В студії — Тимофій Милованов, почесний президент Київської школи економіки, доцент економіки у Пітсбурзькому університеті.
Сергій Стуканов: Нацбанк України відмовився від фіксованого обмінного курсу й натомість перейшов до таргетування інфляції. Що це означає?
Тимофій Милованов: Слово «таргетування» має значення «цільове», тобто у даному контексті — це цільова інфляція. До зміни підходу у нас було курсове таргетування, ми намагалися втримати курс. По суті, сьогодні головним об’єктом контролю для Нацбанку є інфляція, а не курс гривні відносно долара.
Якщо подивимось на історію курсу за 25 років Незалежності — бачимо стабільний курс, а потім кризу. І ми, як мала економіка, не здатні втримувати курс. Курс — це ціна нашої економіки у порівнянні з іншими. І це нормально, що ця ціна змінюється. Якщо ціни на наш експорт понижуються і якщо ми втримаємо курс, то наша економіка не адаптується і економіка не відповідає цінам. Відтак створюється дисбаланс і вимиваються резерви, котрі також колись закінчуються. І ми не маємо виходу іншого, ніж девальвувати гривню: долар стає дорожчим, гривня дешевшає.
Євген Павлюковський: Лунають думки, що Україна готова відмовитися від допомоги МВФ. Як ви вважаєте, готова?
Тимофій Милованов: Тут є дві речі. Одна із них — прямі наслідки, чи потрібні нам короткострокові гроші. Друга річ концептуальна. Україна поводиться як дитина, як поганий студент, котрий наобіцяв і не виконує. Внутрішній і зовнішній бізнес і політики чекають від України інтелектуального суверенітету. Якщо ви взялися за структурні реформи — будь ласка, робіть їх.
Ми постійно переходимо від однієї ідеології до іншої, вперед-назад. Тому Україну не сприйматимуть серйозно ні зовнішні партнери, ні внутрішні. Потрібно взяти якийсь один курс і дотримуватися його.
Сергій Стуканов: Ми згадали про відмову від фіксованого курсу. Що ще Нацбанк за ці 2.5 роки втілив?
Тимофій Милованов: Друга велика зрада чи перемога (як для кого) — «банкопад» або чистка банків. Я вважаю, що це велика, хоча і неповна, системна перемога. Проблема не в кількості банків, а в їх бізнес-моделях. Та і загалом це проблема в цілому української економіки.
Зникла вже десь половина банків, але давайте не будемо себе тішити — там банків і не було. У нас є близько 80-100 банків, що залишилися. 40 із них — топи, вони контролюють 97% активів. Вони ж пережили кризу, тобто у них була бізнес-модель. І Це перемога.
Ще у червні Верховна Рада України ухвалила закон про органи і осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів. Цей закон запроваджує в Україні змішану систему виконання судових та інших рішень, зокрема, створює інститут приватних виконавців. У Харкові з нагоди останнього етапу впровадження цієї реформи відбулась конференція на тему «Місце приватного виконавця в системі виконання судових рішень».
Як відбувається перебіг реформи? Які переваги це матиме для громадян та бізнесу та коли запрацюють перші приватні судові виконавці? Про це розповідає учасник конференції Сергій Шкляр — заступник міністра юстиції України та один із кураторів цієї реформи
Євген Павлюковський: Пане Сергію, за 6 місяців з моменту прийняття закону чи всі передумови створено для проведення реформи у сфері виконання судових рішень?
Сергій Шкляр: Наразі, більшість із них. Тобто закони та підзаконні акти, які повинен був розробити Мін’юст спільно з іншими органами державної виконавчої влади, вже розроблені. З точки зору законодавчої імплементації ми роботу завершили. Нині закінчується робота з підготовки запитань, ситуативних та практичних завдань для складання іспиту. Також завершується робота із підготовки нового реєстру виконавчих проваджень, боржників та приватних виконавців. В принципі, наш рух є позитивним.
Євген Павлюковський: Що буде, якщо особа потрапить у такий реєстр боржників?
Сергій Шкляр: По-перше, ці реєстри будуть публічними, що стимулюватиме особу якомога швидше сплатити свій борг. Туди не потраплятимуть такі боржники як органи місцевого самоврядування, виконавчої влади.
Чому, власне з’явився цей реєстр? Дуже часто недобросовісні боржники намагаються вивести свої активи для того, щоб уникнути стягнення на майно, що їм належить. Після того, як запрацює реєстр боржників, особа не зможе так просто відчужувати своє майно — принаймні, те майно, угоди з яким потребують матеріального посвідчення.
Євген Павлюковський: Коли в Україні запрацює інститут приватних судових виконавців?
Сергій Шкляр: Перші приватні судові виконавці з’являться на початку 2017 року, як і планувалося. Коли запрацює повноцінно — з цього приводу є різні думки. Але, розуміючи, що результати будь-якої реформи стануть видимими років через 3 після її початку, то, думаю, і цей випадок — не виключення. Хоча перші результати ми відчуємо вже наступного року.
Євген Павлюковський: Чому послугами приватного судового виконавця мають користуватися громадяни та бізнес? У чому його перевага над державним?
Сергій Шкляр: Перевага у швидкості, сервісі та якості. Там не буде черг та будь-якого дискомфорту. Це буде швидко, більш професійно. Очікуємо, що серед приватних виконавців з’явиться більше професійних адвокатів та юристів, які більш фахово підходитимуть до пошуку і звернення стягнення на більш складні активи. Наприклад, на корпоративні права, на об’єкти інтелектуальної власності. Цього наразі не роблять державні виконавці, тому що дуже часто не розуміють, як це треба робити. До того ж, з’явиться конкуренція, а це, як відомо сприяє процвітанню.
Як нині відбувається митне регулювання? Роберт Зелді — менеджер практики митного регулювання й міжнародної торгівлі EY (Ernst & Young) в Україні, а також Тетяна Острікова, народна депутатка України, голова підкомітету з питань митної справи та удосконалення Митного кодексу України, розповідають про це.
Сергій Стуканов: З 1 серпня запрацювала постанова уряду стосовно запровадженн функції єдиного вікна. Пане Роберте, ваші спостереження.
Роберт Зелді: Хочу нагадати слухачам, чим же, власне, є це єдине вікно. Мова йде про те, що кожен, кому довелось переміщати товари через кордон України, розуміє, що він зіштовхується не тільки із митницею, а й і рядом інших суміжних служб, що також стоять на захисті безпеки продукців. Це може бути і санітарно-епідеміологічна, і ветеринарна, і радіологічна служби та ін. Всі ці служби підпорядковані іншим міністерствам. Кожен, хто перетинав кордон, розуміє, що в нашому паперовому середовищі отримання дозволів займає час.
Сергій Стуканов: На скільки я розумію, єдине вікно передбачає подачу документів, декларування в електронний спосіб. Також створюється централізована база даних, до якої входять всі перелічені вами інстанції та органи?
Роберт Зелді: Саме так. За допомогою єдиного вікна стає дешевше і швидше проводити певні процедури з цими державними органами.
Сергій Стуканов: Наскільки швидше?
Роберт Зелді: Задумовалось, що процедура здійснюватиметься впродовж 4 годин. В митному кодексі митне оформлення обмежувалось цими часовими рамками. Якщо якась служба не надає дозвіл вчасно, то митна служба за принципом мовчазної згоди надає цей дозвіл.
Сергій Стуканов: Наскільки система єдиного вікна скоротила черги?
Роберт Зелді: В деяких випадках ситуація покращилась, в деяких — не змінилась. Це пов’язано із тим, що попри цей позитивний крок, не було своєчасно відрегульовано нормативну базу інших суміжних служб. Тому з’явилися правові колізії.
Телефоном до розмови долучається Тетяна Острікова.
Сергій Стуканов: Пані Тетяно, єдине вікно дії з 1 серпня. Які ви вже вбачаєте проблеми?
Тетяна Острікова: Безумовно, єдине вікно — це крок уряду, спрямований на покращення і пришвидшення митних оформлень, митного контролю. На рівні постанови Кабміну намагалися вирішити питання повноважень, якими наділене єдине вікно. Але як показала практика ця мета досягнута не дуже добре.
Фактично, людина звертається у єдине вікно, де сидить не один інспектор, а окрім митника, там сидять так звані «суміжники». І якщо понад 90% — нині електронне декларування, то суміжні служби досі сидять із печатками, їх діяльність регулюється окремим законодавством.
Для того, щоб єдине митне вікно досягло своєї кінцевої мети, має бути повна електронізація документообігу.
Сергій Стуканов: Чи вдалося після запровадження єдиного вікна мінімізувати корупцію?
Тетяна Острікова: Передбачалося, що єдине митне вікно сприятиме зменшенню корупції, адже людина менше спілкується безпосередньо із службами. Але, наскільки мені відомо, така практика все ж продовжується, завжди знаходяться причини із зволіканням оформлення документів. Тому корупційна складова не зменшилась.
Анастасія Багаліка: Сьогодні ми поговоримо про мультики і саме про мультики Disney. І те, які в цих мультиках існують гендерні стереотипи. В нашій студії культурологиня і художниця Маріам Найєм. Чому саме мультики Disney стали об’єктом пильної уваги борців за гендерну рівність?
Маріам Найєм: Тому що була ідея франшизи принцеси. І вона почала продукувати товари, які багато людей почали споживати. Якщо подивитись на речі для дівчат у школі, вони пов’язані саме з принцесами. Всі рожевого кольору. 2000 року Disney зробив цю франшизу і вони почали виробляти товари із символами диснеївських принцес. Це стало цікаво і за цим стали пильнувати феменістки. Все почалось із книги Пегги Оренштайн Як Сіндерелла з’їла мою доньку, де дослідниця цікавиться, як виходить, що до всіх дівчат звертаються маленька принцеса і так далі. Хоча насправді часто і до цієї книги поставало питання сприйняття жінок у дискурсі, а також чоловіків і шлюбу.
Анастасія Багаліка: Ми перед ефіром намагались згадати усі 12 мультиків, які входять у франшизу, перерахувати їхніх персонажів і виділити хто з них є нетиповим. Хотіла б щоб люди, які нас слухають, подумки для себе це зробили, а ми спробуємо це зробити для тих, хто, можливо, не пригадає.
Маріам Найєм: Сама історія велика. Вперше у 39-у році вони взяли Білосніжку, Сплячу красуню і Попелюшку. Вони досить добре вписуються у суспільство того часу. З 39-го по 50-й рік. Потім у Діснея була велика перерва і, звичайно, суспільство змінюється в цей час. Змінюється сприйняття жінок. З’являється Русалонька у 89-у році.
Анастасія Багаліка: Яка на той час була до речі досить бунтарським персонажем.
Русалонька була перша дівчина-особистість, тому що з самого початку мультфільму і до кінця вона змінюється
Маріам Найєм: Так, саме через це вони і вирішили зробити їй червоне волосся, як символ того, що вона дуже бунтарська. Ми знаємо, що вона дуже не схожа на персонажа Андерсона. Це була перша дівчина-особистість, тому що з самого початку мультфільму і до кінця вона змінюється. В той час, як Білосніжка чи Попелюшка майже не змінюються як індивідуальності. Після цього вже йде Красуня і чудовисько, Мулан, Аладін. І потім перерва, і знову все починається з Рапунцель, Меріди і також Принцеса і жаба.
Коли я досліджую, я зауважую також Холодне серце, яке вийшло не так давно, але воно не входить у франшизу принцес. Все одно, якщо казати про обсяги товарообміну, то велика кількість людей купують товари, пов’язані саме з останнім мультфільмом.
Анастасія Багаліка: Я загадала, що ще є мультфільм Пітер Пен. І там фея, яка входить в коло принцес, хоча принцесою не є. Але це не настільки важливо. Товари, що хочь якось пов’язані з образом принцес, стали для дівчат своєрідним культом. На що це може вказувати? Якісь звички хворобливі у суспільстві? Ділити все на хлопчаче і дівчаче?
Після перегляду діснеївських мультфільмів у дівчат стеретипне відношення до чоловіків
Маріам Найєм: Дослідження було зроблено в липні цього року. Дослідники проаналізували, як впливають перегляди діснеївських мультфільмів на дітей. Основний мінус для дівчат в тому, що у них є стеретипне відношення до чоловіків, до жіночого і чоловічого. Дівчата, які дивились у великій кількості диснеївські мультфільми, не грались конструкторами, віддавали перевагу саме дівчачим атрибутам. На хлопчиків, які дивились ці мультфільми, це добре впливало, бо вони більш емпатійні. Це є на противагу цим супергероям.
З одного боку, це мінус для дівчат, що вони не граються у конструктори, у речі, які більш розвивають. З іншого боку, хлопчики теж обирають речі, пов’язані більше з диснеївськими персонажами. Щоб ви розуміли, Фрозен Ельза – це був дуже популярний костюм на Хеловін, саме для хлопчиків. Чомусь це сприймається дітьми вже не так. Звичайно, основний мінус в тому, що дівчата можуть трохи інакше сприймати шлюб. Але сам Disney намагається змінити систему останніми мультфільмами.
Анастасія Багаліка: Я так розумію, що ці зміни дуже важливі для західного суспільства, тому що принцеси Діснею стають подібними на сучасних жінок, а не на тих принцес, з яких все починалось.
Маріам Найєм: Знаєте, важко сказати. Моя особиста думка, що вони фізично не стають схожими взагалі. У них все ще є пропорція, де талія і шия одного розміру, це нікуди не зникає.
Анастасія Багаліка: А поведінково?
Важко казати, що Disney повністю змінився, тому що пропорції тіла чоловіків і жінок дуже різні. У чоловіків руки дуже великі, у дівчат – маленькі
Маріам Найєм: Поведінково – так. Але аспект того, як вони виглядають фізично… Думаю, що вони мають над цим працювати у наступних мультфільмах. Надалі така пропорція не може залишатись. Вони мають змінити ставлення до того, як виглядає жінка. Поведінково – так, вони більше схожі на реальних людей. Є амбіції, є емоції, ба більше – негативні емоції. Зло пояснюється. Якщо до цього негативна героїня у Білосніжці не пояснюється, не розбираються її особистісні проблеми. В останніх фільмах починають розуміти, що у зла завжди є якась причина, образа і так далі.
Змінюється, дуже сильно. Але, на мою думку, важко казати, що Disney повністю змінився, тому що пропорції тіла чоловіків і жінок дуже різні. У чоловіків дуже великі руки, у дівчат – маленькі ручки.
Анастасія Багаліка: Чоловічі персонажі у Діснея більше подібні на звичайних чоловіків чи ні?
Маріам Найєм: Якщо брати за приклад саме останні мультфільми, то так. Якщо брати всі попередні, то з цим трошки важко. По-перше, у них майже не було імені. Але проблема була навіть не в цьому: вони як персонажі взагалі були не цікаві.
Анастасія Багаліка: Вони були додатками.
Маріам Найєм: Вони були основною метою. І хоча в казці це і є проста мета – шлюб, але саме як особистості вони нікого не цікавили. Коли з’явився Аладін їх статус змінюється. Хоча Аладін потім все одно став принцом, бо одружився з принцесою, але чоловік вже не має бути принцом для того, аби закохатись чи мати якусь прекрасну жінку. Вони тепер вже можуть бути людьми, які будуть щось красти, або не дуже багатими.
Але поведінково, оці стереотипи, наприклад, щодо шкарпеток чи щодо того, що вони трошки грубі, це добре показано в останніх мультфільмах. На цьому роблять велике зауваження і на якійсь взаємодії демонструють, що є відносини між чоловіком і жінкою до шлюбу.
Любомир Ференс: Ви говорите, що, наприклад, творці тих мультиків зі студії Уолта Діснея, мали б зважати на всі ці зауваження. Чи відомо вам, вони реагують на критику, чи у них є якісь фахівці, коли вони вже пишуть сценарії мультфільмів?
Змінюється суспільство – змінюються мультики. Це дзеркало
Маріам Найєм: Звичайно, у них є відділ, який займається. Розумієте, якщо є якійсь продукт, він має бути в дискурсі, інакше він просто не буде купуватись. Вони розуміють, що не можна наразі робити вигляд, що ти можеш мити підлогу і спілкуватись з пташками. Це просто ніхто не буде дивитись. Мами не можуть це пояснити своїм дівчатам. Більше того, це не та тема, яка наразі нас турбує. Вони на це зважають. Змінюється суспільство – змінюються мультики. Я вважаю, що це дзеркало. Тому я і думаю, що Дісней має змінити своє ставлення до тіла, до того, як виглядають жінки.
Анастасія Багаліка: Я б хотіла запитати, чи діснеївська класика – це той тип мультфільмів, які можна без застережень показувати дітям: І не коментувати, а дивитись, як звичайні мультики? Чи, з огляду на той дискурс, в якому ми живемо, доведеться коментувати?
Маріам Найєм: Моя мати – дитячий психолог, і вона мені до 15 років вона не дозволяла дивитись ці мультфільми.
В дослідженні, яке робили в липні цього року в Америці, казали, що не треба робити вигляд, що цих мультфільмів немає, але треба дітям пояснювати, що шлюб так виглядає не завжди. Треба розмовляти з дітьми завжди. Це не залежить від того, що ти їм показуєш. Але я б особисто показувала дітям ці мультфільми після 10-ти років, це точно. Після 12-ти.
Любомир Ференс: Опишіть, будь ласка, економічну ситуацію в Польщі наприкінці 80-х – на початку 90-х років?
Анджей Жоньца: Якщо говоримо про Польщу і її економіку та фінанси вісімдесят дев’ятого року, то у нас була велика економічна нерівність, величезна гіперінфляція. Держава була не в стані нічого робити з економікою. Єдине, на що вона була спроможна – це просто друкувати додаткові банкноти. Величезна частина підприємств перебувала в державній власності, які були просто нерентабельними.
До 91-го року ВВП на душу населення у Польщі був нижчий, ніж у Болгарії та Румунії. Більше того – нижчий, ніж в Україні
Щоб усвідомити стан польської економіки вистачить глянути на показники ВВП на душу населення на той час. До 91-го року ВВП на душу населення у Польщі був нижчий, ніж у Болгарії та Румунії. Більше того – нижчий, ніж в Україні.
Любомир Ференс: Як розпочалася велика приватизація в Польщі? Чи держава залишала за собою контрольний пакет акцій великих польських гігантів?
Анджей Жоньца: На початку 90-х схема приватизації підприємств виглядала наступним чином: держава продавала більшість. Ситуація змінилась у 2008 році. Відтоді Польща почала продавати менший пакет акцій і, як наслідок цього процесу, у державних руках досі залишається достатня кількість державних підприємств. Це частково пов’язано з політичною логікою. Оскільки у власності держави залишилися ті підприємства, які політики вважали стратегічними і над якими вони хотіли б зберегти контроль. Наприклад, підприємства енергетичної сфери чи найбільший банк Польщі, також паливний сектор.
Державна власність не виправдовує себе, і ми це чудово зрозуміли після останніх парламентсько-президентських виборів
Польща ще багато чого має зробити у питаннях приватизації державних підприємств. І якщо ми глянем на субіндекс державної власності, тобто на місце Польщі в Організації Економічної Співпраці та Розвитку, в яку входять більшість розвинутих країн, то в Польщі відсоток державної власності один з найвищих у цій групі. Серед 50-ти найбільших підприємств Польщі кожне третє контролюється державою, тобто держава має там контрольний пакет акцій. На них працює близько 300 тисяч людей. Ефективність підприємств, які контролюються державою, є досить поганою. А за останній рік – через політичні зміни в Польщі – їх рентабельність стала ще гіршою.
Державна власність не виправдовує себе, і ми це чудово зрозуміли після останніх парламентсько-президентських виборів. Тому що у всьому світі, при таких ситуаціях перемагає політична логіка, а не економічна. На держпідприємствах переважає відсутність кваліфікованих кадрів, вони управляються не так як треба. Після останніх президентських виборів вартість пакету ВІК-20 – індекс Варшавської фондової біржі, це 20 найбільших польських підприємств зменшилась на 40 млрд злотих, а це $10 млрд, тобто на 35%, а це значна цифра.
Любомир Ференс: Приватизація державних підприємств у Польщі відбувалася чесно та прозоро?
Анджей Жоньца: В Польщі ми мали різні програми приватизації. Ключову роль відіграло те, що контрольні пакети акцій продавалися протягом довгого періоду часу. Також треба підкреслити, що багато підприємств купили західні інвестори. Окрім інвестованих грошей, вони приносили з собою західні моделі управління. Все це разом підвищувало планку та рентабельність цих підприємств. Назагал приватизація для Польщі стала успішною. Нормальну економіку не можна збудувати без приватизації. Я не знаю жодних прикладів країн, які мають хорошу економіку, де більшістю підприємств володіє держава.
Любомир Ференс: Польське суспільство вітало та вітає приватизацію держпідприємств чи є проти?
Опорою польської економіки є підприємства приватної форми власності
Анджей Жоньца: На сьогодні це вже не є топ чи гарячою темою. І навіть якщо в Польщі ще є багато підприємств, які перебувають у державній вартості, то все ж таки опорою польської економіки є підприємства приватної форми власності.
На прямому зв’язку з Громадським радіо митрополит Олександр Драбинко.
Тетяна Трощинська: Чи в Україні ви зараз?
Олександр Драбинко: Так, в Україні. І не збираюся покидати її межі. Я виїжджав на деякий час у зв’язку з відрядженнями але переїздити за кордон не мав наміру.
Василь Шандро: Наскільки зараз багато політичної складової у повідомленнях, які стосуються вас?
Олександр Драбинко: Все наше життя переплітається з політикою. Діячі церкви живуть, як громадяни, по законам України і, відповідно, ми не можемо бути осторонь від того, що відбувається у громадському житті. На жаль, недобросовісні політики завжди розглядали церкву як спосіб впливу на виборах.
Тетяна Трощинська: Якою, на вашу думку, зараз є роль Вадима Новинського і його вплив на УПЦ МП?
Олександр Драбинко: Мені здається, що релігійний чинник відігравав значну роль у подіях в Криму і на Донбасі. І Вадим Новинський долучився як раз в той період, коли церква розглядалася як локомотив того руху, який ми називаємо «русским миром».
Тетяна Трощинська: Чи має хтось зараз вплив на УПЦ МП? Можливо президент, який, як відомо, є прихожанином цього патріархату.
Олександр Драбинко: Я не знаю, чи є президент прихожанином УПЦ МП. Я знаю, що раніше він відвідував Іонівський монастир і у нього були дружні стосунки з митрополитом Володимиром. Чи може зараз бути з його сторони якийсь вплив мені не відомо, оскільки я не займаю жодних адміністративних посад. Чи є якісь інші персоналії, які впливають? Я не знаю на 100%. Але думаю, що є люди, які хотіли б мати такий вплив.
Василь Шандро: Чи кидає тінь на церкву як на інституції те що різні політики, часто з сумнівними позиціями, мають тісні зв’язки з УПЦ МП?
Олександр Драбинко: В 2004 році, коли в церкві агітували за Віктора Януковича, від того були серйозні іміджеві втрати. Митрополиту Володимиру довелося витратити дуже багато часу, сил і здоров’я для того, щоб вирівняти ситуацію.
