Громадська Хвиля

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (14.9MB) | Репост

Днями Центр Разумкова оприлюднив дослідження зокрема щодо довіри українців до релігійних лідерів. У студії «Громадського радіо» — керівник соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.

Анастасія Багаліка: За яких умов проводилось соціологічне опитування?

Андрій Биченко: Це стандартне репрезентативне всеукраїнське соціологічне дослідження. Воно проводилось з 4 по 9 листопада цього року в усіх регіонах України, крім Криму і окупованої частини Донбасу. Нами було опитано трохи більше 2000 респондентів.

Євген Павлюковський: Окремі релігії у дослідженні взагалі не представлені, як то іслам чи індуїзм.

Андрій Биченко: Це значить, що жоден з респондентів не сповідує таку релігію. Будь-яке соціологічне дослідження має певну похибку вибірки.

Євген Павлюковський: 64,7% українців вважають себе православними. При цьому більшість з них відносять себе до прихожан Української православної церкви Київського патріархату. Мені здавалось, що велика частина українців відносить себе до Української православної церкви Московського патріархату.

Андрій Биченко: В Українській православній церкві Московського патріархату рахують прихожан за кількість приходів. В них дійсно найбільша кількість приходів, але на відміну від протестантських церков, православні церкви не мають фіксованого членства. Тобто кількість прихожан, а не приходів, можна визначити лише за допомогою самоідентифікації. З 2014 року кількість українців, які відносять себе до Української православної церкви Київського патріархату, зросла. Очевидно, основну роль в цьому зіграло ставлення Української православної церкви Московського патріархату і Української православної церкви Київського патріархату до українсько-російського конфлікту. Ставлення більшості українців до церкви є світоглядно-політичним, а не релігійним. За підсумками одного з наших досліджень, віруючих за всіма церковними канонами людей в Україні близько 4-5%.

Анастасія Багаліка: Чи є підстави говорити про те, що не для такої значної кількості громадян України релігія означає саме православну церкву?

Андрій Биченко: До православ’я себе відносять 2/3 громадян. Майже 13% опитаних вважають себе просто християнами, а це значить, що ідентифікація з церквою для них є неважливою. Крім того, чверть православних не відносять себе до конкретної церкви, тобто вважають себе православними, але ходять в той храм, який знаходиться ближче до їхнього дому.

Євген Павлюковський: Чи справді це ті люди, які ходять до храму?

Андрій Биченко: Більшість громадян, які вважають себе християнами, відвідують церкву тільки у дні великих релігійних свят. Релігійність українського суспільства не є високою.

Євген Павлюковський: Ви сказали, що з 2014 року певна кількість прихожан перейшла з Української православної церкви Московського патріархату до Української православної церкви Київського патріархату. Яка це кількість людей?

Андрій Биченко: За останні 17 років кількість прихожан коливалася в залежності від політичних перипетій. З 2014 року почались світоглядно-усвідомлені зміни і різниця стала значно помітнішою.

Анастасія Багаліка: Результати опитування свідчать про те, що серед церковних лідерів українці найбільше довіряють Філарету.

Андрій Биченко: Разом з тим, майже 25% опитаних не знають, хто це. Про решту патріархів знають ще менше респондентів. Це зайвий раз свідчить про низьку релігійність українського суспільства.

Євген Павлюковський: 20,7% опитаних довіряють митрополиту Української православної церкви Московського патріархату Онуфрію.

Андрій Биченко: Справа в тому, що УПЦ МП користується перевагою канонічності. Онуфрію довіряють значно більше у південному і східному регіонах. Дещо вищим є рівень довіри до нього серед людей старшого віку.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (17.6MB) | Репост

У студії «Громадського радіо» — лікар педіатр і співорганізатор флешмобу #дякуютато Андрій Віленський.

Анастасія Багаліка: Як виникла ідея створити флешмоб #дякуютато?

Андрій Віленський: Ідея народилася сама собою. Активні і успішні батьки вирішили поділитися своїм досвідом виховання дітей. Сьогодні проблема відповідального батьківства є дуже актуальною для України. Попередньо на замовлення клініки «ISIDA» були проведені спеціальні дослідження. Вони показали, що в Україні 70% респондентів довіряють порадам мами і лише 7% опитаних довіряють порадам тата. Тобто тати самоусунені від виховання дітей.

Анастасія Багаліка: Чому?

Андрій Віленський: Одна з причин полягає в патріархальній українській ментальності. В наших сім’ях було прийнято вважати, що батько — мисливець, який зазвичай знаходиться поза печерою. Тягар виховання дітей лягав на плечі матері. На схилі років тати задумуються про те, що ж не так. За результатами опитування компанії «GfK», 80% татів похилого віку шкодують про те, що в молодості приділили своїм дітям недостатньо часу і уваги. Деякі з них хотіли б мати інший результат виховання. Це дуже велика проблема. Кожен тато, кожен син чи донька можуть сказати, що щось було не так.

Євген Павлюковський: Наскільки я знаю, флешмоб не тільки звертає увагу на цю проблему, а й пропонує шляхи її вирішення.

Андрій Віленський: Так, звичайно. Успішні тати, які проявили цю громадську ініціативу, поділилися власним досвідом успіхів і невдач. В кінцевому підсумку їм вдалось виробити 10 принципів успішного татівства. Серед них: завжди бути собою, за жодних обставин не показувати дитині, що щось йде не так, вчитися у своїх дітей, не нав’язувати свою точку зору, діяти не за планом, не мати секретів від своїх дітей, вміти чути і слухати власну дитину. За допомогою цієї ініціативи ми хотіли, по-перше, показати, що така проблема існує, і, по-друге, запустити пошук механізмів її вирішення.

Євген Павлюковський: Ці принципи здаються дуже простими, але на практиці їх дотримуватись не так легко. Наприклад, що означає принцип «бути собою»? Особливо, коли у тата проблеми на роботі абощо.

Андрій Віленський: Потрібно дивитись на дитину не як на власну зменшену копію, а як на партнера. Скажу з власного досвіду: мій син — це мій порадник. Якщо в мене виникають проблеми, я можу з ним порадитись і знайти вихід. Я розумію, що в нас різниця у 25 років, і життєвого досвіду в нього не так багато, проте в нього інше світосприйняття. Він більш обізнаний у сучасному світі, вміє краще користуватися інформацією. Я думаю, що для того, аби виховання було успішним, потрібно встановити діалог з дитиною.

Анастасія Багаліка: Чим поради для татів принципово відрізняються від порад для мам? Сучасний батько — це те саме, що сучасна матір?

Андрій Віленський: Мені здається, що розподілу ролей бути не повинно. В багатьох ситуаціях батько може не просто замінити маму, а й зробити її роботу краще. Ми знаємо приклади, коли мама працює, а тато знаходиться у декреті. Зараз ролі почали змінюватися. Від уявлення про тата, який заробляє гроші, приносить їх додому, лягає на диван і дивиться телевізор, ми переходимо до розуміння того, що батько може повністю замінити маму в питаннях виховання дитини. Результати будуть набагато кращими, якщо батьки співпрацюють і підтримують одне одного.

Анастасія Багаліка: Ви, як лікар-педіатр, спостерігаєте такий розподіл обов’язків у родинах?

Євген Павлюковський: Хто зазвичай розповідає про те, на що хворіла дитина у 5 місяців, у рік, у півтора року?

Андрій Віленський: Залежить від віку дитини. Якщо мова йде про новонароджену дитину, тут раптом виникають активні бабусі, які знають все. Переважно це мама — людина, яка знаходиться поряд з дитиною і опікується її здоров’ям. Для батька захворювання дитини — це проблема, яку має вирішити лікар разом з мамою. Такий підхід не є правильним. Хвора дитина відчуває біль і знаходиться у стані неспокою. Для такої дитини потрібно створити зону психоемоційного комфорту. Роль батька тут може бути непересічною. Якщо мама знаходиться поряд з дитиною, то батько, даруючи дитині позитивні емоції, може радикально покращити її стан. Насправді, основна загроза для дитини в ранньому віці — це вірусні інфекції. Вірусні інфекції лякають як дитину, так і батьків. Спокій батька в такому випадку — це запорука успіху.

Євген Павлюковський: Чи справді в Україні тати приділяють менше уваги вихованню дітей, ніж за кордоном?

Андрій Віленський: Є міжнародні юридичні норми, згідно з якими батьки мають рівною мірою брати участь у вихованні дітей і забезпеченні їх потреб. У конвенції ООН про права дитини є норма про те, що інтереси батьків не можуть забезпечуватися всупереч інтересам дитини. Підхід до цього питання в цивілізованих країнах однаковий: батько і матір рівною мірою відповідають за виховання дитини і забезпечення її інтересів.

Анастасія Багаліка: Ви сказали, що 80% татів похилого віку шкодують про те, що приділяли дітям недостатньо часу і уваги. Що цьому перешкоджало?

Андрій Віленський: Можливо, небажання мати якісь проблеми в сім’ї, нерозуміння своєї ролі в житті дитини або надмірна кількість власних справ. Я раджу батькам робити це частіше. Дитина — це завжди позитив і розрада. Якщо ви проведете з дитиною хоча б півгодини, ваш психоемоційний стан значно покращиться.

Євген Павлюковський: Чи впливає на розподілення ролей урбанізація суспільства? Можливо, у сільській місцевості це відбувається за іншими схемами?

Андрій Віленський: Кажуть, що в сільських сім’ях ростуть духовно здорові діти. Я думаю, це тому, що є спільна праця. Під час спільної роботи відбувається комунікація, це органічно. Типова картина в урбаністичних сім’ях: мама на кухні, тато біля комп’ютера, дитина грається іграшками. Тобто комунікації ніякої немає. Члени родини не спілкуються і не розвиваються. Якщо інформація надходить до дитини від друзів чи з інтернету, довіри до батька, як до джерела інформації, звичайно, не буде.

Анастасія Багаліка: Я помітила, що тати, які водять дітей на гуртки, тримаються осторонь групи мам чи бабусь. Чим це можна пояснити? Можливо, реакцією традиційного суспільства на батька, зацікавленого у вихованні своєї дитини?

Андрій Віленський: Можливо. З іншого боку, для батька це може бути не дуже приємним обов’язком. Я думаю, що потрібно відходити від цього. Дитина, яка йде за руку з батьком, — це органічно і класно.

Євген Павлюковський: В якому віці можна починати говорити з дитиною на важливі теми?

Андрій Віленський: Я думаю, що потрібно говорити з початку запліднення. Розділення на внутрішньоутробне і позаутробне життя є умовним. Життя вже є, тому має бути і діалог. Діти поважають своїх батьків, якщо біоритми дитини в ранньому віці налаштовуються під біоритми сім’ї.

Анастасія Багаліка: Що пишуть люди в соцмережах під хештегом #дякуютато?

Андрій Віленський: Ми не очікували такої кількості повідомлень. Прикро, що 97% зацікавлених цим флешмобом — жінки. Ми зрозуміли, що потрапили в ціль. Ця проблема дійсно турбує багатьох.

Євген Павлюковський: Чи буде вироблена на основі цього флешмобу якась програма, що допоможе сім’ям встановити баланс?

Андрій Віленський: Безперечно. Ми вже відчуваємо свою соціальну відповідальність, тому далі буде.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (17.4MB) | Репост

У студії «Громадського радіо» — директор аналітичної групи «Da VinCi AG» Анатолій Баронін.

Анастасія Багаліка: На які зміни в Узбекистані слід очікувати?

Анатолій Баронін: Істотних змін політики в Узбекистані не буде. Можливі певні зміни у зовнішній і економічній політиці, інтеграційні рухи в межах Середньої Азії, імітування моделі, яку запропонував президент Туркменістану Бердимухамедов. Це своєрідна імітація лібералізації. Усі країни Середньої Азії є дуже консервативними. Вони не будуть змінюватись настільки швидко і радикально.

Євген Павлюковський: Шавкат Мірзійоєв здобув перемогу на виборах з результатом 88, 61% голосів виборців. Така одностайна підтримка є традиційною для Узбекистану?

Анатолій Баронін: Це нормально для будь-якої авторитарної країни, де обмежений розвиток внутрішньої політики, а суспільство не надто зацікавлене у бурхливому політичному житті.

Анастасія Багаліка: Наскільки це нормально для демократичної країни і наскільки демократичною країною є Узбекистан?

Анатолій Баронін: Порівнювати будь-які країни Середньої Азії з демократичними традиціями Європи помилково. Це зовсім різний менталітет, зовсім різна політична традиція.

Євген Павлюковський: Чому такий малий відсоток підтримки інших політичних сил? Чи вони суто фіктивно там працюють?

Анатолій Баронін: Ви абсолютно праві. Будь-яка влада на території Середньої Азії з початку 90-х років намагалася продемонструвати наявність кишенькової опозиції. Інформаційний простір там обмежений для будь-яких політичних гравців, крім президента і його найближчого оточення.

Євген Павлюковський: Шавкат Мірзійоєв з 2003 року був прем’єр-міністром Узбекистану. Тобто ця людина належить до старої системи?

Анатолій Баронін: Шавкат Мірзійоєв належить до «Самаркандського клану». До нього належав і президент Карімов. Тривале перебування Шавката Мірзійоєва на посаді прем’єр-міністра — не його досягнення. Це певна закономірність і узгодженість позицій «Самаркандського клану». Карімова влаштовувала ця кандидатура, оскільки за період перебування при владі Мірзійоєв не демонстрував політичних амбіцій. Згідно з Конституцією, після смерті Карімова влада мала перейти до голови Сенату. Те, що президентом став прем’єр-міністр, є свідченням узгодженості кланової системи.

Анастасія Багаліка: Яке місце в українській зовнішній політиці займає Узбекистан?

Анатолій Баронін: Наприкінці 90-х років Україна намагалась вибудувати відносини з офіційним Ташкентом. Враховуючи те, що Узбекистан мав певні внутрішньополітичні і економічні проблеми, які стримували його від просування своїх інтересів за кордон, розвиток відносин з Україною залишався на дуже низькому рівні. Я переконаний, що і в подальшому Узбекистан буде концентруватися на розвитку політики в регіоні. Офіційний Ташкент має прикордонні неузгодженості з Душанбе і Бішкеком. Ці проблеми накопичились за часів Карімова. Лише політичний і оборонний потенціал Узбекистану не дозволяв перерости цим проблемам у збройний конфлікт. Думаю, що Шавкат Мірзійоєв буде намагатись вирішити ці проблеми та знизити градус напруги в регіоні.

Анастасія Багаліка: Хто є вигіднішим партнером для Узбекистану — Україна чи Російська Федерація?

Анатолій Баронін: Вигідними партнерами для Узбекистану є Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, а також Китай. Америка за часів Карімова збалансовувала відносини Узбекистану і Російської Федерації. Зараз Російська Федерація не може допомогти Узбекистану у вирішенні регіональних чи економічних проблем, тому що є обмеженою в ресурсах для потужних інвестицій. Так, Росія запропонувала Узбекистану увійти до Євразійського економічного союзу, але Шавкат Мірзійоєв вже заявив про те, що цей проект не на часі.

Євген Павлюковський: Чи може Узбекистан вже за часів Мірзійоєва стати стійким партнером для України?

Анатолій Баронін: На мій погляд, час розвитку відносин з Узбекистаном минув. У 90-х роках Україна робила ставку на розвиток відносин з Узбекистаном як з альтернативним постачальним енергоносіїв. Сьогодні розвиток енергетичний відносин з Узбекистаном не є перспективним. З погляду ринку регіонального розвитку для Узбекистану більш вигідним партнером буде Китай.

Євген Павлюковський: Чи буде Росія шукати підхід до уряду Мірзійоєва з тим, аби посилити свій вплив на цю країну?

Анатолій Баронін: Незважаючи на наявність певних зв’язків між головою Служби національної безпеки Узбекистану і офіційним Кремлем, еліти Узбекистану зараз не зацікавлені у розвитку відносин з Російською Федерацією.

Анастасія Багаліка: Наскільки Узбекистан цікавить Україну як транзитна країна в напрямку Китаю?

Анатолій Баронін: Маршрут через Казахстан є більш вигідним для України.

Анастасія Багаліка: Тобто про розвиток перспективних відносин з Узбекистаном не йдеться?

Анатолій Баронін: На сьогодні немає масштабних і перспективних проектів, які б могли змінити обсяг товарообігу, що існує між нашими державами.

Євген Павлюковський: Наскільки Росія зацікавлена в тому, щоб відносини між Україною і країнами Близького Сходу не пожвавлювалися?

Анатолій Баронін: Офіційна Москва переконана, що будь-яка держава, що перебувала у складі Радянського Союзу, зараз не може вести переговори з регіональними партнерами без узгодження з Кремлем. Це ми бачимо на прикладі вибудови моделі Євразійського економічного союзу.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (4.8MB) | Репост

5 грудня керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко повідомив, що Київ перетнув епідеміологічний поріг на 4%. Про поточну ситуацію і умови введення карантину Володимир Бондаренко розповів в ефірі «Громадського радіо».

Євген Павлюковський: Чи будуть у зв’язку з цим вживатися якісь профілактичні заходи?

Володимир Бондаренко: Станом на зараз ми фіксуємо перевищення епідеміологічного порогу на 4%. Для оголошення карантину такий епідеміологічний поріг по навчальному закладу має перевищити 20% і наближатися до 30%. Тільки в цьому випадку санітарно-епідеміологічна служба і міська адміністрація прийматимуть рішення про карантин. Зараз говорити про якусь критичну ситуацію не можна. Наразі в Києві 25 000 осіб захворіли на грип, 17 000 з них — діти. Госпіталізовано тільки 123 особи віком до 17 років. Найпоширеніший штам грипу — «Гонконг». Не можу сказати, що ситуація повністю стабільна, але до критичної далеко.

Після реєстрації першого штаму «гонконзького грипу» на території Києва ми почали говорити про профілактику і профілактичні щеплення. Паралельно ми готуємо лікарів і медичний персонал у школах до раннього діагностування грипу і лікування пацієнтів у стаціонарних закладах.

Анастасія Багаліка: Чи не зарано почалась епідемія?

Володимир Бондаренко: Минулого року ми мали карантинну ситуацію в січні. Я думаю, що на загострення, наближене до карантинної ситуації, слід очікувати також у січні 2017 року.

Євген Павлюковський: Чи не планується вводити карантин раніше?

Володимир Бондаренко: Тільки якщо епідпоріг у навчальних закладах буде перевищений на 20%. Поки що такої інформації немає ані в нас, ані в санітарно-епідеміологічній службі. Департамент охорони здоров’я і департамент освіти проводять щоденний моніторинг ситуації. Я не впевнений, що є сенс вводити карантин до канікул. Разом з тим, місто готове до таких заходів у разі необхідності уповільнення інфекції.

Євген Павлюковський: Які профілактичні заходи проводяться окрім щеплень? Наскільки вони є ефективними?

Володимир Бондаренко: В закладах освіти проводиться дезінфекція і дотримуються норми температурного режиму. На жаль, зараз складна погодна ситуація. Підвищенню захворюваності сприятимуть перепади температури. Проста порада для батьків: якщо дитина захворіла на ГРВІ, її не треба вести до навчального закладу.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (8.9MB) | Репост

Сергій Стуканов: Зараз обговорюється проект Закону про житлово-комунальні послуги. В нашій студії Дмитро Корчак, директор департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики міністерства регіонального розвитку, будівництва та комунального господарства України. Ваше міністерство обстоює ідею повернення житлово-комунальної інспекції, яка контролюватиме приватних управителів. А що з ними не так? Вони порушують права споживачів?

Дмитро Корчак: Ми не хочемо контролювати управителів, натомість хочемо контролювати житлово-комунальну систему. Мешканці багатоквартирних будинків повинні контролювати владу на місцях. Місцева влада відповідальна перед мешканцями за свою роботу. Якщо робота не робиться, то таку владу потрібно звільняти.

Для цього існують контролюючі процеси від власника. Якщо я купив квартиру в багатоповерхівці і живу там, то я і мої сусіди є власниками цього будинку. І ми не повинні шукати винного в тому, чому у нас в будинку, скажімо, погана ситуація з опаленням. Власність зобов’язує. Якщо так, то варто об’єднатися в об’єднання співвласників і як свідомий громадянин відповідати за свою власність, а не так як ми раніше думали, що ЖЕКи про все подбають.

До речі, хочу зауважити, що самі ЖЕКи нікуди не зникли. Просто з ними тепер можна конкурувати на ринку надання послуг з управління багатоповерховим будинком. Згідно закону є чотири форми управління будинком. Перша: мешканці створили ОСББ, призначили вас керуючим і ви самі розбираєтеся. Друга: запросити менеджера зі сторони і надати можливість здійснювати цю роботу йому. Третя: залучення юридичних компаній, які є господарюючими суб’єктами.

Законопроект про житлово-комунальні послуги дає можливість укладати такий договір на управління. Зараз такої можливості в законах не передбачено. І цей проект, який зараз готується до другого читання в Раді, якщо його приймуть, то ми отримаємо можливість укладати типовий договір як мешканці з тим чи іншим керуючим процесом.

Сергій Стуканов: Чому була відхилена поправка від Мінрегіонбуду з приводу житлово-комунальної інспекції?

Дмитро Корчак: Така інспекція, яка контролювала надання послуг в житлово-комунальній сфері, існувала в усі часи. Чому ця поправка була відхилена? Мабуть тому, що зараз ми маємо децентралізацію на місцевому рівні і контролю в Києві не повинно бути. Тобто тут повинен бути контроль з боку громади за чинною владою на місці.

Ми надаємо свої кошти але ми їх фактично не контролюємо. От наприклад, на заправці, коли приїжджаємо заправити авто, ми чітко знаємо куди заїхати, тому що ти сам відповідальний за свою автівку і якщо її неякісно заправити, вона поламається. Люди у нас ще до такого не звикли в сфері ЖКГ. Більш ніж 75 років усі питання вирішували ЖЕКи.

Василь Шандро: Тобто ви хочете сказати, що люди ще не готові до самоуправління?

Дмитро Корчак: Україна – це молода країна, їй всього 25 років. В європейських країнах все по-іншому. От, наприклад, в Німеччині 70 мільйонів населення і вони мігрують по країні весь час, шукаючи нову роботу, кращі умови життя. А квартир у власності мало хто має, бо це дорого. В Берліні квартирами володіє муніципалітет і здає їх в оренду, тим, хто приїздить. Гроші, які надходять від оренди, направляють в бюджет міста. Володіти квартирою і утримувати її невигідно.

Василь Шандро: Що найважливіше в законі про ЖКП?

Дмитро Корчак: Це збірка правил управління нашими будинками, які написали професіонали і їх необхідно виконувати.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (5.5MB) | Репост

Сергій Стуканов: До МВС є закиди стосовно ціни Mitsubishi Outlander PHEV. Як на них реагувати?

Іван Варченко: Ціна на цей автомобіль єдина і унікальна на українському ринку. Це модель 2017 року, до того її в Україні не було. Її порівнюють з аналогами чи з європейськими автомобілями. Мені б теж хотілося купувати Toyota Camry за 23 тисячі доларів. Але чомусь українці її змушені купувати за 40-45 тисяч. Тому це не питання до МВС і Нацполіція, а до тих, хто формує український ринок з такими цінами.

Напевно, що в 2017 році модель Mitsubishi Outlander PHEV з’явиться на українському ринку і всі охочі зможуть побачити, скільки ж вона коштує.

Сергій Стуканов: 56 722 долари – в таку суму обійдеться Нацполіції один автомобіль.

Іван Варченко: Так, близько 57 тисяч. Це унікальний автомобіль. Він помітно відрізняється від Toyota Prius, яка зараз їздить. Це автомобіль має споживати близько 2 літрів бензину на 100 кілометрів у змішаному циклі. Сподіваємося, що ця цифра буде близькою до реальності.

Сергій Стуканов: Це так звані «кіотські гроші». Наскільки ціна цих автомобілів відповідає цільовому використанню цих коштів?

Іван Варченко: Тут, якщо дивитися без емоцій, за використанням кіотських грошей дуже ретельно стежить Японія. В закупівлю автомобілів в Україні була тісно задіяна японська сторона. Вони контролювали на всіх етапах. Тобто маємо різнобічний контроль за надходженням і використанням цих грошей. Тому я хочу сказати, що в Україні є уповноважені для перевірки структури. Я думаю, що перевірки будуть і ми матимемо компетентні відповіді.