Михайло Самусь, експерт Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння, коментує «ракетний скандал».
Євгенія Гончарук: Ракетні навчання перетворилися на скандал. Чому так сталося?
Михайло Самусь: Головна причина такого галасу — не самі навчання, а проведення цих навчань у визначеному регіоні. Район визначений координатами і офіційно заявлений Україною в ІКАО — Міжнародну організацію цивільної авіації, яка визначає безпеку польотів авіації. Росія намагалася довести, що після «референдуму» вона має право керувати безпеку польотів у цьому районі. Україна цими навчаннями і підтвердженням ІКАО, що Україна відповідає за безпеку польотів в цьому регіоні. Це був удар по Росії в різних аспектах. Була вибрана дата — день звернення Путіна до Федеральних Зборів.
Лист, який був надісланий міністерством оборони Росії, 26 листопада був фактично ультиматумом і оголошенням війни.
Я вивчав інформаційний простір Росії. До позавчора було нагнітання обстановки. Але ІКАО та Вашингтоном було сказано, що це суверенна територія України, вона має право проводити там навчання. Ця тема різко почала забиватися іншими темами. Це означає, що інформаційна війна була програна.
Євген Павлюковський: Саме рішення проводити такі навчання — це демонстрація військової потенції?
Михайло Самусь: Я б хотів вірити в те, що це перша спланована інформаційна гібридна наступальна операція України за весь час конфлікту. Але можна трактувати так, що це звичайний графік навчань. Проведення стрільб в цьому районні є стандартним. На навчанні випробовувалися модернізовані ракети.
Євген Павлюковський: Чи можливе, на вашу думку, повторення подібних навчань найближчим часом?
Михайло Самусь: Я впевнений, що Путін дуже чітко зрозумів, що він програв. Він дуже злопам’ятна людина. Найближчі півроку Путін нам мститиметься. Це може бути не в Криму. Ми повинні чекати удару у відповідь. Цей удар може бути асиметричним, у будь-якій сфері.
Єгор Стадний, експерт центру «CEDOS», говорить про нову стратегію нарахування стипендій.
Єгор Стадний: Стипендії не зроблять достатньо високими. Їх платитимуть не настільки меншій частині студентів, щоб стипендії значно зросли.
Основним тягарем в стипендійному фонді мали б бути соціальні виплати. Наші дослідження соціально-економічного стану студентів показали, що академічна стипендія часто надається тим, хто в матеріальному плані її не потребує. Більш заможні можуть собі дозволити більше репетиторів, більш заможні походять з родин з вищим соціальним капіталом, з вищою освіченістю, більш заможні можуть краще складати ЗНО, вступати на бюджет та отримувати стипендію.
Ми штучно створюємо бар’єри перед студентами. Ми — бідна країна. Пріоритетом має бути соціальна стипендія. Вона має бути адресною. Вона має розподілятися за доходами родин, які утримують студентів, враховувати той фактор, що людина з іншого міста. Я мрію про те, щоб стипендія враховувала споживчий кошик у різних містах.
Міністерство освіти намагається переконати мінфін забрати кошти з соціальних стипендій і перекинути на академічну стипендію. Ми вважаємо, що це помилка.
Соціальна стипендія — це соціальна допомога.
Ми можемо мотивувати студента добре вчитися, даючи йому солідну суму грошей. Академічних стипендій не має бути 43%. Їх має бути мало, але вони мають бути високими.
Євгенія Гончарук: Хотілося б поговорити про підвищені стипендії для окремих спеціальностей на 50%. Ідеться про вчителів біології, хімії тощо.
Єгор Стадний: Бажаний ефект — більша кількість абітурієнтів кращої якості. Кількість випускників і абітурієнтів падає. Якісний показник падає. Причини цього падіння набагато сильніші, ніж ефект підвищених стипендій. Основним фактором, який відштовхує хороших абітурієнтів, є зарплата вчителя. Це тільки один з факторів.
Я б не грався з підвищенням стипендій.
Соціальні стипендії мають бути адресні та диференційовані. Якщо родина з двох батьків отримує більше 5 тисяч гривень, то дитина не може претендувати на соціальну стипендію. Вимоги щодо успіхів у навчанні мають бути, але вони повинні бути нижчі, ніж щодо академічної стипендії.
Заступник голови бюджетної комісії Київради Олесь Маляревич розповідає про проект бюджету Києва на 2017 рік.
Євген Павлюковський: У новому бюджеті на 2017 рік збільшена витратна частина на охорону здоров’я, на освіту та соціальні виплати.
Олесь Маляревич: Це так. Більше грошей виділено і на капітальні ремонти, і на капітальні вкладення (будівництво).
Місто будує на рік 5 садків і 2-3 школи на рік, проводить дуже багато ремонтів. З наступного року зарплата вчителів буде збільшена на 40-50%.
Євгенія Гончарук: На будівництво Подільського мосту планують виділити понад 600 мільйонів гривень.
Олесь Маляревич: Мер зробив заяву, що за три роки на Подільському мостовому переході буде відкрито рух автомобільного транспорту. Ми починаємо цю реконструкцію.
Євгенія Гончарук: Які будуть зміни у зв’язку з проведенням Євробачення?
Олесь Маляревич: Програма заходів велика. Це ремонти транспортних сполучень, підсвічення будинків та історичних пам’ятників.
Євген Павлюковський: Чи будуть затверджені певні програми з енергозбереження житлових будинків?
Олесь Маляревич: Ці програми вже працювали в 2016 році. В 2017 вони будуть розширені. Є дві програми. Перша — пряме фінансування. Ми зробили також програму 30 на 70. 30% сплачує кооператив або ОСББ, а 70% — Київ. Наступного року буде передбачено понад 100 мільйонів.
Євгенія Гончарук: Сьогодні або завтра мало б бути завершене обговорення. Воно ще триває?
Олесь Маляревич: Вчора на сесії ми відкрили обговорення бюджету і планували прийняти його 8 грудня. Але виникла жвава дискусія, тому вирішили зробити це 12 числа.
Євгенія Гончарук: Які статті викликають найбільше непорозумінь?
Олесь Маляревич: Є суперечка, хто отримає більше коштів, райони чи департаменти. Цього року найгірший відсоток використання коштів у КП «Київміськсвітло» — 3%. Вони обслуговували мережі, замінювали лампочки, аде 277 переходів мали бути підсвічені, а є тільки один. У КП тепер будуть кадрові зміни.
Євген Павлюковський: Чи планується будівництво соціального житла в столиці?
Олесь Маляревич: Ми фінансуємо квартири для учасників АТО та пільговиків. На це буде виділено 100 — 200 мільйонів гривень.
Експерт РПР Олександр Ябчанка розповідає, що змінить медична реформа.
Євгенія Гончарук: На днях міністерство охорони здоров’я презентувало кілька планів в межах реформування цього відомства. Має бути лікарня, до якої буде зручно доїжджати в межах одного округу?
Олександр Ябчанка: На цьому тижні Кабінетом міністрів було ухвалено 10 постанов, які стосуються реформи системи охорони здоров’я. Ключові речі — концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я, госпітальні округи та розширення автономії для закладів охорони здоров’я.
В центрі системи має бути громадянин. Має бути протокол надання цьому громадянину медичної допомоги (протокол діагностики, лікування та маршрутизації). Госпітальні округи мають бути створені так, щоб пацієнт зміг отримати цей протокол за максимально ефективним маршрутом з точки зору здоров’я пацієнта та фінансової економії для держави. У Києві людина може прийти до лікаря первинки, на сусідньому поверсі зробити рентген і, якщо у неї виявлено пневмонію, яка потребує госпіталізації, бути госпіталізованою на два поверхи вище. А у селі в Карпатах?
Подають пропозиції стосовно формування меж госпітальних округів обласні держадміністрації. Вони це роблять згідно з вимогами, які формує міністерство охорони здоров’я. Передбачено, що лікарні будуть першого та другого типу. Вимоги до цих лікарень ставить міністерство охорони здоров’я, а органи місцевого самоврядування мають забезпечення їх виконання.
Кабінет міністрів неодноразово обіцяв, що ті регіони, які будуть готові до впровадження медичної реформи (матимуть план з кошторисом), отримають додаткову субвенцію.
Постанови дають максимальну автономію на місцевому рівні. Госпітальна рада, яка складатиметься з депутатів місцевих рад, має приймати рішення, що робити з комунальними закладами — власністю громади. У нас достатньо інфраструктури, але вона використовується неефективно.
Чого у нас не вистачає? Хоспісів, реабілітаційних центрів. Мова не йде про закриття лікарень. Мова йде про їх ефективне використання.
Євген Павлюковський: Як для самого громадянина може змінитися користування послугами лікарні?
Олександр Ябчанка: З 2017 року у громадянина з’явиться реальне право вибору. Зараз ти можеш піти тільки в одну поліклініку. В іншу теоретично ти теж можеш піти, але тобі доведеться робити купу непотрібних бюрократичних речей. Інша поліклініка у тобі не зацікавлена. З 2017 року громадянин має відчути, що медик в ньому зацікавлений.
За 2017 рік лікарні отримають більше фінансової автономії.
Розпочався останній етап запровадження реформи, що створює в Україні змішану систему виконання судових та інших рішень, зокрема інститут приватних виконавців.
Міжнародний експерт з виконавчого провадження з Грузії Хатія Шелія та членкині Ради приватних судових виконавців Латвії Інезе Бозже та Інета Кактіна розповідають про те, як оцінювати реформу, як працюють приватні судові виконавці в інших країнах.
Євген Павлюковський: Скільки в Грузії тривала реформа зі створення інституту приватного виконання судових рішень? Чи є вона вже завершеною?
Хатія Шелія: Реформа началась в 2008 году, когда был создан институт частных исполнителей. Тогда очень активно начали работать частные исполнители. Я не могу сказать, что реформа завершена, потому что теперь мы оказались перед другими проблемами. Я думаю, впереди еще очень много дел по частному исполнению.
Євген Павлюковський: З якими основними проблемами ви стикались під час проведення цієї реформи?
Хатія Шелія: Проблем как таковых не было. Эту систему создали, потому что государственная система того времени не справлялась с балластом неисполненных дел. Частная система помогла государству исполнить большое количество дел, помогла государственному органу подняться на ноги. Проблемы у частных исполнителей появились уже сейчас. В свое время государство ввело определенные ограничения для частных исполнителей. Сейчас частный исполнитель не может взять дело, если требование кредитора превышает 500 тысяч лари (200 тысяч долларов). Пока нет как таковой ассоциации частных исполнителей как законодательного органа. Они сами создали ассоциацию, но законодательного органа, который бы защищал их интересы, контролировал, нет.
Если сумма превышает 500 тысяч лари, то за дело берется государственная исполнительная служба.
Євген Павлюковський: Наскільки розповсюдженою є виплата додаткової винагороди для приватного судового виконавця зі сторони стягувача? Як це кваліфікується?
Хатія Шелія: Понятия «дополнительное вознаграждение» в законодательства нет, хотя это не запрещено. В законодательстве существует точное определение исполнительного сбора. Он равен 7% от долга. Частный исполнитель и кредитор могут договариваться и на большую сумму. В Грузии также существует авансирование расходов, как государственного, так и частного исполнителя. Когда кредитор обращается в государственную исполнительную службу, он обязан заплатить 2% от своего требования. Частный исполнитель может работать без аванса. Максимальная сумма договоренностей между кредитором и частным исполнителем законодательством не установлена. Она может быть любой.
Євген Павлюковський: Наскільки дохід приватного судового виконавця відрізняється від державного?
Хатія Шелія: Государственный исполнитель получает за свою работу только зарплату. Он может также получать премию, но это зависит от министерства юстиции или государственной исполнительной службы. На данный момент как таковой системы премирования не существует.
Доход частного исполнителя существенно отличается, если у него много клиентов, он хорошо работает. Это своего рода бизнес. Никто не может дать гарантий, какой у человека будет доход. Существуют частные исполнители, у которых серьезная клиентская база.
Євген Павлюковський: Як і ким у Грузії контролюється діяльність приватних судових виконавців? Чи багато порушень було під час запуску цього інституту?
Хатія Шелія: Генеральной инспекцией. Жалобы от сторон исполнительного производства подаются в эту структуру. Она может потребовать дело у частного исполнителя и принять по нему заключение. Особых правонарушений не было. Мне не припоминаются какие-то серьезные уголовные дела. Касательно коррупционных нарушений, то их тоже не было. Они работают хорошо. Может быть, были какие-то дисциплинарные взыскания, проблемы со сроками выполнения, но серьезных нарушений не было.
Євген Павлюковський: Чи спостерігається тенденція спеціалізації приватних судових виконавців на якихось конкретних сферах? Наприклад, відчуження майна.
Хатія Шелія: Частные исполнители исполняют хозяйственные дела между частным кредитором и должником. Дела об опеке ими не исполняются. Специализации как таковой не существует. Частный исполнитель в праве сам решить, брать ли ему дело. Это происходит потому, что в Грузии смешанная система. Если бы в Грузии была бы полностью частная система, тогда бы такого комфорта у частных исполнителей не было бы.
Євген Павлюковський: Наскільки українське законодавство готове до запуску такої реформи? Чи багато в ньому грузинського досвіду?
Хатія Шелія: Я думаю, что законодательство готово для начала реформы. Конечно, оно требует доработки и улучшения. Я думаю, что практика покажет, каким путем лучше идти. Я бы немножечко изменила систему допуска к профессии, чтобы периодически проводился электронный экзамен, чтобы каждый человек, который имеет соответствующее образование, мог принять участие в этом экзамене. Хорошо бы немножечко улучшить вопросы контролирующих органов, создать четкую систему контроля, куда будут поданы заявления, чтобы не существовало разных органов и лиц, которые будут рассматривать заявления.
В законе есть и грузинский опыт. У нас также частная система, частные исполнители также имеют право выбирать дела. Я считаю, что с этим законодательством можно начать нормально работать.
Євген Павлюковський: Які в Латвії вимоги до особи, яка хоче стати приватним судовим виконавцем?
Інезе Бозже: Человек обязательно должен быть гражданином Латвии, знать латышский язык на самом высшем уровне, достигнуть 25 лет, должен быть магистром юридических наук, не может иметь судимости, на него не должны быть заведены уголовные дела.
Євген Павлюковський: Як довго в Латвії діє інститут приватних судових виконавців?
Інета Кактіна: Мы работаем с 2003 года.
Євген Павлюковський: Чи були на початку запуску цієї реформи якісь проблеми?
Інета Кактіна: Никаких больших проблем мы не заметили.
Євген Павлюковський: Як діють приватні судові виконавці в Латвії? Як відбувається стимулювання боржника до добровільного виконання судового рішення?
Інезе Бозже: Сейчас закону 13 лет. Все должники уже знают, что, если исполнение будет у частного судебного исполнителя, то они облагается расходами по исполнению. Этот стимул заставляет должников платить до суда, после суда или после наложения штрафа. Также исполнители дают время заплатить добровольно.
Должник должен платить за то, что не исполняют решение суда без помощи судебных исполнителей.
Євген Павлюковський: Чи входить в обов’язки приватного судового виконавця переконання сторін, допомога у вирішенні спорів, наприклад, за допомогою медіації?
Інета Кактіна: Сейчас у нас обучают судебных исполнителей медиации. Законом уже позволено исполнителю быть медиатором. Нам нужно пройти обучение и сдавать экзамен. Пока исполнители, насколько я знаю, как медиаторы не работают.
Євген Павлюковський: Як відбувається стягнення проблемних боргів?
Інезе Бозже: Мы не закрываем дело, держим его на контроле, пока не сможем взыскать.
Євген Павлюковський: Якщо приватний судовий виконавець не виконав рішення, він не отримує жодної винагороди? Чи все ж таки стягувач має йому заплатити?
Інезе Бозже: Да, но от уплат освобождены государство, взыскатель по алиментам. А обычно взыскатель платит аванс, мы взыскиваем деньги и возвращаем этот аванс.
Євген Павлюковський: Особа, яка наймає судового виконавця, не платить за виконання рішення?
Інезе Бозже: За все платит должник.
Євген Павлюковський: Наскільки успішно ви оцінюєте хід цієї реформи в Україні? Чи є в законодавстві елементи досвіду Латвії?
Інезе Бозже: Конечно, реформу нужно проводить. Это стимул исполнителям работать, а людям – платить долги.
Элементы опыта Латвии присутствуют. Например, возраст.
Євген Павлюковський: Те, що в українському законі прописано 10% платні за послуги приватного судового виконавця, відповідає латвійському досвіду.
Інезе Бозже: У нас больше. Плата зависит от суммы. Если мы взыскиваем долг до 4260 евро, мы берем 15%+за само дело около 200 евро. У нас есть тарифы.
Любомир Ференс: Тоді відбулося історичне рішення, історія змінилася. Що ви пригадуєте з тих часів найбільше?
Володимир Чемерис: У 1991 році я був головою Союзу українського студентства. Ми взяли на себе роботу по Луганській області, поїхали туди, були спостерігачами під час Референдуму. Було приємно, що 83% населення Луганщини проголосували за незалежність, Донеччини — ще більше.
Ці спогади пов’язані з тим, що там відбувається зараз. Всі ці 25 років будь-які проросійські настрої на Луганщині, в Донбасі, якщо й були, то дуже маргінальні. Стосовно утворення «ЛНР», «ДНР», не можна говорити, що це лише план «Шатун» чи інші агенти Кремля. Треба розуміти, чому мешканці Луганщини та Донеччини, які щиро голосували за незалежність, і зараз говорять, що живуть в Україні, виступили проти теперішньої української влади і ультраправої домінації, яка відбулася на Майдані.
Коли мені говорять, що на Донбасі є лише агенти Путіна, які виступили проти незалежності України, я кажу, що це неправда. Там живуть такі ж українці, які щиро хочуть незалежності. Але вони хочуть жити в демократичній соціальній країні, а не в тому, що ми бачимо тут у нас.
Любомир Ференс: Чому тоді стався такий кардинальний поворот через чверть століття?
Володимир Чемерис: Не за 25 років, це сталося буквально за кілька місяців. Люди побачили насильство на Майдані, захоплення адміністративних будівель, повалені пам’ятники Леніну, побачили, що пропонується не те, про що вони мріяли.
Олександр Близнюк: А що вони хотіли?
Володимир Чемерис: У нас вже було не два Майдани. Було, напевно, п’ять. Під час «України без Кучми» було артикульовано гасло зміни системи соціальних, економічних та політичних відносин. Люди вийшли на вулиці з соціальних причин, бо вони стали настільки гостро, що люди не могли мовчати. На жаль, тоді систему ми не змінили. Але люди після цього почали розуміти, що це необхідно робити.
Виявилося, що до наступного Майдану довелося чекати не зовсім довго — 2004 рік. Але люди, які стояли на сцені, казали, що всі соціальні вимоги зводилися лише до «Ющенко — так». Змінили президента — не змінили систему.
І ті соціальні причини знову виштовхнули на Майдан. Тепер рефреном звучало гасло зміни системи. Зараз пройшло три роки. Думаю, ми ще раніше зрозуміли, що система не змінилася.
Попри те, що був незаконний референдум, який провели на Донбасі, зараз у нас існує пропаганда, яка показує ситуацію на Донбасі однобоко.
dsc02922.jpg
Володимир ЧемерисАвторські права: «Громадське радіо»
Любомир Ференс: Пропаганда українських медіа?
Володимир Чемерис: Буз сумніву. Абсолютна більшість людей, які там є, говорять, що вони в Україні, лише хочуть окремого статусу, щоб не валили пам’ятники, щоб не була така соціальна політика, яка є в Україні — підвищення тарифів, всевладдя олігархів.
Я противник федералізації, але зараз не бачу іншого виходу, щоб повернути Донбас назад. Ті люди, які говорять: «Ніяких переговорів, Мінського процесу», — це люди, які виступають проти єдності України.
Любомир Ференс: Чия провина, що пішов такий розлом?
Володимир Чемерис: Наша громадська організація Інститут «Республіка» їздила в Харків, Донецьк, ми збирали представників майданів та антимайданів, намагалися звести їх. І ті, і ті сказали, що питання мови їх не цікавить. Представники Майдану часто говорили російською мовою, а представники Антимайдану казали, що не вважають, що російська мова утискається, мовне питання їх не цікавило.
У результаті переговорів вони виходили і казали, що багато почули один одного і зрозуміли, що є дуже багато спільного.
Я думаю, в першу чергу, це була вина саме тієї постмайданівської влади, яка прийшла в Києві.
Олександр Близнюк: В чому?
Володимир Чемерис: Варто було ухвалити перші рішення, які б враховували те, що б хотіли представники Сходу України, включити їх в політичний процес. Натомість туди були спрямовані війська. Хоча я думаю, там можна було б провести все набагато простіше.
Я вважаю, що було б краще, якби цей процес провели представники громадських організацій і профспілок, ніж туди поїхали представники нової української влади.
Олександр Близнюк: Можна сказати, що 1 грудня 1991 року — найперший Майдан?
Володимир Чемерис: Найперший Майдан — студентське голодування 1990 року. Тоді з 5 вимог була виконана лише 1 — відставка Масола. Але через 9 місяців після завершення студентського голодування на граніті була проголошена незалежність.
Ми боролися, щоб була демократична Україна. Зараз отримали, особливо після цього Майдану, Україну з тоталітарними тенденціями. Буквально кожен вияв поглядів переслідується.
Любомир Ференс: Що ви маєте на увазі?
Володимир Чемерис: Наприклад, Руслан Коцаба, Олена Гліщинська. Можна назвати сотню людей, проти яких були відкриті справи. Нещодавно президент підписав закон, згідно якого Національна рада з телебачення і радіомовлення здійснює цензуру: слідкує за контентом телебачення і радіо, може штрафувати і позбавляти ліцензій, якщо там відбувається те, що за їхніми трактуваннями може загрожувати національній безпеці.
Усі ці кроки прикриваються війною, яку наш теперішній президент обіцяв завершити за два тижні. Я думаю, можна було б завершити за дві години, якби вони цього хотіли.
