Давід Стулік: Сьогодні було оголошено про досягнення компромісу між переговорниками з Європарламенту і Ради міністрів ЄС щодо створення механізму призупинення безвізового режиму. Це був останній блок перепон на шляху до безвізу для України.
Після узгодження і прийняття цього законодавства немає жодних політичних перепон для Грузії та України.
Ірина Славінська: Сьогоднішнє рішення гарантує, що безвізовий режим буде прийнято?
Давід Стулік: Це рішення означає тільки зняття великої політичної перепони. Зараз потрібно проголосувати це рішення у Європарламенті та прийняті на Раді міністрів ЄС. Другий крок ― початок переговорів у цих двох інституціях про надання безвізового режиму Україні.
Перший крок зроблено сьогодні, на другий треба чекати. Важко назвати якісь терміни. Треба фокусуватися на виконанні наступних кроків. Вони мають суто технічний, бюрократичний, а не політичний характер.
Ірина Славінська: Хто і з ким має домовитися, щоб ці кроки були здійснені швидше?
Давід Стулік: Потрібно розуміти, як приймаються рішення в ЄС. Не можна ззовні кричати «приймайте».
Сьогодні Комітет Європарламенту з громадянських свобод прийняв рішення про те, що слід підтримати цей механізм призупинення безвізового режиму. Це є індикатором, що на наступному засіданні Європарламенту це рішення буде прийнято загалом.
Європарламент розуміє, наскільки це важлива справа, і включив це у порядок дня, хоч це планувалося на січень наступного року. З боку європейців є свідомість, наскільки це важливо для України і Грузії і який це має вплив на сприйняття ЄС в усіх країнах.
Є певні процедури, які мають пройти, і які оминути чи пришвидшити неможливо, але ЄС робить максимум для того, щоб безвіз став реальністю для громадян України і Грузії якнайшвидше.
Ірина Славінська: Чи можна сказати, що сьогоднішні новини є плодом саміту Україна-ЄС, що відбувався наприкінці листопада?
Давід Стулік: Я б не сказав, що цей саміт вніс нову динаміку.
В ЄС немає такого, щоб певні процеси запускалися «зверху» чи були автономними. Раз вони запущені, вони обов’язково принесуть ті результати, які мали б принести.
Саміт був певним каталізатором, що допоміг знову підняти це питання на політичну повістку дня.
Ірина Славінська: Наскільки виборчі процеси у країнах ЄС впливають на надання безвізу для України та Грузії?
Давід Стулік: Вибори у кількох країнах ЄС відбуваються щороку. Якби звертали увагу на те, що певні рішення можуть заважати політичним силам на національному рівні, то процес прийняття рішень в ЄС був би заблокований.
Європейські політики мають ширше бачення, ніж національні політичні справи.
Ірина Славінська: Як сьогодні реагувала українська сторона, наскільки адекватними були коментарі?
Давід Стулік: Рано казати «гоп», поки не перестрибнули. Процес іде у правильному напрямку. Ці питання часто стають предметом політичної демагогії. Але не треба грати на емоціях, а спокійно працювати.
Василь Зеленчук із Криворівні, Петро Мідянка із Закарпаття, а Назар Федорак зі Львова. Ці три поети об’єднали свої літературні вміння у одному проекті “Карпати на трьох”, де кожен із авторів своєю діалектною мовою творить поезію. У студії Громадського радіо разом із літературознавцем Ростиславом Чопиком вони розповідають про поетичну збірку і зачитують із неї унікальні уривки.
Василь Шандро: У метафорі «Карпати на трьох», закладена якась конкуренція, чиї вони більше?
Назар Федорак: Назва народилася спонтанно як пропозиція, бо інших пропозицій не було. Друзі це підтримали. Ця збірка була приречена з’явитися, бо ми із Василем знаємося дуже довго. Ми вчилися разом на філологічному факультеті і вже двічі покумилися. І Криворівня стала для мене уже другим домом. А з Петром Мідянкою я знаюся із різних літературних зустрічей. Петро приїхав до Криворівні, де познайомився із Василем. Виявилося, що вони перебувають на одній хвилі.
Василь Зеленчук: Для мене було досить дивно, що можна десь друкувати свої вірші. Я пробував ще із студенських років, а потім прорвало. Я написав такий сонет, якого ще раніше не писав. Потім подзвонив до Назара, щоб порадитися, чи він добрий, і той сказав, що так. І з того уже почався вінок. Ну і потім Петро Мідянка приїхав до Криворівні.
Василь Шандро: Давайте уже щось зацитуйте.
Василь Зеленчук: Був момент, коли син прийшов із школи і сказав, що він повинен вивчити “У лукоморья дуб зелёный”. А я сказав, що так не буде. І ми разом із дружиною і сином адаптували цей вірш до місцевого колориту. Вийшло воно у нас так:
zelenchuk.jpg
Василь ЗеленчукАвторські права: Громадське Радіо
На Кедроватім в Чорногорі
Гаджуґи звилиси в ланци,
Вдень і вночі Чугайстер дикий
Чєс коротає у данци
Направо йде – співає пісню,
Наліво – бріхні торкотит.
Там чудеса, там щєзник ходит,
Лісна там на гілках сидит;
Там, на плаях, нам ни відомих,
Дивної звірини сліди;
Колиба на оленіх рогах
Стоїт близенько до води;
Скрізь дива повно в полонині;
Габи гутє вночі и вднині
Скалистий берег, ліс густий,
Опришків тридцєть там гонорних
Из джєморів виходє чорних,
А з ними Довбуш молодий;
Чугайстер там над скарбом гине;
Гуцулский дух – кров в жилах стине!
И я там був , и мід я пив,
И кидри видів я зелені.
Сидів пид ними, а чугайстер
До раня бріхні торкотів.
Василь Шандро: Можна вважати цей вірш початком проекту «Карпати на трьох»?
Василь Зеленчук: Це швидше початок знайомства із Петром.
Василь Шандро: Карпати по той бік хребта і по цей бік дуже різні?
Петро Мідянка: Це українські Карпати. Та частина Карпат, яка належить до України споконвіку заселяє наш народ. Тому є цілісність Карпат. І ми не мали наміру шарувати їх на локальні та регіональні особливості. Тому присутність українства як цілісності було нашою провідною метою.
Василь Шандро: Але ж є якісь особливості?
Петро Мідянка: Є мовні особливості, тобто, діалект. Можна було спостерігати із моїх текстів і текстів Василя Зеленчука, що гуцульський діалект цілком відмінний від закарпатського.
Василь Шандро: У чому новаторство погляду на Карпати як явище у вашій збірці?
Петро Мідянка: Це мультикультурний регіон, який історично був під різними країнами. Але там зберігся найбільш архаїчний елемент української ідентичності, який найбільше захоронений у Карпатах, на відміну від інших регіонів країни. І от ці елементи архаїки, які у нашій говірці і відображуються у цій поезії.
Я не думаю, що це є погляд на Карпати, який був у минулому столітті. Це більш модерновий погляд.
Назар Федорак: Мені здається, що ця книжка відкриває Карпати не як об’єкт, де є оці чічки-смерічки, а як суб’єкт. У Карпатах вирує життя. І це життя настільки глибоке і особливе, настільки зумовлене цими горами і ландшафтом. Водночас воно є і архаїчним. Василь і Петро є настільки етнографічним матеріалом, наскільки вони не усвідомлюють. Але вони є тими концентратами того духу і традиції, і модерну. Вони репрезентують не оцю минувшину, а включеність людей Карпат у саме життя. І коли ці люди Карпат потрапляють до напівстоличного Львова, то вони виявляються модерновішими і радикальнішими у культурному сенсі, ніж самі львів’яни. Тому мені дуже комфортно у цьому проекті. З одного боку я перебуваю збоку як спостерігач, а з іншого – почуваю себе таким сенсором. Бо те, що їм природне, я вловлюю краще, ніж вони, мені здається.
chopyk.jpg
Ростислав ЧопикАвторські права: Громадське Радіо
Василь Шандро: Чи руйнуються якісь стереотипи щодо Карпат із смерічками і «чічками», вівцями, полонинами, бринзою?
Ростислав Чопик: Ця книжка і дружба цих трьох по-моєму – це неймовірний приклад життя живої традиції, яке несподівано знаходить оригінальні форми і продовжує дивувати.
Бо без чого це було б неможливо? Криворівня, знамениті гуцульські Атени. Свого часу там були Франко, Грушевський, Хоткевич, Коцюбинський і всі решту. І там круцлик такий зав’язується, що витворюється неймовірно креативний простір, який після того вабить художників і вже сучасних письменників. І, власне, тому туди приїжджають Петро Мідянка із Василем Герасим’юком. І виявляється, що там віт пише поезію. І після цього пише сонет Мідянка, пише Федорак і воно одне за одним зав’язується у цілу сюжетну історію.
Василь Шандро: Давайте продовжимо поезією.
Назар Федорак: Із цього почалася ідея книжки. Петро подзвонив мені і сказав, що був у Криворівні, захопився Василевими сонетами, і сам із цього приводу написав сонет про Василя. Він обіцяв мені вислати цей сонет. Але забув. І мене це трохи мучило, тому у відповідь я написав розпачливий сонет.
nazar_fedorak.jpg
Назар ФедоракАвторські права: Громадське Радіо
СОНЕТ РОЗПАЧЛИВИЙ
Вже тиждень чухаю потилицу, гузицу
І згадую водно ту бесіду з Петром.
У День учителя дзвінком, немов пером,
Діткнув мене телєфонічно Міднолиций
І голосом, рипучим злегка, ніби хром
Чобіт жовнірських, втішив (ци то, може, сниться):
«Пришлю тобі одну сонетну базґраницу –
Про того, над Черемошем – не над Дніпром».
І от сиджу (ци сúджу) і лежу (ци лéжу),
Заходжу на ukr.net, гет занедбав кулешу,
А той сонет усе бреде через верхи.
Послав по нього би-м таку-саку дарабу –
Вже й злагодив із кайзервальдівського граба, –
Та д’горі Полтва не тече – хіба гріхи…
Василь Шандро: Петре, скажіть, а сонет загалом для західної України, нашої літератури і для теми, яку ви обрали у цьому проекті – це найбільш удала форма?
Петро Мідянка: У самій книжці переважають сонети. А це така класична форма для української літератури. І Криворівня, на відміну від інших гуцульських сіл, читає більше віршів. Це гуцульське село найбільше виховало письменників. Ну і ось моя відповідь до Назара:
midyanka_petro1.jpg
Петро МідянкаАвторські права: Громадське Радіо
Сам Бог велів,щоб криворівський війт
Писав сонети у чотири сплети.
Про сміх чугайстра, дивний гул трепети,
Котру зігнув у прірву буревій.
Йому на Криворівни кожний свій:
Заїжджі гастролери і поети…
Шестипелюста сволока розета,
Різьблена бартка і вівчарський кий…
Лиш в Чорногору вкажуть справжній шлях
Лісні та нявки без щуря і лах…
Квасний розвід до моцного напою.
Зелений бук сповзає зі скали,
Спинити повзало ніяк ми не змогли,
Хребтом підперши, навіть головою.
Василь Шандро: Багато хто із мистецтвознавців і культурологів говорять, що узв’язку із глобалізацією відбулося заміщення міфології. Ми із Києва, можливо, із інших міст дивимося на Карпати як на законсервоване осердя власної культури і міфології. Чи ці речі є актуальними для людей, які живуть у Карпатах? Чи це міф?
Василь Зеленчук: Мені подобається таке літературне визначення як магічний реалізм. Мені здається, що до гір воно прив’язується найбільше. Звичайно, ми не можемо говорити, що ми щодня ходимо у вишитій сорочці, але коли ми одягаємо той одяг, то видно що він одягається не тільки на Великдень. Але якщо говорити про молодь, то поряд із тим мобільним телефоном та Інтернетом, в людині закладається все більше і більше того магічного реалізму.
Василь Шандро: Ці «Карпати на трьох» витворюють якусь особливу спільну карпатську ідентичність, чи це все ж таки три різні локальні ідентичності, які мають багато спільних знаменників і тому об’єдналися під однією обгорткою?
Василь Зеленчук: Мені здається, у передмові Ростислав Чопик ужив слово “несмісимо”. Це є нерозділимі, “несмісимі” ідентичності.
Назар Федорак: Є ідентичність малої батьківщини, а є ідентичність великої Батьківщини. Ми абсолютно не розділимо є українцями, але “несмісимо” представниками своєї локальної батьківщни, яка є по-своєму цікава і сходиться у цій книжці.
Петро Мідянка: Це така триєдиність, яка об’єднує українські Карпати.
Оксфордський словник обрав прикметник «пост-правдивість» міжнародним словом року 2016. Письменник та журналіст Микола Рябчук вважає, що термін пішов із книги Пітера Померанцева про закулісний світ російської політики.
Тетяна Трощинська: Цей термін означає неправду, чи щось глибше?
Микола Рябчук: Мабуть, цей термін походить від книжки Пітера Померанцева (ред. – «Нічого правдивого й усе можливе»), де він показує, що у сучасному світі правда стає не просто відносною, а не має ніякого значення. Медіа створюють абсолютно інший віртуальний світ, який дуже умовно співвідноситься із реальним світом. Якраз цим він пояснює силу російської пропаганди, яка не рахується із дійсністю і абсолютно вигадує якісь фіктивні події і речі. І їх зовсім не цікавлять спростування. Можеш спростовувати все, що завгодно, бо це забавно.
Василь Шандро: Хіба ми можемо говорити, що впродовж 20 століття поняття правди було аж так чітко визначене і люди хотіли чути правду?
Микола Рябчук: Безумовно. Я дуже добре пам’ятаю радянську пропаганду. Вона все-таки дбала про якусь правдоподібність і вона дуже переживала, коли вдавалося щось серйозно спростувати. Тобто, вона маніпулювала фактами, але намагалася їх не вигадувати. Були дуже рідкісні випадки, коли вигадувалися зовсім із повітря якісь речі.
Тетяна Трощинська: У чому загроза тих вигаданих фактів? Куди ми потрапляємо?
Микола Рябчук: Думаю, що ми потрапляємо у світ умовного релятивізму, коли читач, слухач, глядач не буде задаватися питанням, а що таке правда і чи вона існує. Тобто, підводять нас до ситуації абсолютного релятивізму, коли все це немає абсолютного значення, коли є цей суцільний розважальний простір і нікого вона уже не повинна цікавити та правда. Вона не має просто ніякого значення. Не повинно порушуватися саме питання, чи це правда, чи ні.
Василь Шандро: А чи йдеться про те, що у кожного своя правда?
Микола Рябчук: Я би сказав, що ще складніше, бо зникає саме поняття правди. Правда взагалі не є категорією, яка має стосунок до дискурсу, до новин, до інформації. Вона просто перестає бути категорією.
Тетяна Трощинська: Що ми можемо зробити, якщо хочемо, щоб не так було?
Микола Рябчук: Я вважаю, що дуже серйозним засобом проти цієї пост-правди є її пародіювання. Тобто, створення осмішувальних варіантів того самого.
На мій погляд абсолютно геніальним був мем про жидо-бандерівців. Ця формула була створена російською пропагандою та обернена проти неї.
Тетяна Трощинська: Ці речі, які ми висміюємо є абсолютно нормальним. Але є інший момент, коли серйозні політичні гравці, які ухвалюють рішення на рівні парламенту, вони виходять на широкі екрани і маніпулюють цифрами, датами і своїми власними діями. Люди це не перевіряють. Тому лише висміювати їх недостатньо. Тут потрібні інші механізми.
Микола Рябчук: Але це уже інший простір. Він не так пропагандистський, як законодавчої діяльності, чи суміжної законодавчої діяльності. Тут інші гравці, які повинні брати участь у тих дискусіях. Є альтернативні політики, які повинні дискутувати і заперечувати і, зрештою, є наша журналістська спільнота, яка повинна задавати незручні питання і вимагати відповіді.
Василь Шандро: У контексті цієї пост-правди. Кажуть, що це дуже добре спрацювало у передвиборчій кампанії Дональда Трампа. Він давав такі різні емоційні мессиджі, які апелювали не до раціонального.
Микола Рябчук: Однією особливістю цієї пост-правди є, що її творці можуть посилати абсолютно несумісні мессиджі. Вони можуть посилати інформацію, яка абсолютно між собою не узгоджується. І це теж немає жодного значення.
І тут Україна теж не є винятком. Бо людина піддається маніпуляціям і слухає те, що хоче почути.
Я вважаю, що ми у таких ситуаціях, і у випадку Трампа, маємо говорити про відповідальність інтелігенції. Мабуть, ми недостатньо розмовляємо із тими іншими людьми, які мають інші погляди і по-іншому дивляться. Бо ми живемо у світі, який називається камерою відлуння. Живуть маси людей із поглядами, які не перетинаються між собою.
Василь Шандро: Ця пост-правда руйнує якісь стандарти і точки опори?
Микола Рябчук: Вона просто робить усе це неістотним. Вона відсуває усі ці речі набік. Основана ідея пост-правди – це показати, що усе – лайно, і усі ми в лайні. І вона говорить про те, що із цим не варто боротися.
Говоримо про випадок із 20-річною мамою, яка покинула без нагляду на 9 днів однорічного сина і дворічну доньку, внаслідок чого хлопчик загинув. А також про стан справ із правами дітей в Україні.
Тетяна Трощинська: Що зараз із цими дітками та їхньою матір’ю?
Микола Кулеба: Було судове засідання, де прийняли рішення взяти жінку під варту. Від 8 грудня розпочнуться допити свідків, тому що є дуже багато різної інформації.
Спершу була інформація від сусідів, які говорили, що поліція приїжджала і поїхала, не відкривши двері. Натомість поліція цю інформацію спростовує. Тому тепер дуже цікаво, що скажуть слідчі.
Сусіди також говорили, що постійно чули плач дітей вранці та увечері. А коли їх опитувала поліція, то вони уже нічого не чули. Я так розумію, що вони бояться відповідальності.
Ще сьогодні з’явився брат цієї жінки, який розповів, що їх є четверо у сім’ї: він і три сестри. Вона була наймолодшою сестрою і трохи легковажною. У 16 років вона народила першу дитину.
На її першого чоловіка зареєстровано двоє дітей, проте до них він не мав доступу. Окрім того, жінка постійно вимагала гроші від знайомих, друзів, сусідів під приводом того, що у її донечки, яке теж ледь не загинула, начебто є ракова пухлина. Тобто, вона вигадувала собі різні історії.
Тетяна Трощинська: Який стан дівчинки?
Микола Кулеба: Лікар інтенсивної терапії повідомив, що дитина зараз іде на поправку. Її стан здоров’я покращується. Але поки що важко казати як ця травма позначиться на здоров’ї дитини.
Тетяна Трощинська: Яка роль соціальних працівників у таких ситуаціях?
Микола Кулеба: Соціальний працівник не повинен стояти біля кожної сім’ї, щоб попередити такі випадки. Але коли до них хтось звертається, то повинні надати необхідну допомогу. Вони мають взаємодіяти із іншими органами: працівниками поліції, охорони здоров’я, вчителями в школах та садочках. Тобто працівників соціальної служби повинні знати. І так не має бути, щоб вони працювали тільки із 9-ї ранку до 6-ї вечора та ще й тільки у будні дні. І недолік цієї системи, що вона більше працює уже із наслідками. Якщо є тотальне неблагополуччя, тільки тоді позбавляють батьківських прав.
Василь Шандро: Але ж цю певну категорію людей можна відслідковувати серед нас.
Микола Кулеба: Дивіться, все дуже просто. Мати у 20 років із багатодітної сім’ї має трьох дітей від різних чоловіків. Що ще може бути показником неблагополуччя? Навіть якщо вона має 6-й iPhone. Якщо вона уже народила цих дітей, то соціальний працівник повинен прийти і зробити оцінку цієї сім’ї. Бо є ці технології у цілому світі, які визначають ризики.
Тетяна Трощинська: Які механізми потрібні для цього? І хто цього не робить?
Микола Кулеба: Перш за все це потрібно сформувати як систему, яка б давала відповіді як потрібно діяти у кожній ситуації для того, щоб запобігти таким випадкам.
Василь Шандро: Чи можна говорити про те, що цей випадок показує проблеми суспільства загалом?
Микола Кулеба: Це вже тенденція. Ця криза цінностей стала результатом того, що людям байдуже до проблем ближнього. Ми бачимо агресію по телебаченню і звикаємо до цього.
І коли щось подібне стається, нас трохи вибиває із цієї мушлі. Повірте, діти щороку гинуть тисячами подібною смертю.
Тетяна Трощинська: А у вас є цифри скільки тисяч?
Микола Кулеба: В минулому році, наскільки я пам’ятаю, від травматизму загинуло близько 7-ми тисяч. А 340 тисяч травмується щороку від різного виду травм. Це 5%, і це шалена цифра. Ми маємо щось із цим робити.
Башир Асад є президентом-диктатором Сирії, союзником якого виступає Володимир Путін. Унаслідок бойових дій із повстанцями війська Башара Асада контролюють уже більшу частину міста Алеппо. Щоб врегулювати це питання мирним шляхом вчора Рада Безпеки ООН голосувала за резолюцію щодо Сирії, у якій пропонувалося оголосити перемир’я у місті Алеппо. Проте Китай та Росія заблокували резолюцію.
Що зараз відбувається у Сирії так який розвиток чекати надалі розповідає Ігор Семиволос, виконавчий директор Інституту близькосхідних досліджень.
Тетяна Трощинська: Про що ми можемо говорити внаслідок цієї резолюції?
Ігор Семиволос: Тут варто наголосити, що Китай проголосував проти. Китай зазвичай утримувався у таких резолюціях, а цього разу він проголосував проти. Очевидно, що це доволі серйозний натяк США і їхньому новому президенту, який обіцяв проводити антикитайську політику стосовно економічної співпраці і засилля Китаю та політику підтримки Тайваню. У все це разом вплинуло на позицію Китаю.
80% території, яку контролювали повстанці сьогодні вже під контролем Башара Асада
Окрім цього, зрозуміло, що ця резолюція не могла пройти. Не тільки тому, що було очевидно, що її заблокують. Бо війська Росії, війська Асада, Ірану і «Хезболи» сьогодні справді мають непоганий успіх у східному Алеппо. А також 80% території, яку контролювали повстанці сьогодні вже під контролем Башара Асада. Всім зрозуміло, що десь до кінця року і може швидше Алеппо впаде. І битва за нього закінчиться.
Василь Шандро: Що це означає?
Ігор Семиволос: Це означає, що як мінімум усі великі міста Сирії будуть перебувати під контролем Башара Асада. Це не означає, що закінчиться громадянська війна. Ймовірно, це може дати поштовх до нових переговорів щодо мирного процесу.
Тетяна Трощинська: А як щодо впливу великих політичних гравців на ситуацію у Сирії? Чи можна говорити, що Трамп визначився стосовно того, що він буде робити із Сирією?
Ігор Семиволос: Ні, він не визначився. У нього є час. І абсолютно логічно віддав усе на розсуд нинішньої адміністрації. Тому що вона має довести до логічного кінця свою політику у Сирії. А ця політика виявилася абсолютно неефективною, і американці фактично усунулися від прийняття будь-яких рішень.
Єдина можлива ситуація, у якій американці сьогодні беруть участь безпосередньо – це переговори між турками і курдами про те, щоб курди залишили правий берег Євфрату. Здається, таке рішення уже курдами прийняте. І у такий спосіб турки досягли максимум із того, що вони могли зробити за чотири місяці військової операції на півночі Сирії.
Тетяна Трощинська: Наскільки ця територія є великою?
Ар-Ракка, столиця Ісламської Держави, буде ключовим містом, за яке буде точитися битва
Ігор Семиволос: Ця територія є доволі великою. Вона менша ніж та, яку контролює Башар Асад або курди із двох сторін ріки Євфрат. Але це доволі велика територія і потужний плацдарм для наступу на ар-Ракка, яка є столицею Ісламської Держави.
Сьогодні це місто буде ключовим, за яке буде точитися битва. І той, хто перший зможе захопити ар-Ракку, буде мати доволі серйозні переваги під час переговорного процесу про майбутнє Сирії.
Я думаю, що якраз турки планують здійснити марш-кидок на ар-Ракку, захопити її, і тоді вже торгуватися із іншими гравцями про свій вплив.
Василь Шандро: Тобто Турецький вплив на ситуацію у Сирії посилюється?
Ігор Семиволос: Більше того, турки зараз виступили посередниками у переговорах між Росією і сирійськими повстанцями. Ці переговори пройшли у Анкарі. Проте, значного успіху досягти не вдалося. Але при посередництві Туреччини частково відбулася евакуація деяких підрозділів повстанців із оточеного Асадом Алеппо. І зараз ведеться мова про можливість виходу цивільних із Алеппо, що також обговорюється під час переговорів між повстанцями і росіянами. Це абсолютно нова ситуація. Тобто, росіяни за допомогою турків створили новий переговорний майданчик, якого раніше не було.
Тетяна Трощинська: Чи обговорюються такі сценарії розвитку як розпад Сирії?
Ігор Семиволос: Поки що рано говорити про розвиток подій у форматі розпаду. Я думаю, що сьогодні ми маємо ситуацію громадянської війни, яка триває і яку навряд чи може вирішити ще більш потужний наступ Башара Асада, чи потужні бомбування території, яка контролюється повстанцями, з боку російської авіації. Я думаю, що тут є системні проблеми, які викликали цю громадянську війну. І ці системні проблеми не вирішені. Роно чи пізно їх все рівно буде потрібно вирішувати. А ключова системна проблема – це контроль меншості над більшістю в Сирії і несправедливий перерозподіл багатства.
Про особливості цьогорічного грипу «Громадському радіо» розповіла завідувачка відділом вірусних інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб Алла Мироненко.
Чи є привід вводити карантин?
Вірус в Україні з’явився три тижні назад. Це означає, що він нікуди не подінеться, поки себе не реалізує. Сьогодні ситуація досить мозаїчна: в межах одного міста є школи, де в класах немає 10% дітей, а є школи, де в класах немає 50% учнів. Це залежить і від віку дітей. Учні молодших класів більше підлягають ризику. Старші діти вже могли мати попередні контакти з цим підтипом вірусу.
Чи слід хвилюватися?
Гонконгський грип за антигенними властивостями на 50% відрізняється від того вірусу, який ми вже мали 2 роки тому. Якщо два роки назад ви перехворіли цим підтипом вірусу, то цього року ви ймовірно не захворієте. Цьогоріч кількість хворих більша, ніж минулого року, проте кількість важких випадків грипу значно менша.
Чим гонконгський грип відрізняється від інших штамів грипу?
Симптоми залежать від віку людини, стану організму і наявності хронічних хвороб, тому визначити важко. Лабораторні дослідження дозволять зрозуміти, що це за грип.
Як вберегтися від гонконгського грипу?
Якщо людина захворіла і погано почувається, але при цьому продовжує ходити на роботу, вона не тільки розповсюджує цю інфекцію, а й сама наражає себе на ускладнення. У разі хвороби потрібно залишитися дома, лікуватися і пити багато теплої рідини.
Що робити у разі ускладнень?
Якщо у маленьких дітей температура перевищує 38,5°C, її треба збивати. У дітей серцебиття більш інтенсивне, ніж у дорослих, а температура перевантажує серце. Дорослій людині не слід збивати температуру до позначки 38,5°C. За підвищеної температури у відповідь на вторгнення вірусу в організмі утворюється захисний білок інтерферон. Тобто імунна система людини самостійно бореться з вірусом.
Наскільки ефективними є противірусні препарати?
В нашій країні зареєстровано лише 2 противірусні препарати — озельтамівір і занамівір, або «Терафлю» і «Реленза». Це так званні інгібітори нейрамінідази, які діють на фермент вірусу. Інші препарати або діють опосередковано, або їх ефективність не доведена. Є симптоматичні препарати, які тамують головний біль або збивають температуру, але не впливають на сам вірус.
Як бути з щепленнями?
Склад вакцин проти грипу змінюється щороку. Проте у сучасних вакцинах є 3 головні компоненти — вірус «Гонконгу» H3N2, пандемічний вірус «Каліфорнія» H1N1 і вірус «Брісбен». Вакцини виготовлені з актуальних штамів, тому щеплення є одним з найбільш ефективних методів профілактики у світі.
