Арт-критик Аліна Сандуляк говорить про фестиваль «Paris Photo — 2016».
Василь Шандро: Розкажіть про фестиваль.
Аліна Сандуляк: «Paris Photo» — это ярмарка, на которую съезжаются коллекционеры, галеристы, фотографы, кураторы со всего мира. Украина в этом году была представлена в параллельной программе.
Это первый прецедент, когда украинские фотографии были представлены на таком масштабном событии — форуме небольших независимых европейских издательств. Это был стол с нескольким украинскими фотокнигами нескольких фотографов Миши Педана, Кирилла Головченко, Юлии Полуниной-Бут.
Украинская фотографическая альтернатива совместно с издательством «Родовід» начала выпускать фотокниги украинских фотографов. В Украине начинают развивать культуру фотокниг. Первый образец состоял из снимков Кирилла Головченко. Его серия посвящена одесситам, туристам, отдыху на пляже.
В фотокниге должна быть концепция, мышление визуальным рядом. Важна последовательсность, взаимодополнение фотографий. Иногда даже добавляют запах, ведь важен не только дизайн обложки.
В Украине нет магазинов фотокниги.
Василь Шандро: Українська фотографія помітна у світі? Знають Бориса Михайлова. Кого ще?
Аліна Сандуляк: Кирилла Головченко, который в 2014 году выиграл премию от 5 издательств на издание своей книги. Это значимое достижение. Можно назвать еще Сашу Курмаза.
Василь Шандро: Змінюється естетика чи технологія фотографії?
Аліна Сандуляк: Новые таланты переосмысляют медиа. Многие возвращаются к пленке.
Голова ради громадської організації «Точка росту: освіта і наука», координатор антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк розповідає про проблему плагіату в Україні.
Світлана Благодєтєлєва-Вовк: Проблема плагіату стосується науки і сфери мистецтва. Будь-які запозичення мають маркуватися цитуваннями. Якщо це загальновідомі речі, то ця інформація має бути подана власними словами.
Основна причина плагіату в науці — потреба статусу. Особа митиме певні зиски від крадіжки статусу. Друга проблема — необхідність акредитування і ліцензування навчальних закладів. Наприкінці 90-х були встановлені певні жорсткі нормативи, які передбачали, що на кафедрах мають працювати люди з науковими степенями. Почалися масові захисти. Запустився цей конвеєр. У 1990-2000 роках ще не було такої оцифрованості джерел. Перше покоління плагіаторів породило друге.
Плагіат характерний для суспільних наук, тому що вони у нас протягом 100 років практично не розвивалися.
Плагіат потрібен плагіатизованому середовищу для самовідтворення та людям, які зацікавлені в отриманні фейкових ступенів.
Тетяна Трощинська: Але я не пригадаю, щоб когось покарали за плагіат.
Світлана Благодєтєлєва-Вовк: Покарання — це прийом негативного підкріплення. Якщо ти зробив щось не так, тебе мають скоректувати. Якщо ніхто не скоректує, явище укорінюється у суспільстві. З 2014 року позбавлено наукових ступенів було 5 осіб. Це був дуже складний процес. Одна з них — пані Інна Артамонова, яка зараз очолює «Інститут журналістики» в «ДНР». Через суд вдалося добитися визнання плагіату її дисертації. На основі рішення суду МОН прийняло рішення про позбавлення її ступеню, але не були покарані люди, пов’язані із захистом.
Після справи Катерини Кириленко, дружини віце-прем’єра з гуманітарних питань, Кабмін скасував можливість позбавлення наукових ступенів. Це обґрунтували тим, що має запуститися Національна агенція забезпечення якості освіти. Але на сьогоднішній день Гриневич заблокувала затвердження обраного голови.
Два дні тому ми викрили колишнього міністра освіти і науки пана Ніколаєнка. В його докторській є плагіат. Два тижні тому викрили плагіат в статтях Лілії Гриневич, вона визнала факти. Детальну інформацію можна знайти на сайті фальсифікацій в науці.
На сьогоднішній день в Україні нікого не можна позбавити наукового ступеня.
Тетяна Трощинська: Ми запросимо Лілію Гриневич поговорити про запуск агенції та плагіат.
Співорганізаторка проекту «Митець до кави» Єлизавета Стрий розповідає про благодійний аукціон.
Єлизавета Стрий: Аукціон зустрічей з митцями був організований для благодійності. Це почалося два роки тому. Ми організовували з письменником Сергієм Пантюком. Той аукціон був спрямований на підтримку добровольчого корпусу «ОУН» та на потреби бійців АТО. Ми тоді зібрали близько 23 тисяч гривень. На тому проекті був Вірастюк, Іван Линьо та інші. Це все відбувалося в форматі концерту.
Спочатку проект відбувається в форматі аукціону в соціальних мережах. Людина, яка бажає неформально поспілкуватися зі своїм кумиром за філіжанкою кави, робить ставку. У форматі аукціону розігрується зустріч. Потім проходив фінал аукціону у вигляді концерту.
Василь Шандро: Цей проект до чого прив’язаний?
Єлизавета Стрий: Цей аукціон зустрічей з митцями спрямований на підтримку професора Києво-Могилянської академії Михалевича Вадима Михайловича. Він опинився в скрутній ситуації, у нього хвороба. До нас звернулися студенти і попросили допомогти.
Цього разу у нас в програмі концерту, що відбудеться 9 грудня, будуть Леся Мудрак, Дмитро Лазуткін, Люба Якимчук, Олександр Ірванець, Каріна Тумаєва, Злата-Зоряна Паламарчук, Алла Миколаєнко, Олена Медведенко, музиканти Леся Рой та гурт Телері, Іван Леньо (Kozak System), Едуард Драч («Рутенія»), Сергій Василюк («Тінь Сонця»), гурт AnnaMaria, Сергій Мартинюк («Фіолет»), Григорій Вагапов («Вперше чую»), Анна Заклецька («Vroda»), Лесь Якимчук («Salo v Chokoladi»), Олекса Бик, Анжеліка Рудницька, актори Ірма Вітовська, Ашот Арушанов та Дмитро Лінартович, піаніст Роман Коляда, художниця Вероніка Засадна та інші.
Студенти власноруч організують виїзну кав’ярню. Також буде перформанс художниці Вероніки Засадної, яка малюватиме портрети всіх, хто забажає.
Минулого разу я була ведучою. Я сказала, що із задоволенням сходила б на каву з Василем Вірастюком, але моєї стипендії не вистачить . Благодійник купив мені зустріч за 5 тисяч гривень. Тоді найбільшу суму зібрали Вірастюк і Леньо.
Голова Народного Руху Василь Куйбіда коментує заяву Надії Савченко про початок самостійної політичної кар’єри у співпраці з Рухом.
Тетяна Трощинська: Чи відомо вам щось про те, що Надія Савченко має намір увійти до партії чи очолити її?
Василь Куйбіда: Мене тішить, що сьогодні багато українців звернули свою увагу на Народний Рух. Останнім часом ми не були тією партією, яка визначала головну лінію нашої політики.
Звернення уваги на Народний Рух означає, що наше суспільство видужує і хоче будувати своє майбутнє на наших традиційних цінностях. До нас останнім часом в партію вступили близько 5 тисяч людей. Прийшло два народні депутати. Таким чином ми знову стали парламентською партією.
Відбувалася розмова і з Надією Савченко, яка прочитала нашу програму, «Концепцію національних інтересів» і хотіла поспілкуватися. Учасники Політради стверджували, що це добра розмова. Нас тішило, що народний депутат, герой України прийшла, щоб поговорити про наші програмові цінності.
Які наміри у Надії, ми не знаємо. Віра Савченко написала заяву про вступ до Народного Руху України.
Надія заявила, що буде працювати з партією Народний Рух, але ствердила, що не буде членом партії, буде розвивати свій проект. Так, у нас в Україні зареєстрована і громадська організація.
Василь Шандро: Чи зміниться Народний Рух?
Василь Куйбіда: Ті проблеми, про які ми говорили 25 років тому, є актуальними і зараз. Ми втратили суверенітет, територіальну цілісність. Ми намагалися на основі цінностей об’єднати довкола себе людей. Ми вважали, що рухівець — це той, хто має такий світогляд, як і ми.
На початку 90-х у формально в Русі було близько мільйона, але кожен свідомий українець називав себе рухівцем.
Зараз ми маємо 3,5 тисячі партійних осередків. Це більше 35 тисяч членів Народного Руху України.
Ми завжди говорили, що Росія не може бути нашим стратегічним партнером, що треба подбати про системи колективної безпеки і тільки після того відмовлятися від ядерної зброї. Але нас не чули.
Сьогодні ми знову говоримо про національні інтереси, намагаємося об’єднати довкола них українську націю, зробити її сильною. Тоді наша держава буде сильною, у співпраці між суспільством та державою ми вирішимо проблеми.
Тетяна Трощинська: Партія Свобода доволі часто називає себе єдиною ідеологічною партією. Ви, мабуть, з цим не погодитесь?
Василь Куйбіда: Партія Свобода є націоналістичною, національною, але не є демократичною. Вони скептично ставляться до демократичних цінностей.
Тетяна Трощинська: В якому форматі ви думаєте брати участь у наступних виборах?
Василь Куйбіда: Я вважав всі останні роки, що ми маємо йти самостійно. Якщо перед нами постане питання об’єднання після потрапляння до парламенту, то будемо об’єднуватися з ідеологічно близькими партіями.
Грузинський драматург Баса Джанікашвілі розповідає про нову книжку, війну в літературі і стереотипи щодо Грузії.
Василь Шандро: «Гра у вóйнушку» — це досить сюрреалістична річ. Вона, я так розумію, була написана після російсько-грузинського конфлікту. Як сприймали самі грузини цей твір?
Баса Джанікашвілі: Да, «Игра в вóйнушку» написана на тему российско-грузинского конфликта 2008 года. Сначала это была пьеса. Потом я сделал из нее роман, который вышел два года назад в Украине.
Я был очень горд, что этот роман вышел в Украине. После 1986 года я — первый автор-грузин, книга которого была издана в Украине. Еще я горжусь тем, что эта книга на украинском, а не на русском. Для меня это было принципиально.
Многие называют мои роман и пьесу сюрреалистическими, но я не думаю, что это так.
По сюжету грузинская семья отдыхает в селе, идет микровойна. Маленький сын собирается сбить российский самолет рогаткой. Он забирается на дерево, сбрасывает пилотов, которые превращаются из врагов в гости.
Я не буду рассказывать финал, но самое трудное — не перейти литературные рамки. Для меня это было главное. Когда на улице российские танки, сложно быть объективным.
В Грузии произведение приняли хорошо, но критики иногда говорили, что российские военные не очень плохие. Но я не хотел сказать, что российские военные плохие, а мы — хорошие. Я хотел сказать, что войной проблемы не решаются.
Василь Шандро: Як грузинська література береже пам’ять про війну?
Баса Джанікашвілі: Современная грузинская литература очень разная. Тематика и география тоже очень разные.
Василь Шандро: Чому «вóйнушка»? Іронія?
Баса Джанікашвілі: В грузинском варианте в названии используется слово «стрелялки». Ребенок играет в компьютерную игру. Потом читатель должен сам решать: это компьютерная игра или настоящая война. Беда в том, что и так, и так человек играет в войну.
Василь Шандро: У нас говорять, що війна на Донбасі, далеко, а в Києві війни немає, в Києві вона не відчувається. Можливо, вона теж частиною суспільства сприймається як війна в телевізорі, в моніторі.
Баса Джанікашвілі: В 90-е, когда у нас началась первая война с Абхазией и Россией (мы так считаем), в Тбилиси не ощущалось, что идет война, а потом, когда появились беженцы, когда повезли гробы, началось ощущение того, что где-то идет война. По-моему, настоящее ощущение того, что мы пережили войну, пришло поздно, через 10 — 15 лет. Российская рука присутствовала в этих конфликтах. Но что мы делаем, чтобы ее не было?
basa.jpg
Баса Джанікашвілі «Angry Bird»Авторські права: Видавництво “Кальварія”
Василь Шандро: Ми готові про це думати у такій ситуації?
Баса Джанікашвілі: Пока идет война, не готовы. Для вас, украинцев, сейчас очень сложно сесть за стол переговоров или просто сесть и подумать о том, что такое война.
Василь Шандро: В Грузії вже є такі дискусії?
Баса Джанікашвілі: Да. Главная проблема всех властей в Грузии — все президенты говорили о территориях. Но там же люди! Главное — до них достучаться, сказать им, когда нам будет хорошо вместе жить.
Василь Шандро: Присутність хлопчика, який почав з рогатки збивати літаки, — це натяк на освіту, на подачу історії?
Баса Джанікашвілі: Своему сыну я говорю, что войной проблемы не решаются. Дай Бог, чтобы он поверил. Еще я ему говорю, что, если хочется общаться с абхазами и осетинами, нужно учить их язык, потому что нужно их уважать.
Василь Шандро: У назві «Angry Bird» є аналогія з культовою грою. Вона може іронічно сприйматися як комп’ютерна гра, але це теж гра у «войнушку».
Баса Джанікашвілі: Да. В большинстве случаев название продает книгу и пьесу.
В основе «Angry Bird» лежит настоящая история, которая произошла в Грузии два года тому назад. Одно маленькое село, где живут мусульмане и христиане. Мусульмане хотели построить мечеть, а христианская часть этого села была против. Началась словесная перепалка. Я взял эту фабулу. Между мусульманкой и христианином зарождается любовь. Это классика жанра. Дети хотят создать семью, у них рождается angry bird. В селе, где столько ненависти, не может быть только любовь. Там и ненависть, и любовь. Angry bird начинает играть с родителями. Они превращаются в маленьких птичек.
Эта пьеса победила в конкурсе в Германии. Она была поставлена в Германии, во Франции и в Грузии. «Гра у вóйнушку» еще не была поставлена в Грузии.
Василь Шандро: Вас в України часто запитують про політику?
Баса Джанікашвілі: Вчера было интервью. Я хотел говорить о книге, а говорил полчаса о политике.
Василь Шандро: Самі грузини часто говорять про політику?
Баса Джанікашвілі: Очень. Мы хотим менять политиков.
Сейчас Грузия переживает период прагматизма. Это очень странно. За 25 лет независимости это первый раз, когда политики говорят, что нужно посмотреть и на карманы. Нужно продавать вино и в Китае, Европе, и в России. Сейчас человек, который продает вино в России, уже не враг.
Василь Шандро: В Грузії багато єврооптимістів?
Баса Джанікашвілі: Слава Богу, что большинство населения Грузии за Европу. Ностальгии за Советским Союзом нет. Ни у моего деда, ни у моих родителей не было ощущения, что это одна страна. Нас воспитывали так, что Грузия — это часть какой-то абсурдной страны.
Мой сын вообще не помнит этого. Ему сейчас 16. Он меня спросил, почему в подъездах есть отопление. Я об этом не задумывался. У нас центрального отопления с 1991 года нет. У нас индивидуальное отопление. А он мне сказал, что это очень дорого.
Василь Шандро: Ми з вами говоримо в День пам’яті жертв Голодомору в Україні. В Грузії знають про цю трагедію?
Баса Джанікашвілі: У нас нет ощущения того, что у вас произошла эта трагедия. Мы узнали о Голодоморе позже. В 30-е годы у нас был избыток продуктов. Раскулачивали, но такого не было. О Голодоморе мало знают.
Василь Шандро: Чи є подібні речі, історичні травми, у грузинів?
Баса Джанікашвілі: Конечно, есть. У нас было независимое государство с 17 до 21 года. Это грузинское правительство в 1918 году договорились с Лениным о ненападении, но потом был Сталин, Орджоникидзе. Для нас 1921 год — трагедия. Но есть ощущение, что оккупация была правильной. Ведь не русские пришли в Грузию, не монголы, не татары, не персы. Это были грузины. Военачальники были грузинами. Остальные 70 лет нас учили, что это была не оккупация, а независимость была ошибкой. Конечно, это было не так.
Василь Шандро: Ви говорите про те, що радянський період — це період окупації?
Баса Джанікашвілі: Да, это болезненная тема.
Василь Шандро: Чи є зараз стереотипи щодо Грузії і грузинів в тих країнах, де ви буваєте? У радянській масовій свідомості був принцип висміювання. Був смішний «хохол» і смішний грузин.
Баса Джанікашвілі: В 2001 или в 2002 году я был в Москве. Там ставили мою пьесу. Одна журналистка подошла ко мне и спросила, является ли Грузия православной страной. Сначала я подумал, что это «Скрытая камера». Я ответил, что Грузия — буддистская страна. Потом я понял, что это новый шанс для грузин презентовать себя заново.
Да, в советских фильмах украинец глуповат, грузин глуповат и много пьет. Это российская пропаганда. Что поделаешь?
Василь Шандро: Ви дививтесь радянські фільми? «Міміно», наприклад?
В ефірі ромський проект Chiriklo у програмі «Ранкова хвиля». У цьому випуску новини та репортажі з Одещини, Полтави, Харкова, Києва та Ужгорода.
29 листопада в Одеській обласній державній адміністрації відбулася зустріч голови контактного пункту з питань ромів та сінті Бюро ОБСЄ з демократичних інституцій і прав людини та представників різних департаментів Одещини.
На зустрічі також була Соломія Бобровська, виконуюча обов’язків голови ОДА, та Юрій Дімчогло, заступник голови Одеської обласної ради. Йшлось переважно про погром у Лощинівці та кримінальне провадження, а також про доступ до реєстрацій паспортів та свідоцтв про народження.
Зустріч коментує заступниця голови Міжвідомчої робочої групи з питань виконання плану заходів щодо Стратегії захисту та інтеграції ромів Земфіра Кондур: «За інформацією, яку ми отримали від пані Соломії Бобровської, яка виконує обов’язки губернатора Одеської області, лише 4 тисячі ромів проживають в області. За її словами, події в Лощинівці були маніпуляцією журналістів та медіа в цілому. За словами представника поліції, наразі ведеться два кримінальних провадження. Перше — щодо вбивства дитини, а друге — щодо осіб, які зруйнували ромські будинки. Значні досягнення в роботі Державної міграційної служби Одеської області були дуже важливими для нас. В співпраці з ромськими громадськими організаціями була створена робоча група. Завдяки цій співпраці протягом року було видано 102 паспорти. Ми не погодилися з тим, що в Одеській області проживає лише 4 тисячі ромів і торкнулися питання реальної статистики ромського населення в Одеській області і Україні в цілому.»
На Харківщині наприкінці листопада було створене нове об’єднання серед ромських активістів «Алянс Ромського Руху». Голова альянсу Микола Бурлуцький сподівається на плідну співпрацю з місцевою владою. І в інших регіонах робота триває.
24 листопада Коаліція ромських неурядових організацій провела зустріч з представниками Державної адміністрації Полтави. Тема зустрічі — децентралізація та включення ромської громади до соціально-політичного життя регіону. Наступного дня у Києві коаліція зустрілась з експертами з Європейської комісії.
Для вирішення проблем паспортизації, легалізації забудов ромських родин Ужгорода одне з місць проживання ромських родин відвідали члени міської координаційної ради з питань захисту та інтеграції ромської громади. На невеликій території неподалік «П’яного базару» із загальною адресою вул. Пирогова, 1 розміщуються кілька помешкань, де загалом проживають близько 250 ромів. Щомісяця цю громаду поповнюють троє-четверо немовлят.
Здається, що більшість будівель на Пирогова,1 розваляться від пориву вітру. Проте, запевняють, життя тут останнім часом суттєво змінилося на краще. Зокрема завдяки благодійникам.
Депутат Ужгородської міськради Мирослав Горват повідомив про прикрий випадок, який стався 30 листопада вдень в одному з ужгородських кафе. Туди зайшла семирічна дівчинка ромської національності, щоб попросити щось поїсти. Після того адміністратор або барменша сказала їй: «Киш, киш звідси, іди геть». Присутні в кафе зробили зауваження жінці, сказали що не можна так говорити з дітьми лише тому, що у них інший колір шкіри.
Над випуском спільного проекту ромського радіо Chiriklo та «Громадського радіо» працювали Ольга Веснянка, Федір Кондур і звукорежисер Андрій Іздрик.
