я мами? Тому що, це така глибинна емоція, якій служить весь мозок. Якщо якась емоція здатна нас захопити повністю, то відповідна інформація стає абсолютною.

Міріам Драгіна: Ця інформація не обов’язково формується в ранньому дитинстві. Так?

Олег Кришталь: Не обов’язково. Але в ранньому дитинстві особливо легко.

Міріам Драгіна: А чи існують дослідження про те, як саме це формується, і в якій частині мозку залишається абсолютна пам’ять?

Олег Кришталь: Ні-ні. Мозок має цікаву організацію. У ньому немає ділянки, яка відповідає, наприклад, за математичні здібності. Та взагалі  ділянок багато. Або немає такої ділянки, яка відповідає за свідомість.

Міріам Драгіна: А щодо неокортексу?

Олег Кришталь: Неокортекс  –  це кора головного мозку, вмістилище нашого «Я» і нашої пам’яті. Це, власне кажучи, велика головна частина мозку.

Інколи людині здається, що їй не вистачає власного мозку, і вона думає: «Як же стати розумним?» Кожен повинен мати на увазі, особливо це стосується молоді, бо вони мають більше часу і молодий мозок швидше навчається, ніж старий, що в будь-якому віці навчатися людина може. Вмістилищем нашого «Я» і всієї нашої пам’яті, того, що ми пам’ятаємо є зв’язки між нервовими клітинами неокортексу. Це так звані синоптичні контакти. Їх приблизно трильйон і кожен може знаходитися у різних станах. Навіть якщо їх всього 2, то комбінацій між ними більше ніж атомів у Всесвіті.

Міріам Драгіна: Але ці зв’язки формуються і синоптичні контакти це те саме, що і нейронні зв’язки?

Олег Кришталь: Це те саме. Тільки правильніше буде міжнейронні зв’язки. Це і є наукова назва міжнейронних зв’язків  –  синоптичний контакт.

Міріам Драгіна: Говорити про те, що ми використовуємо мозок на 10% чи на 20% є не доцільним, бо забагато в нього можливостей.

Олег Кришталь: Абсолютно, але це вже соціальна проблема, і між іншим технологічна: як ми вчимося?

Міріам Драгіна: Отже, ми говоримо про мозок, про те, що в нього багато функцій і якість навчання також має значення. Що ви маєте на увазі?

Олег Кришталь: Чим краще навчатися, тим більшому ти навчишся.

Міріам Драгіна: А чи існують методи задіяння різних частин пам’яті?

Олег Кришталь: Людство ще далеко, щоб оптимізувати все. Наприклад, нам читають лекцію в той час, коли на 90% ми запам’ятовуємо через зоровий контакт. Це означає, що структура навчання поступово повинна змінюватись. Та це питання пов’язане із людською базовою організацією, що зробило нас людьми? Не свідомість, а мова. Тому що свідомість притаманна не тільки людям, а й тваринам. Це такі собі наукові факти, які 30 років тому були неприйнятними. Тоді вважалося. Що людина – це свідоме, а тварини  –  біороботи.

Міріам Драгіна: Харарі  – вчений, який вивчає світ, сказав, що нас зробила людьми дійсно мова і можливість спілкуватися, передавати інформацію. Саме це і зберегло наш вид Homo sapiens.

Олег Кришталь: Давайте позбудемося цієї цитати, я не знаю прізвища цього вченого. І це не випадково, що не знаю, бо я б міг назвати 100 вчених, які сказали те саме. Це загальновідома річ, що людей зробила мова. Вона дозволила людям передавати досвід, тобто накопичувати з покоління в покоління, і це привело до появи культури. Тому частково свідомі вовки не побудували культури, а її побудували люди. Наш накопичений  досвід  –  це і є культура.

Міріам Драгіна: Які великі відкриття відбулися у галузі мозку останні 20 років?

Олег Кришталь: Давайте подивимось на мозок з пташиного польоту і скажемо, що це за система. Мозок  –  це велика досконала система, в якій відбуваються 2 сорти процесів. В одному – електричні струми, які протікають у мозку, і де кожна клітина  –  маленька електростанція, яка генерує імпульси. Нервові клітини обмінюються електричними сигналами і в кожній нервовій клітині електричний сигнал починає взаємодіяти з молекулами. Вони генерують електричні сигнали і змінюють ті молекули, які генерують ці сигнали. Це і є «диявольська кухня», яка виконує інформаційну діяльність мозку.

Можу радо доповісти, що вдалося розшифрувати всі електричні процеси, які відбуваються у нашому мозку.

Якщо говорити про електричні сигнали і молекули, то над ними ще потрібно багато працювати. Мозок влаштований по таких принципах, які можуть потребувати чогось для свого пізнання і люди зможуть розшифрувати його роботу тільки тоді, коли самі об’єднаються у колективи.

Наприклад, я зробив у своєму житті декілька відкриттів світового рівня.

Міріам Драгіна: Це визнаний факт і ми всі знаємо про це.

Олег Кришталь: Так, це були «потужні» відкриття, які залишаться в історії науки назавжди. До речі, я їх зробив до 40 років. А зараз мені вже 71. І це не говорить, що люди після 40 років стають дурнішими, а навпаки, продовжують розумнішати. Зараз я набагато розумніший того «Я», яке було в 30 років.

Олена Скирта: Але говорять, що великі відкриття люди роблять з 27 до 35 років. Чому так?

Олег Кришталь: Можна б було сказати, що це пов’язано зі статевою активністю  –  тестостероном, але це не так. Тому що статева активність у багатьох людей залишається і після 40 років, та це не робить їх великими вченими у пізньому віці. Можливо вся справа у гормональній залежності нашої розумової діяльності. Але це дуже складне питання, це ті самі молекули, про які вже говорилося і які ще не досліджені. Феноменологічно, тобто на  рівні явища, про це добре сказано в першому реченні моєї книги «До співу пташок», яке звучить так: «Мотивація  –  рабиня світлячка емоції». Мотивація мотивує нас на роботу і на ті ж самі відкриття.

Міріам Драгіна: Але це стосується тільки вчених, тому що, наприклад, Бальзак почав писати свої книги після 40 років.

Олег Кришталь: Я написав свою книгу також після 40 років.

Міріам Драгіна: Бо книжка це вже накопичений досвід, а відкриття пов’язане із креативністю. А чи пов’язана наша успішність із емоційним інтелектом?

Олег Кришталь: Повторюся, що: «Мотивація  –  рабиня світлячка емоції». Емоції  – це те, що приноситься нашому мозку гормонами.

Міріам Драгіна: Можна навчитися бути більш розвинутим емоційно?

Олег Кришталь: Ні, в тому і справа, що мотивація  –  рабиня. Рабиня того, над чим ми не володіємо або навпаки. Це питання таланту.

Міріам Драгіна: Тобто з цим народжуються?

Олег Кришталь: Це суміш вроджених і набутих якостей. Як це інтерпретує написано в моїй книзі. Коли я навчаюся, то працюю зі своєю підсвідомістю. Освіта дозволяє закласти вікна у той екран, який стоїть між свідомістю і підсвідомістю, і ці вікна дозволяють зайти у підсвідомість.

Колись я написав есе на тему «Вікно Моцарта», я мав на увазі, що вікно для музики Моцарта було таке велике, що він не встигав записувати ту музику, яка лилась із його вікна.

Міріам Драгіна: Це ніби якийсь канал.

Олег Кришталь: Можна назвати це і так. Це талант і як він виробився у Моцарта, чи це тільки вроджене або набуте ніхто не знає.

Міріам Драгіна: Але б і без праці не було б Моцарта. Якщо говорити про працю, я б хотіла запитати про прокрастинацію. Існують якісь засоби які б допомогли обійти це і взятися за справу? Навіть якщо у нас немає таланту, іноді добре працюючи можна стати успішним.

Прокрастинація  –  це стан, в якому ми відкладаємо справу, шукаючи причини і займаємось чимось іншим, відкладаючи час.

Як боротися із мотивацією, яка є рабинею світлячка емоцій?

Олег Кришталь: «Брати себе за горлянку».

Я думаю, що прокрастинація притаманна і  мені.

Міріам Драгіна: І як ви боритесь із цим?

Олег Кришталь:  Кажу: «Негіднику, ану за роботу».

Міріам Драгіна: Які існують загальні знання, що передаються людству? Де вони існують?

Олег Кришталь: Всі знають, що таке генетика. Ген  –  одиниця інформації.

Ввели такий термін замість «ген»  –  «мем». Михайло-Євген-Михайло. І це вважається одиницею передачі культурної інформації. Немає такого випадку з геном, бо точно можна сказати, що це код білку, а код якої певної одиниці інформації культури є мем  –  ми не знаємо. Але сама ідея мемів дозволяє уявляти собі природу тих явищ, про які ви запитували. Меми у людській культурі не  можуть бути цілком різними, бо вона має спільні корені.

Міріам Драгіна: У літературі це називається архетип, і мені здається, що це одне і теж саме.

Олег Кришталь: Ні, не одне і те ж. Архетип  –  тип характеру, а орнамент  –  елемент культури.

Міріам Драгіна: Але це носій якоїсь інформації.

Олег Кришталь: Архетипи стосуються саме типів. Організація культурного процесу на протязі мільйона років, про це я пишу у своїй книзі «До співу пташок».