Громадська Хвиля

Ірина Славінська: Отже, починаємо з теми дня, хоча насправді це тема останніх декількох днів. Хочется привітати і привітатися в нашій студії з Надією Савченко. Доброго вечора.

Надія Савченко: Доброго вечора.

Ірина Славінська: Ми довго з Анастасією намагалися сформулювати перше запитання, щоби в нього влізло все: і навіщо, і чому, і як. Після новини, яку прочитали на сайті УНІАН з посиланням на джерела про нібито зустрічі з Тандітом, радником голови СБУ, задумались про те, чи була поїздка в Мінськ на зустріч з Захарченком і Плотницьким спецоперацією. Це була спецоперація?

Надія Савченко: Для початку — про тему дня чи тему тижня. Таке враження, що більше немає на що звернути увагу. Я думаю, що у нас в Україні є на що. Про річку Либідь би сказали. Таке треба темою тижня робити. Вивезення лісу, викрадення піску, бурштину, незаконна приватизація заводів. Оце треба темою тижня робити. 

Ірина Славінська: Але, повертаючись до зустрічі в Мінську. 

Надія Савченко: Спецоперація? Я не знаю, про що ви. Насправді це була просто зустріч: посилення Мінського формату. Вона відбувалася у трьохсторонньому режимі. Були присутні сторони окупованих українських земель, була присутня сторона Росії. Білоруська сторона була як організатор. І українську сторону представляла я. Це була звичайна зустріч. Не можу зрозуміти, чому всі доплели до неї політиків. Вона відбувалася виключно в напрямку гуманітарному. Йшлося про життя людей, про визволення людей. Про припинення війни, щоб залишати людей живими. І не йшлося ні про які вибори, не йшлося ні про яку політику, і про все таке подальше. Тому я не можу зрозуміти, чому всі хочуть бачити в цьому більше, ніж в ньому насправді є. 

Ірина Славінська: До речі, коли я вдень написала у себе в фейсбуці, що ми чекаємо в ефірі Надію Савченко, одне із запитань, яке декілька разів лунало в коментарях, оскільки ми наших читачам і слухачам пропонували ставити запитання, це була тема уповноваження проводити переговори. Зокрема, питали, хто з українських з українського офіційного боку затверджував план зустрічі, чи уповноважував на таку зустріч взагалі? Що про це можна сказати?  

Надія Савченко: Мені дуже прикро, що наші люди настільки малоосвічені в правовому полі. Ви обираєте деяких посадовців. Виборчі посади. Це у нас депутати Верховної Ради і Президент. Це ті форми влади, яким надана найвища довіра. Питання: як ви вважаєте, хто кому підпорядкований? При тому, що в нас парламентсько-президентсько республіка, то виходить, що Президент підконтрольний Верховній Раді, а не навпаки. Чомусь у нас стали думати за двох останніх президентів — Януковича, який все узурпував, і на даний час чомусь продовжує так думати за президента Порошенка. Тому насправді ці дві гілки влади непідконтрольні нікому. Кожному з нас виборці надали довіру, і кожен з нас несе відповідальність тільки перед народом України. Все, що я роблю, я роблю з думкою про Україну — про покращення її життя, про її державницьку позицію. Без будь-якої зради України, і для українського народу.

Ірина Славінська: А щодо зйомки проекту Гроші?

Надія Савченко:  Це проросійський напрямок формування людського мозку. На війні все називається спецоперацією, Я працювала не одна, залучала силові структури. Не СБУ. Не тільки я, а багато військових проводили не одну спецоперацію. Хоч я депутат, але я спеціалізуюся на військовій справі.

Ірина Славінська: Що то була за служба, яку ви залучали?

Надія Савченко: Я не можу сказати. Є державна таємниця, до якої не у всіх є допуск.

Ірина Славінська: 6 грудня бачились?

Надія Савченко: Я не можу згадати, що було 6 грудня, що було вчора. В мене пам’яті не вистачає.

До речі, не знаю, звідки медійники беруть такі назви, як депутатка. Депутат — це депутат, воно ніяк не перекладається. Коли до людини прив’язується політична ціна, її життя невілюється. Ми це на моєму прикладі бачили.

Ірина Славінська: Захарченко і Плотницький — маріонетки Кремля. Ви вважаєте їх суб’єктами?

Надія Савченко: Якщо б я так вважала і ставила політичний гонор, не варто було б сідати за стіл переговорів.

Анастасія Багаліка: За результатами домовленостей тієї зустрічі в Мінську щось відбулось?

Надія Савченко: А що відбулося за три роки існування Мінських домовленостей? Давайте не будемо поспішати, давайте дочекаємося. Поспешишь — людей насмешишь. Говорили зокрема про те, чому не відбувався обмін полонених стільки часу? Бо вони не можуть погодити списки. Якщо сидять люди, які воювали і ті, що не воювали, вони ніколи не порозуміються. Ми дійшли до того, що для результату треба починати не зі списків заявлених, а зі списків підтверджених. Йдеться про обмін у форматі один на чотирьох, про це і пан Грицак говорив.

Ірина Славінська: Наскільки один на чотирьох може прийняти українська сторона?

Надія Савченко: Про це треба питати в людей, в яких є ключі від в’язниці.

Ірина Славінська: Чому ви вийшли з фракції Батьківщини?

Надія Савченко: Я не виходила з фракції.

Ірина Славінська: Говорять, що ви написали заяву про вихід.

Надія Савченко: Я не чула, хто що говорить. Я зустрінуся з фракцією у робочий час, тоді будемо говорити. Я не коментую плітки.

Ірина Славінська: Про допуск до держтаємниці.

Надія Савченко: Я була військовим офіцером 10 років, у мене був допуск до таємниць різного рівня.

Я не розумію, наприклад, чому люди не користуються своїми законними правами. Я розумію, як користуватися правами народного депутата України, і я ними користуюся.

Ірина Славінська: Що ви побачили в Плотніцькому та Захарченко під час зустрічі?

Надія Савченко: Я не побачила в цих людях жаги до влади. Я побачила в їх очах біль за тих людей, яких вони повели за собою. 

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (10.6MB) | Репост

Дмитро Тузов: В невизнаному Придністров’ї відбулися вибори так званого президента. Я так розумію, що він ніким визнаний не буде?

Євген Ярошенко: Де-юре Придністров’я є частиною Молдови. Вибори не визнаються легітимними. Про Придністров’я ми говоримо так само, як про окупований Крим. Будь-які вибори там нецікаві, бо ім’я переможця часто відомо заздалегідь. Але ці вибори цікаві тим, що відбуваються в досить важкі часи для пострадянського простору.

Дмитро Тузов: Я офіційний Кишенев відреагує на вибори?

Євген Ярошенко: Там відбулася зміна влади. Президент програв вибори. Ці вибори можуть вплинути на Україну по дотичній. В самій Молдові на виборах переміг проросійський кандидат Ігор Додон, який дозволяв собі доволі різкі висловлювання. Зважаючи на це, можна чекати якихось переговорів між ними, а Україна, нагадаю, є посередником у цьому процесі.

Варто відзначити, що позиція самої України змінилася від 2014 року. Якщо раніше ми могли погодитися на особливий статус Придністров’я, то зараз цей підхід застарів. Україна має уважно стежити за тим, що відбувається, щоб не проковтнути мовчки особливий статус Придністров’я.

Дмитро Тузов: Чи справедливо вважати що Додон займатиме проросійську позицію?

Євген Ярошенко: Можливості зближення з Росіє будуть компенсовані зближенням з ЄС. В Молдові суспільство розділило настрої 50 на 50. Якщо Додон ігноруватиме проєвропейську групу, можливі протести.

Дмитро Тузов: Чи може Москва вважати події в Молдові своєю геополітичною перемогою?

Євген Ярошенко: РФ однозначно здобула тактичну перемогу, тому що ЗМІ висвітлювали вибори в Молдові і Румунії ледь не як російський реванш. Однак на практиці все буде складніше. Керманичам цих держав треба буде з’ясувати ще багато речей щодо ЄС і стосунків з ним. 

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (18.6MB) | Репост

Дмитро Тузов: В Дніпрі почалася робота активістів з поліцейськими щодо гендерних питань. Якими є ваші теми для роботи?

Анна Мягких: Этот проект называется «Сommunity policing Дніпро. Порозуміння заради безпеки». Это уже второй проект, который мы делаем с полицией, и я бы хотела отметить, что это очень успешное сотрудничество. Этот проект мы делаем по запросу самой полиции. Идея родилась у моей коллеги по Гендерному клубу Ольги Поляковой. Это будут тренинги по противодействию дискриминации различных дискриминируемых групп. И будут проводиться встречи с представителями таких групп. Это женщины, ЛГБТ сообщество, ромы, религиозные и этнические сообщества.

Любомир Ференс: Чому вашою цільовою аудиторію є саме поліція?

Анна Мягких: Патрульные полицейские сейчас самая отзывчивая группа из всех органов власти. Почему они? Потому что это первые люди, с которыми сталкивается пострадавший. Именно от их реакции зависит, скаже ли человек, что его били именно потому что он из ЛГБТ, либо же скажет, то его просто били. Если люди будут говорить не боясь, то мы увидим совершенно иную статистику среди преступлений, севершенных на почве ненависти.

Дмитро Тузов: Можливо активна участь поліції пов’язана також і з тим, що в самій поліції стало багато жінок?

Анна Мягких: Однозначно. Но это не единственный фактор. Сейчас у полиции горят глаза. Что будет через несколько лет, я не знаю.

А еще в Днепре стартуют курсы самообороны для женщин. Мы сделали мастер клас на самой большой площади города. Курсы будут бесплатными, будут состоять из занятий с тренером и психологом.

Любомир Ференс: А що там будуть розповідати?

Анна Мягких: Зачастую мы не можем себя защитить, потому что стоит психологический барьер, что я не могу, не смогу, не научусь. Однако такие вещи корректируются, когда в паре с тренером работает психолог.

У меня была ситуация, когда на дороге другая машина отбила мне зеркало. Я взяла себя в руки, не нервничала, ехала за водителем до заправки. Не стала ругаться, а вышла и объяснила ситуацию. И все в порядке. Мне отремонтировали и поставили зеркало. Может для кого-то это обыденные вещи. Но раньше я так бы не поступила.

Дмитро Тузов: Ваша реакція – це робота психолога? Як відбуваються такі психологічні зміни?

Анна Мягких: Приходите и попробуйте. И вы обретете такое психологическое состояние, когда вы даже не попадете в подобные ситуации.

Дмитро Тузов: Що робити, якщо людину образили?

Анна Мягких: Нам рассказывали очень много техник. За 3 минуты это пересказать нельзя. Нужно запомнить и выучить, что не существует правильного решения. Бывают решения, которые правильны в таких условиях. У всех нас разные психологические ресурсы и для кого-то сработают одни рецепты, а для кого-то другие.

Дмитро Тузов: Як ви хочете змінити роботу поліцейських?

Анна Мягких: Не изменить, а дополнить. Полицейские, как люди, также полны стереотипов. У меня, например, маса гендерных стереотипов, и я себя на них ловлю. Полицейским нужно показать, как это делать чтобы они могли самостоятельно себя корректировать. Новый набор ведет себя намного более адекватно, толерантно.

Дмитро Тузов: Тренінги добровільні чи примусові?

Анна Мягких: Принудительного ничего не будет. Я, конечно же, надеюсь, что девушек и парней будут отпускать на эти встречи даже иногда в рабочее время. Мы будем набирать людей из разных подразделений. 

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (24.0MB) | Репост

Любомир Ференс: З директором Інституту міста Олександром Сергієнком і громадською активісткою, журналісткою Ольгою Жук ми будемо говорити про реформу децентралізації. Людина, які зараз знаходяться у студії Громадського радіо є моторами цієї реформи. Ольга розповість нам наскільки ідеї децентралізації втілилися у життя, наприклад у Тернопільській області, яка по країні є лідером реформи.

Дмитро Тузов: А вже перед ефіром почалася запекла дискусія з приводу того, чи відбувається зараз реальна реформа децентралізації.

Олександр Сергієнко: В цьому немає жодних сумнівів. Станом на 1 січня є 367 громад, які об’єднують 17% сільських рад по країні, це практично п’ята частина.

Любомир Ференс: Пане Олександре, ви є одним з теоретиків реформи децентралізації. Згідно соціологічним дослідженням 67% українців не задоволені реформою. Що ви можете сказати про достовірність таких даних?

Олександр Сергієнко: Треба розуміти, що децентралізація – це справді реформа місцевого самоврядування. А створення потужних об’єднаних громад – це метод, яким впроваджується реформа. Щодо самого дослідження, то мені соромно за пані Бекешкіну і таку поважну інституцію як фонд Ілька Кучеріва, що вони випустили таке непрофесійне дослідження. Справа в тому, що по країні ми маємо 67% міського населення. І їх цей процес не стосується. Тобто питати треба було у самих територіальних громад.

Любомир Ференс: Тут я вам заперечу. Опитувалися 21 експерт з децентралізації, голови 50 об’єднаних громад, представники 27 РДА у районах, де створено територіальні громади.

Олександр Сергієнко: РДА не можуть бути зацікавлені в цій реформі. В тих районах, де створилися громади, РДА і райрадам нема що робити. Вони втрачають свій хліб і їм це не подобається.

А опитування 50 голів громад не репрезентативне. Свої відсотки незадоволених вони брали з вибірки 2000 опитаних, яка розпорошена по всій країні.

Ольга Жук: Я маю прописку у селі Стара Могильниця Теребовлянського району. Мої податки йдуть в цю громаду. Після Майдану я вирішила пожити в селі і відпочити від міста. Приїхала туди, захопившись ідеями децентралізації і почала активізувати місцеву громаду. Ми реставруємо два старих цвинтаря, зрізаємо кущі, гілки дерев, фарбуємо огорожу. Люди самостійно збудували поруч з селом три дитячі майданчики.

Але як це було. Люди за вулицями поділилися і були готові будувати. В.о. старости села сказала, що має приїхати архітектор з Теребовлянського району і узгодити план. Він цілий місяць їхав до села. Люди скидалися грошима, купували фарбу, розчищали територію. Для майданчиків виділили по одній каруселі, по одній лавці і по одному смітникові. На відкриття прийшла староста, яка не мала відношення до тих майданчиків і всім подякувала.

Староста в селі є від липня. Вона отримує зарплату. В громаді пройшли перші за 10 років збори. Люди зібралися, тому що йшлося про те, щоб наша школа стала філією і дітей у старших класах возили на навчання на автобусі.

Любомир Ференс: В опитувані, яке ми згадували, лідером серед змін на гірше є сфера медичного обслуговування.

Олександр Сергієнко: Те, про що ви говорите – це прояв селом громадянської активності. Якщо сільська голова не активна, то ви мусите її примусити працювати на громаду. А ні – приберете.

Ольга Жук: Ми зверталися у департамент з гуманітарних питань Теребовлянської міської ради який має сторінку на facebook. Ми пояснювали на конкретних прикладах, що староста не виконує своїх обов’язків. Нам відповіли: «Ви самі її обрали, тепер мусите підтримувати», а як – не пояснили.

Минулого тижня відбулися перші сільські збори. Люди лютували, а чиновники реально тікали. Людям вдалося відстояти, що школа не буде філією іншої сільської школи. Але дорогу так і не роблять.

Олександр Сергієнко: Я хочу зауважити, що 25 років ніхто нічого не робив. Так, все діряве. Фонд регіонального розвитку, який має працювати над стратегією, працює на інфраструктуру, яку треба полагодити.

Дмитро Тузов: Я на власні очі бачив, що дороги у нас роблять навіть в Сіверському Донецьку, за 30 км від лінії фронту. Але я маю запитати вас, пане Олександре, чи підготовлені самі люди до прийняття управлінських рішень?

Олександр Сергієнко: Щодо доріг, коли територіальні громади об’єднуються, то отримують субвенцію з бюджету на ремонт доріг. Люди мають всі карти в руках. Треба думати, кого вони обирають, бути вимогливими до обраної влади, приходити з ініціативами.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (14.8MB) | Репост

15435921_1263278650376878_1394512186_n.jpg

Ілля Корнійко, Дмитро Карпій, Міхаїл ВолчакАвторські права: «Громадське радіо»

У студії голова української Вікіпедії Ілля Корнійко, також маємо гостя із Білорусі Михаїла Волчака та вікіпедиста Дмитра Карпія.

Євген Павлюковський: Що таке хакатон? Можливо, не всі слухачі чули та знають про такий термін?

Ілля Корнійко: Хакатон — це коли люди спільно працюють над розробкою якогось інструменту. Це може бути і освітній захід, коли люди вчаться це робити. Wiki Хакатон був спрямований на створення якихось інструментів для Вікіпедії таких як «заливка» статей з баз даних. Скажімо, у нас є статті про всі села України, але не про усі населені пункти у світі. Є багато баз даних про кількість населення, географічне положення. На їх основі сторити такі статті цілком реально.  

Наталя Соколенко: А е-декларації високопосадовців вже знайшли своє відображення у Вікіпедії?

Ілля Корнійко: Ні, тому що Вікіпедія — це волонтерський проект, в якому кожен робить і пише те, що йому цікаво. Є дуже велика кількість неохоплених тем і спільнот.

Михаїл Волчак: Бар’єрів у використанні сервісу немає, але ним потрібно навчитися користуватися. Та і для того, щоб користуватися мобільним телефоном, зрештою, потрібно мати певні знання. Ми в Білорусі проводимо серії тренінгів для школярів старших класів. Вони навчилися працювати з Вікіпедією та академічними текстами.

Євген Павлюковський: Що покращиться найближчим часом в українській Вікіпедії?

Ілля Корнійко: Один із проектів, який зараз завершується, — це заливка статей про всі пам’ятки природи в Україні. Починаючи з 2013 року, ми щороку проводимо конкурс «Вікі любить Землю» і на його основі завантажили фотографії понад 1000 пам’яток природи. А зараз додаємо до світлин і тексти.

Наталя Соколенко: Цікаво, що якщо взяти відомості про історичну постать в українській та російській Вікіпедіях — бачимо серйозні розбіжності. Хто це контролює?

Дмитро Карпій: Це питання дуже актуальне. Вікіпедія будується на енциклопедичних правилах, що є чітко прописаними. Є така річ як авторитетні джерела. Російські вікіпедисти вважають авторитетними одні джерела, ми — інші. І таким чином вибудовуються різні тексти. Так, деяка  заполітизованість є. Однак Вікіспільнота намагається зробити так, щоб ці розбіжності мінімалізувати.

Наталя Соколенко: Наскільки можна довіряти Вікіпедії?

Дмитро Карпій: Я довіряю тільки тим статтям, які писав я сам.

Ілля Корнійко: У Німеччині проводили опитування і виявилось, що там 2/3 вчених читають німецьку Вікіпедію. А якась частина із них робить це щодня взагалі. Однак треба довіряти, але й перевіряти те, що ви прочитали.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (18.3MB) | Репост

Микола Височанський, йог, фахівець із здорового способу життя гостює у студії «Громадського радіо».

Наталя Соколенко: Ви навчаєте плануванню здоров’я. З чого почати?

Микола Височанський: Перш за все, потрібно зрозуміти, що здоров’я — це не тільки стан, а й певні зусилля, практика. Якщо розглядати його як сукупність певних дій, тоді його можна планувати.

Виділяють, як мінімум, 5 видів здоров’я. Перший із них — фізичне, таке, що стосується здоров’я нашого тіла. Воно залежить від нашого харчування, від режиму дня, від фізичного навантаження. Якщо візьмемо енергетичне здоров’я — це стан, котрий залежить від того, як ми дихаємо, як лягаємо спати. Психоемоціне здоров’я — це також стан, що потребує постійного зусилля, адже на нас навалюються новини, погода. І якщо ми не докладаємо зусиль для того, аби прогулятися, подихати свіжим повітрям — його стан погіршиться. Зусиль потребує і духовне здоров’я. В Америці цьому приділяють більше уваги. Люди дивляться на це більш глобально і планують відвідування фітнес- чи йога-центрів.

Наталя Соколенко: То із чого починати планування здоров’я?

Микола Височанський: Перш за все, здоров’я починається із ранкового підйому. Потрібно прокидатися у радісному стані і розуміти, що новий день — це нові можливості. Спати потрібно до 7 години. Йогічна система радить вживати зранку воду, виконувати певні фізичні, дихальні вправи.

Вміння керувати своїм здоров’ям формує самодостатність. Наприклад, я свого часу захворів гепатитом, потім з’явились певні проблеми з хребтом. Я міг піти класичним шляхом лікування, але я почав сам займатися своїм здоров’ям. Для мене це щоденні зусилля. Це все формує певну культуру.

Наталя Соколенко: Як планувати, наприклад, своє психоемоційне здоров’я?

Микола Височанський: Наша психіка залежить від того, що ми бачимо, з ким спілкуємось, яким думкам дозволяємо крутитися в нашій голові. Впродовж дня розганяємо наш розум до певної швидкості. І коли настає відчуття, що ви не контролюєте свій емоційний стан, потрібно сісти на крісло, подихати 3-5 хв та випити гарячої води, яка заспокоює розум.

Згідно із йогічною концепцією, ми не є нашим розумом, тому можемо вибирати із нього те, що для нас корисно. Наприклад, можна відчувати якусь образу, але можна й обирати позитив. Розум — як кімната: ми можемо поставити у ній квіти, провітрювати її, а можемо просто накурити тут і сидіти в цій атмосфері.