Громадська Хвиля

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (22.1MB) | Репост

Любомир Ференс: Наскільки достовірними можна вважати записи, оприлюднені СБУ, де Іван Без’язиков спілкується із кураторами із самопроголошеної ЛНР?

Віктор Губський: Певна медіаатака на пана Без’язикова відбулася ще до розгляду питання щодо обрання запобіжного заходу. У медіа видали ту інформацію і в тому вигляді, у якому вважали за потрібне, і таким чином створили суспільну думку і вплинули на суд.

Щодо записів — я, як і всі, чув на записі голос, схожий на голос пана Без’язикова, і це чийсь голос. Кому він належить і як його ідентифікували — мені невідомо, і це має бути доведено належними доказами.

Тільки після проведення відповідних експертиз на ці записи можна посилатися для підтвердження підозри, оголошеної Без’язиковому.

Олег Юрченко: На нашу думку, СБУ поводиться процесуально некоректно, оскільки презумпція невинуватості, і заявляти, що ця особа винна і вчинила дії, що підпадають під ККУ, неприпустимо. СБУ як орган досудового розслідування зловживає своїми правами.

Любомир Ференс: 14 грудня Шевченківський районний суд вибрав арешт як міру запобіжного заходу для Івана Без’язикого.

Віктор Губський: На жаль, ще не відбулося судове розслідування в апеляційній інстанції, проте враховуючи, що такі позиції оприлюднюються обвинувачувачем, я вважаю, що можу розповісти, які докази були надані у суді.

А це два протоколи допиту свідків. Один із них у відеозверненні, оприлюдненому на YouTube, сказав, що залишається вірним ДНР. Цю позицію підтвердив і Олег Котенко з групи «Патріот».

Другий свідок казав, що бачив Без’язикого у камуфляжі, коли перший намагався його завербувати. Жодного доказу, який би підтверджував склад злочину, у якому підозрюють Без’язикова, у допиті також немає.

Я вважаю, що запис був оприлюднений, щоб хоч якось виправдатись, на підставі чого взяли під варту особу, яку тримали під вартою два роки, яка все своє життя присвятила служінню Україні.

А яка інформація у цих записах? Де підтвердження, що він прийняв чиюсь пропозицію, когось допитував тощо?

Уривок розмови його дружини з Басуріним — це коли вона сама, без допомоги служб намагалася знайти свого чоловіка, і як інші дружини полонених, вона використовувала всі можливості.

Любомир Ференс: У записі від 30 серпня 2014 року Без’язиков отримує дані від інформатора про переміщення українських військових в районі Андріївки. Ви вважаєте, що ця розмова свідчить про відносини полонений — той, хто взяв у полон?

Олег Юрченко: Ми можемо стверджувати одне: хтось повідомив Без’язикову про рух якоїсь техніки — там немає жодного слова про те, що це українська техніка. Для чого — ми не знаємо, але це не те, про що говорить СБУ.

Основний свідок, якого задіяло СБУ, розповідає про свою позицію у полоні. На питання «що ти робив у полоні» він дуже чітко відповів: «Я робив те, що казали, як і інші».

Я не маю права ні судити, ні робити якісь висновки, тому що я не був у полоні. А ті, хто там був, кажуть, що там роблять те, що їм наказують.

Любомир Ференс: У розмові від 5 вересня 2014 року полковник Без’язиков нібито спілкується із його начальником із позивним «63-й». Цей начальник чітко говорить іншій людині передати телефон людині із позивним «дядя Ваня» або «Луїс».

Віктор Губський: Я не знаю обставин, за яких Без’язиков отримував такі позивні. Я знаю, що такі прізвиська є в усіх полонених. Про те, що в нього були такі прізвиська, Без’язиков повідомив ще до затримання. Його допитували відразу після звільнення, і він досить чітко повідомив, що його так називали, і про це знали полонені.

У нас викликає сумнів, якщо Без’язиков був заступником розвідки в ДНР, як про це стверджує СБУ, то важко собі уявити, що така особа могла допустити, що свідок, який бачив його у формі і з пістолетом, повернувся з полону. А Без’язиков доклав зусиль, щоб його звільнити.

Віктор Губський: Підозра ґрунтується на показаннях, які Без’язиков надав як свідок в іншій справі.

Під час брифінгу, який відбувався ще за кілька годин до того, як клопотання було вручене захисникові і надійшло до суду, представники СБУ заявили, що того дня буде обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Любомир Ференс: Ви спілкувалися з Іваном Без’язиковим щодо записів, які оприлюднила СБУ?

Олег Юрченко: Він каже, що дійсно спілкувався із «63-м», і з іншими людьми. Про це він заявляв ще під час допиту після повернення з полону. Він повідомив усіх осіб, з якими контактував, повідомив, щодо чого контактував, а також де розташовувався цей офіс.

Тобто всі ці факти повідомив Без’язиков, інше питання, яким чином вони сьогодні представлені. У цьому випадку має бути презумпція невинуватості. Наш КПК передбачає реабілітацію особи, якщо підозра не буде підтверджена. Проте фактично механізму немає. Всі ЗМІ вже назвали Без’язикова зрадником.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (19.8MB) | Репост

Анастасія Багаліка: Найбільш резонансна зміна у системі оподаткування — обов’язкова оплата податків ФОПами незалежно від того, чи отримують вони прибутки.

Це вже викликало масове закриття підприємців-«мертвих душ».

Андрій Блінов: Ніхто не хоче сплачувати 800 грн з лишком ЄСВ тільки тому, що в нього «мертвий» ФОП. Багато людей, які 4 чи 5 р. тому припинили діяльність, не «парились» тим, щоб закрити ФОП, тому що це досить складна процедура.

Це одна з реформаторських проблем, що довгий час відкрити ФОП було просто, а закрити досить складно.

Любомир Ференс: Для чого тримати відкритим ФОП, якщо ви припинили свою діяльність?

Андрій Блінов: Пізніше вам може це знадобитися. Часто ФОП використовують для виплати зарплат. Це було задумано, щоб вам було легше торгувати на базарах, починати будь-який свій бізнес.

Вам не потрібно заповнювати складні форми декларацій, ви просто сплачуєте єдиний податок. За 17 років багато чого змінилося, і держава має встановлювати правила, де малий бізнес, а де починається середній бізнес. Були пропозиції виділити окрему групу — мікробізнес.

Коли такі рішення голосуються 22-23 числа і з’являються друком майже 30 числа, це і є причиною паніки. Якби закон прийняли, як належиться, до 15 липня, з 15 липня по 31 грудня був би час це закрити.

Любомир Ференс: Часто кажуть, що в Україні офшорний час для ФОП.

Андрій Блінов: В Україні офшорний рай через високу частку готівки і розрахунки в конвертах. Залежить, з якими країнами ми порівнюємо. Але у нас дуже низький рівень довіри до держави.

Дуже багато жителів Скандинавії скажуть, що в них сукупне навантаження по податках — 56% і більше. Але їх це влаштовує, тому що вони отримують гарні виплати, якщо втрачають роботу, у них високі пенсії, добре оплачені лікарняні. У нас із цими виплатами далеко не так добре.

ФОПи були створені для старту бізнесу. Ці механізми повинні існувати, але мають бути чіткі правила пільгового оподаткування, і режим роботи малих підприємств не повинен радикально змінюватися.

Це як карати дитину: її можна покарати так, що їй більше нічого не захочеться, а можна так батогом і пряником, що дитина захоче і вчитися, і грати, але робити все у відповідний момент.

Анастасія Багаліка: ЄСВ у розмірі 800 грн на місяць є батогом, після якого бізнес нічого не захоче робити?

Андрій Блінов: Ніхто не закриває бізнес і люди, які за допомогою цього інструменту заробляють гроші, не скаржаться. Середня зарплата у Києві, за офіційними даними, перетнула позначку у 9000 грн.

Для тих, у кого є бізнес, 800 грн — це не проблема. Але у нас порушений суспільний діалог. Головне, що держава хоче зробити — щоб у нас було максимально широке коло платників податків.

Я можу порахувати, скільки податків я сплачую на рік, і визначити, що я можу на ці гроші отримати від країни. І часто я розумію, що отримую значно менше, ніж деякі люди, що через певні механізми близькі до влади.

У нас у країні більше 20 млн працездатних людей, але ЄСВ сплачує 10,5 млн. Виходить, що від 6 до 8 млн людей не платять ЄСВ, але вони повинні працювати. А потім вони будуть претендувати на ці жебрацькі соціальні виплати і так далі. Тобто у суспільстві велика несправедливість, а влада мало що зробила, щоб її позбутися.

Ми робимо це дуже спонтанно, а податки повинні змінюватись принаймні за півроку до бюджетно-податкового сезону.

Любомир Ференс: Президент недавно підписав закон, який вводить штраф за зарплати у конвертах.

Андрій Блінов: Хіба раніше це було дозволено? Цей закон збільшує покарання. Адміністрація Президента це роздуває, а медіа часто передають те, що написано в офіційних джерелах.

У таких речах потрібно починати із себе. У нас дуже часто буває так, що людина, яка нібито хоче здійснювати якісь зміни, сама веде не зовсім чесний спосіб життя. Мова не тільки про президента і зарплати у конвертах на 5 каналі. Мова про все.

У питанні податків не є головним те, що маленька група багатіїв має сплачувати величезні податки за всіх. Це соціалізм радянського зразка. У нормальній державі з ринковою економікою всі працездатні громадяни повинні сплачувати податки.

Ми в РПР стоїмо за це, що прямі податки, зокрема у фонд оплати праці, мають бути мінімальними в умовах, коли є конверти. За практикою суспільних відносин, притиснути до стінки правопорушників можна тільки тоді, якщо їх небагато. А коли закон порушує мільйон ­— його за грати не запроторити, і він сам кого завгодно притисне до стінки.

Анастасія Багаліка: Чи будуть ще якісь податкові зміни у наступному році?

Андрій Блінов: Я був дуже здивований, що дохідна і витратна частина бюджету зросла на 20 млрд. Коли обговорювали бюджет, була одна сума, у надрукованому документі на 20 млрд більше.

По податках є окремі аспекти, які для широкого кола нецікаві. Самі ставки податків не змінилися. Змінилося те, що прив’язано до мінімальної зарплати. А більшість штрафів були переведені на прожитковий мінімум, який протягом 2017 р. буде індексуватися двічі.

Але з 1 січня знімається податок до пенсійного збору (2%) при купівлі валют в офіційних обмінниках. Але ми знаємо, що цей бізнес сильно розквітнув у неофіційному секторі в останні три роки.

Любомир Ференс: Раніше ваш колега Володимир Дубровський сказав, що цими всіма речами влада воює із середнім класом і дрібним бізнесом.

Андрій Блінов: Думаю, влада передусім воює із внутрішніми офшорами, намагаючись знайти кошти, і забуваючи про зовнішні офшори. У нас до 90% податків сплачує великий бізнес — 1-2 тис. компаній. І все більше серед них державних.

Питання контролю над державним сектором економіки, який різко зріс у 2016 році, дуже серйозне. У держави стає все більше фінансованих важелів. Доходи бюджету, елементи фінансування армії, виплати кредиторам та інші завдання — але ключовим моментом є робочі місця, бо вони є базою економіки.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (24.3MB) | Репост

Любомир Ференс: Наскільки український ринок привабливий для великих лоукостових авіакомпаній?

Богдан Долінце: Лоукости працюють у країнах із високим рівнем доходів громадян, тому що там є відповідні програми, які дозволяють їм ефективно працювати. З іншого боку, слід враховувати, що у цих компаній обмежений дохід, і їм потрібно бути впевненими, що кожен їх рейс буде завантажений.

Перехід на новий ринок відбувається після дослідження ринку протягом 1-2 років, тому що великі ризики.

Любомир Ференс: Чи варто Україні розвивати аеропорти, більшість із яких є у комунальній власності?

Богдан Долінце: «Львів» і «Бориспіль» зараз у державній власності, а решта є або в приватній, або в комунальній власності.

Цього року була прийнята державна програма розвитку аеропортів. Держава правильно поставила питання, що аеропорти потрібно розвивати, інше питання — наскільки пропрацьована програма.

Аеропорт впливає на розвиток цілого регіону. До нього підв’язаний туристичний бізнес й інфраструктура області в цілому. Інше питання, чи потрібен аеропорт у кожному обласному центрі.

Анастасія Багаліка: Як пов’язана ціна, яку сплачує український пасажир, із договором про відкрите небо, якого. Наприклад, із європейськими країнами ще нема?

Богдан Долінце: МАУ підтримує підписання цієї угоди, тому що вона перебудувала свою модель на гібридну, і розвиток маршрутної мережі їм вигідний. З іншого боку, менші компанії остерігаються «відкритого неба», тому що бояться заходу великих гравців. Мені важко сказати, наскільки це великі ризики.

Із підписанням цього договору була проблема між Іспанією та Британією, але є певні сигнали від МЗС, що найближчим часом — до року — цей договір підпишуть.

Але підписання політичної частини — це лише початок довгого шляху, тому що потрібно перебудувати всю систему управління авіаційною галуззю. Питання, чи зараз є ресурси хоча б для того, щоб імплементувати усі ті акти, які є в ЄС.

Любомир Ференс: Чи виправдовує пасажиропотік «Борисполя» усі затрати перед Євро?

Богдан Долінце: «Бориспіль» займає близько 70% пасажиропотоку в Україні. Але загалом в Україні літає близько 4% людей — це досить низький рівень.

Ріст ВВП країни на 1% приблизно вдвічі збільшує пасажиропотік.

Анастасія Багаліка: Якщо враховувати географічне положення України, у нас могли б бути аеропорти, де здійснюються стратегічні пересадки? Як, наприклад, аеропорти у Франкфурті чи у Відні.

Богдан Долінце: У Відні пасажиропотік у кілька разів перевищує кількість населення Австрії. Це те, до чого треба прагнути.

Попри вигідне географічне розташування, Україна має низку обмежень: війна на Сході, обмеження польотів між Україною і Росією.

Є рекомендації міжнародних авіаційних організацій, які радять облітати певні зони, і для компаній, які заходять на український ринок, це є тривожним сигналом.

У нас є конкуренти — Туреччина, яка вже є хабом, але аеропорти, які там є, вже досить щільно завантажені, і Україна може зняти це навантаження.

Любомир Ференс: Що робити з наявними аеропортами, якщо ми не будемо їх розвивати?

Богдан Долінце: Будівництво й відновлення злітної смуги — це дуже дорогий процес. В осиновому цим займається держава. Термінали цікаві для бізнесу.

Лоукости — це великі пасажирські літаки, і для їх прийняття потрібен аеропорт відповідного класу. В Україні таких лише кілька.

Анастасія Багаліка: Які аеропорти є перспективними?

Богдан Долінце: Є державна програма щодо того, які аеропорти планують розвивати. Зараз Міністерство інфраструктури створює нову транспортну стратегію, і в усій системі не вистачає проміжної ланки — стратегії розвитку авіаційного транспорту.

Є прикладна програма, яка визначає, куди і як витратити гроші, є стратегія усіх видів транспорту, яка має їх ув’язати, і має бути конкретна авіаційна стратегія, яка визначатиме, які аеропорти мають розвиватися під лоукост.

У Європі лоукости літають із віддалених аеропортів у віддалені, і це дозволяє зробити низьку ціну.

Є практика, коли аеропорт чи місцева влада платить за кількість привезених пасажирів. Місцева влада створює магазини duty free, і отримує від цього додатковий прибуток.

Анастасія Багаліка: Саме тому лоукости із Києва літають не з «Борисполя», а з Жулян?

Богдан Долінце: У Жулянах набагато дешевша інфраструктура: у «Борисполі» термінал F, який мав коштувати $15 млн., на кінець будівництва коштував $50 млн.

Анастасія Багаліка: Що може зробити держава для розвитку аеропортів в Україні?

Богдан Долінце: Потрібно розуміти, що лоукости — це важливо, але якщо літає 4% населення, чи мають інші 96% покривати цю різницю, щоб зробити ці рейси дешевими?

Любомир Ференс: Два роки тому один власник авіакомпанії сказав, що дуже важко домовитися з авіаслужбою, тому що всі «жирні» польоти дають іншим компаніям.

Богдан Долінце: Наприкінці 2014 року було прийнято нове положення про призначення маршрутів, у якому було виключено будь-який вплив чиновників на ці процеси. Авіакомпанії подають документи, і далі чисто математично вираховується, якій компанії потрібно надати маршрути.

Любомир Ференс: Розвиток аеропортів сприятиме розвитку регіонів? Чи процес має бути протилежним?

Богдан Долінце: Сфера авіації реагує на будь-які зміни в регіоні. В аеропорту «Херсон» пішли правильним шляхом: розробили стратегію розвитку аеропорту, почали вкладали гроші у розвиток нових напрямків — і сам регіон починає оживати.

Любомир Ференс: Міністерство інфраструктури має цілісну концепцію розвитку авіатранспортної інфраструктури?

Богдан Долінце: Наприкінці 2015 року була затверджена стратегія розвитку авіатранспорту. Хто розробляв стратегію і як — велике питання. Для написання стратегії потрібно провести дослідження та розрахунки, а не просто ухвалити документ.

Любомир Ференс: При швидких змінах уряду і парламенту і часто при їх полярних поглядах на політику можливо щось зробити в авіаційній галузі?

Богдан Долінце: Більша проблема у тому, що є багато гарних цільових програм у різних галузях. Чи всі вони фінансуються і в якому обсязі? Наявність хорошої стратегії не гарантує, що вона буде виконана.

Любомир Ференс: Чи варто корпоратизовувати авіаційні підприємства?

Богдан Долінце: Держава не є ефективним управлінцем. Перед урядом стоїть завдання девекторної корпоратизації, тому що у світовій практиці це вважається ефективнішою моделлю управління.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (18.7MB) | Репост

Анастасія Багаліка: Що таке національний перелік лікарських засобів і для чого він потрібен?

Роман Ілик: МОЗ формує політику щодо забезпечення населення України лікарськими засобами.   Саме такий нормативний документ є в основі угоди, заключеної в нашому парламенті.

Невід’ємною складовою цієї політики є перелік лікарських засобів — той мінімум, який включатиме засоби, необхідні для лікування пріоритетних захворювань, поширених в Україні.

Ці ліки вказуються за міжнародною непатентованою назвою, формою випуску і дозою. Це дасть можливість зменшити зловживання в інтересах окремих виробників і уникнути закупівлі неефективних препаратів, які є у чинному переліку.

Чинний перелік містить понад 1000 засобів, деякі з них не містять діючої речовини — так званої міжнародної назви. Ми не можемо закуповувати за бюджетні кошти подібні лікарські засоби.

Є препарат, літра якого коштує 11 тис. грн. Якщо детально проаналізувати складові препарату, виявляється, що в ньому немає діючої речовини — його виготовляють на основі фізрозчину, і він містить похідні крові тварин.

Тому ми повинні укласти перелік лікарських засобів, які є базовими, найосновнішими. ВООЗ рекомендує країнам сформувати такий перелік лікарських засобів, який базується на якості, безпеці й економічній доцільності ліків. Але основним є те, щоб вони були ефективними при лікуванні.

Опираючись на рекомендації ВООЗ, експертний комітет розробив проект відповідного переліку, до якого увійшло 245 основних міжнародних назв непатентованих молекул, і ще 100 назв молекул, які використовуються як додатковий сегмент при лікуванні специфічних захворювань.

Тобто національний перелік лікарських засобів — це ті ліки, які кожен може отримати у госпіталі, коли потрапляє на стаціонарне лікування, і те, що ми повинні отримати при реімбурсації, тобто коли держава допомагає хворому повернути кошти за ліки. У квітні стартує програма підтримки пацієнтів у цьому напрямку.

У рамках реалізації проекту «Доступні ліки» по серцево-судинних захворюваннях, цукровому діабету і бронхіальній астмі хворий іде з рецептом від лікаря в аптеку. Там йому гарантовано надають безкоштовні ліки. Є перелік ліків з тією ж діючрю речовиною, які випускає інша фірма і які він може придбати з невеликою доплатою.

Анастасія Багаліка: Які ще ліки є у цьому переліку?

Роман Ілик: У ньому є всі основні ліки, крім трьох категорій, навколо яких постійно точиться дискусія:

ліки для лікування рідкісних захворювань — це інноваційні дорогі ліки, які забезпечуються окремою програмою;
ліки для лікування онкохворих, захищені патентом і дуже дорогі; їх також, як правило, забезпечують окремою програмою;
ліки, пов’язані з комбінованими формами, коли до препарату входить кілька препаратів — як правило, вони використовуються для лікування кардіохворих.

Але є базовий перелік, який мусить бути, і комбінуючи той базовий перелік, ми можемо 100%-во лікувати хворого. Все інше буде забезпечуватися програми, за якими хворі небезпечними хворобами будуть забезпечуватися, як і раніше.

Анастасія Багаліка: Які ліки держава гарантує, а які ні?

Роман Ілик: Держава не може гарантувати дорогі інноваційні ліки, які наш експертний комітет не визначив як базові. Є специфічні рідкісні захворювання, для лікування яких держава не може забезпечувати лікарські засоби.

Потрібно розділити те, що лікується на первинній (амбулаторній) ланці — тут з 10 хворих мало б лікуватися 8, і тільки 2 потрапляти на стаціонар. На первинній ланці із квітня держава гарантує безкоштовні ліки по рецепту для хворих на цукровий діабет, серцево-судинні захворювання і бронхіальну астму.

Якщо хворий лікується на стаціонарі, то у лікарні має бути базовий перелік ліків. Ліки, які виходять за рамки переліку, хворому доведеться купувати самому. Але, звичайно, базовий перелік буде постійно змінюватися.

Ми повинні зрозуміти, що держава мусить гарантувати хворому необхідний мінімум. На сьогодні декларації існують лише на папері, а хворий стикається з іншими проблемами. Тому у нас таке амбітне завдання.

Анастасія Багаліка: Як це вплине на корупційні ризики?

Роман Ілик: На сьогодні при закупівлі ліків ми маємо дещо недопрацьований формат системи електронних закупівель. Ліки, що закуповуються за міжнародною непатентованою назвою, мають бути перераховані на форму випуску і на дозу. Це дасть можливість уніфікувати ліки, які ми закуповуємо, і зменшити рівень зловживання.

Тому ми з Міністерством економіки і торгівлі домовилися, що цей програмний продукт уде допрацьований, і коли будь-який лікарський засіб буде виноситися на електронні торги, там буде вказана його непатентована назва, форма випуску і дозування. Це мінімізує усі корупційні ризики.

Анастасія Багаліка: Як відбуватиметься громадське обговорення переліку ліків?

Роман Ілик: Згідно з чинним законодавством, воно триматиме 30 днів. Протягом цього часу будуть надходити зауваження чи пропозиції від громадських організацій, виробників, пацієнтських організацій.

Ці пропозиції ретельно опрацьовують національні експерти, і частина звернень буде врахована або частково врахована, а остаточна редакція буде подаватися на розгляд уряду.

Будуть три найважчі баталії щодо напрямків, які я зазначав. Але є речі, які для українського бюджету непосильні. Наша кінцева мета — щоб пацієнт отримав ліки. Чи це буде через національний перелік, чи через програми — це не так важливо.

Анастасія Багаліка: Як міністерство буде стежити за тим, щоб лікарні забезпечували хворих відповідними ліками?

Роман Ілик: Всі заклади охорони здоров’я можуть закуповувати лікарські засоби, які є в національному переліку. Якщо ми забезпечили потребу хворих на 100%, тоді на місцевому рівні є можливість закуповувати додаткові лікарські засоби, що не входить до нацпереліку. За порушення цих норм наступатиме правова відповідальність.

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (33.3MB) | Репост

Редактор відділу культури «Дзеркала тижня» Олег Вергеліс  у студії «Громадського радіо».

Олег Вергеліс: У мене останнім часом вибудувалась така концепція, що театр сьогодні — це бомбосховище українців і від політиків, часто навіжених, і від проблем, часто фатальних. Вони йдуть в театр і рятуються, лікуються. Тобто театр сьогодні став сценічною терапією — не кожен і не завжди, але вже роки три бачимо таке унікальне явище наповненості залів і появи нових театральних організмів, постійних розмов про театр.

Лариса Денисенко: Театральний вибір — який він зараз?

Олег Вергеліс: Не хочу його перехвалювати, але, на щастя, цей вибір існує. Ми з колегами говорили, що за рік з’явилось 10-15 театральних студій, організмів — незалежних і недержавних. Вони дуже активні і цікаві.

Мені здається, що державні театри відчули, що щось їх лоскоче, і хочуть теж вирізнитись. Наступний 2017 рік покаже, наскільки ці перегони, конкурентне лоскотання матиме результат.

Анастасія Багаліка: Яка ситуація із святковим репертуаром: більше звертаються до класики?

Олег Вергеліс: Святковий репертуар у нас — це меню, яке ніколи не змінюється. Маємо «Лускунчика» на всі випадки життя — у різних версіях, виконаннях. Є «Ніч перед Різдвом», тобто, у нас великий вибір.

Сьогодні у мене є два улюблених театри. Це «Молодий театр» і Театр імені І. Франка. Хоча був період після відходу Ступки, коли я майже рік не ходив до останнього, не переступав і порогу. Мене там дуже образили, а потім рани загоїлись. Ну любов же не можна вбити — вона або є, або її нема.

Анастасія Багаліка: Що рекомендуєте у Театрі імені Франка?

Олег Вергеліс: Рекомендую у франківців переглянути «Незрівнянну», «Кайдашеву сім’ю» з Наталкою Сумською, «Річарда ІІІ» з Олегом Бенюком, «Трьох товаришів» з Євгеном Нищуком. Я люблю в театрі жити, співчувати.

Лариса Денисенко: Туди вписали наше військово-конфліктне життя?

Олег Вергеліс: Режисер Юрій Одинокий вчинив, на мій погляд, дуже мудро, коли не переодягнув акторів у сучасний одяг. Є одна приголомшлива сцена, коли герой Роберт Локамп (його грає Нищук)  падає від вибуху салюту — було якесь свято. А він падає і здригається від того, що згадує вибухи на війні. Цієї сцени достатньо. І глядачі розуміють, що не може бути війни колись, сьогодні, завтра — це завжди горе. Навіть салют розриває тобі душу. Мені, здається, що це дуже мудро не заганяти війну у певний час. Війна — це страшне безчасся. 

Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (20.9MB) | Репост

igor_rozkladay_0.jpg

Медіаюрист Ігор РозкладайАвторські права: «Громадське радіо»

Ігор Розкладай, юрист Центру демократії та верховенства права, є гостем ефіру «Громадської хвилі».

Анастасія Багаліка: Нещодавно підбили підсумок 2016 декомунізаційного року у Інституті національної пам’яті. А якщо робити підсумки декомунізації у трохи інших площинах — у юридичних? Про які тенденції 2016-го року можна говорити?

Ігор Розкладай: Коли говорять про декомунізацію, всі асоціюють її з перейменуваннями. Насправді, якщо уважно подивитися на декомунізаційний пакет, він є значно ширшим, тому що це не лише перейменуваня, але й надання доступу до архівів. І це один із найважливіших серед цих 4-ох законів, які є. Ще один аспект — це відновлення історичної пам’яті, відкривши ті імена, які свідомо замовчувались під час радянської доби. Декомунізація — це не про забуття, а про згадування і переосмислення.

Тому питання декомунізації є досить широким. Якщо ми говоримо про перейменування, то справді 2016 рік є надзвичайно успішним: перейменовано 32 тисячі вулиць, 995 населених пунктів. Все це відбувалося дуже важко, мали не одну постанову Верховної Ради. Чому так складно? Банально, тому що просто звикли до попередніх назв. Друге — це втрата строків, які були передбачені законом. Все відбувалося в останній момент, що часто викликало негативну реакцію у суспільства — як це, нас не хочуть чути? Ще одна проблема — маніпуляції, підміни понять.

Лариса Денисенко: На ваш погляд, громадськість була активною у цьому питанні?

Ігор Розкладай: Залежить від місцевості. Тобто в певних населених пунктах люди були активні, відбувалися громадські обговорення. У інших — спостерігалася певна пасивність.

Анастасія Багаліка: У 2016 році в Києві, коли були спроби демонтажу кількох пам’ятників радянської епохи, спостерігали те, що його здійснювали люди, які не мали б цього робити. Це або комунальники, або невідомо хто. Що говорить закон?

Ігор Розкладай: Закон говорить про демонтаж, а хто це має робити — очевидно, ті, на чиєму балансі знаходиться той чи інший пам’ятник. Інше питання, що місто, маючи якісь свої страхи, часто затягує із цим процессом. Зокрема, так сталося із пам’ятником на Либідській.

Лариса Денисенко: Ігоре, а чия це більше проблема: Київської адміністрації чи Київради?

Ігор Розкладай: Відповідальне місцеве самоврядування. Ми говоримо про громаду Києва, Запоріжжя чи будь-якого іншого міста України. Депутати, делеговані громадою, мали б ухвалити, що робити із тим чи іншим пам’ятником.

Анастасія Багаліка: Чи можете розказати про якісь процеси, що їх варто очікувати у 2017 році?

Ігор Розкладай: Головна ціль — зібрати архіви, адже вони знаходяться у дуже різних місцях і не завжди відомо, що там взагалі є. По-друге, почати процес їх оцифрування. Це роблять всі наші сусіди і вже не один рік.

Друга історія — це питання реабілітації і вшанування, пов’язані із продовженням досить тривалих процесів виявлення імен загиблих. Також необхідне оновлення законодавства про реабілітацію. Це іще один із пріорітетів, що стоять перед Інститутом національної пам’яті.

Зараз починається також робота над створенням музею Голодомору, якого, на жаль, досі немає. Є величезне питання щодо музею Майдану, тому що знову ж таки ми впираємося у питання приміщення, землі.

Анастасія Багаліка: Хоча начебто вирішено, де все ж таки буде цей музей.

Ігор Розкладай: Поки немає документів, це дійсно начебто. Хотілося б все ж таки, щоб були документи. І знову ж питання — яким чином буде фінансуватися цей проект.

Анастасія Багаліка: Ми почали нашу розмову тим, що декомунізація — це не тільки перейменування. Хотіла б повернутися все ж до перейменування. Місто Дніпро перейменували, а область — ні.

Ігор Розкладай: Це питання Конституції. Я розумію, що це виглядає нелогічно, але зміни до Конституції — це найважливіша річ. Це ціла процедура і складна парламентська робота. Така ж сама ситуація із Кропивницьким та областю.

Які результати декомунізаційних процесів 2016 року?