Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (5.9MB) | Репост
Голова делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Алан Ешліманн вважає, що тепер і в його організації з’являється більше можливостей допомагати українцям.
Андрій Куликов: Ви справді бачите страждання, пане Ешліман – чи Вам кажуть, що люди страждають?
Алан Ешліманн: Минулого тижня я був у селі на лінії контакту, поблизу Майорська. І коли розмовляєш з місцевими мешканцями, бачиш умови, в яких вони живуть, пошкоджені будинки, ти наочно бачиш страждання. І коли розмовляєш, наприклад, із немолодими жінками на лінії зіткнення, за кілька хвилин вони починають плакати. І досить часто вони нам кажуть: не так важливо те, що саме ви нам привозите, як те, що ваша присутність доводить – про нас не забули, світ не забув про цю кризу, і ви регулярно до нас приїздите.
Андрій Куликов: В Україні зараз делегація Міжнародного Комітету Червоного Хреста налічує майже 500 людей, з них 400 українців. Порівняно з іншими країнами, це велика кількість? І наскільки масштабні для Червоного Хреста такі дії, які організація втілює в Україні?
Алан Ешліманн: Це масштабні заходи. Делегація Червоного Хреста в Україні – дев’ята за чисельністю у світі, а ми зараз присутні майже у дев’яноста країнах. Представництво Червоного Хреста в Україні закрилось 2012 року, але угода про співпрацю залишилась чинною. І це великою мірою полегшило наше повернення. Між Червоним Хрестом та українською владою було добре порозуміння. Нам не довелося аж надто наполягати на своїй присутності. Ми повернулись у лютому 2014 року. А потім ситуація почала розвиватись неочікувано: спершу Крим, потім Схід України. Ми спромоглися розширити свою присутність, у тому числі тому, що мали сприяння тих, хто контролював різні міста.
Делегація Червоного Хреста в Україні – дев’ята за чисельністю у світі
Андрій Куликов: Розмірковуючи над тим, що ще потрібно зробити Червоному Хресту в Україні, які пріоритети визначає глава делегації?
Алан Ешліманн: Найперше я сказав би про питання доступу до взятих під варту. У нас є доступ до таких людей, утримуваних українською владою, але й тут можливе покращення – зробити такий доступ системнішим. Особливо щодо тих, кого тримає під вартою СБУ. Але все ж ми відвідуємо цих людей. А от з іншого боку лінії дотику такого доступу ми досі не маємо. Ми докладаємо чимало зусиль, бачимо перспективу, але досі доступу до утримуваних під вартою не маємо. У минулому це було, а тепер – ні. І це – поміж наших головних пріоритетів. А ще є чимало ініціатив, які ми намагаємось пропонувати усім сторонам, щоби діяти як посередники. Ви, можливо, чули, що ми запропонували допомогти у виплаті пенсій тим, хто не може пересуватись, хто, скажімо, прикутий до ліжка. Ми добре розуміємо, наскільки це складно, та все ж вважаємо, що можемо тут бути корисними. Ми також пропонуємо різноманітні ініціативи щодо постачання води. І – щодо зниклих людей. Це дуже важливе питання, в якому ми були вельми активні на початку конфлікту. І от минулого тижня Верховна Рада ухвалила Закон про зниклих безвісти. Гадаю, для України це велике досягнення. Дуже небагато є країн, які ухвалили такі закони ще під час, коли конфлікт триває. От у цьому питанні ще багато потрібно зробити – і Міжнародний комітет Червоного Хреста у цьому співпрацюватиме з різними сторонами.
Андрій Куликов: Чому Ви надаєте такого значення ухваленню закону про осіб, визнаних зниклими безвісти?
Алан Ешліманн: Під час конфліктів і несподіваних природніх катастроф буває багато зниклих безвісти. І в таких випадках потрібні комплексні заходи, до яких залучені кілька міністерств і відомств. Тут завжди виникає проблема координації. В Україні обговорення цього питання почалось на досить ранній стадії. І в уряді, і в парламенті усвідомлювали, що такий закон потрібно ухвалити. І в ухваленому законі передбачено кілька дуже важливих заходів. По-перше, заснування загальноукраїнської комісії, що об’єднає представників різних міністерств. Склад композиції ще має визначити Кабінет міністрів. Друге дуже важливе питання у законі – запровадження централізованого реєстру зниклих. Нині в Україні ніхто не може назвати число усіх зниклих, бо інформація розпорошена по різних реєстрах. І хоча навряд можливо укласти вичерпний список зниклих, все ж такий список буде точнішим. І третя найважливіша складова закону про зниклих безвісти – зобов’язання держави допомагати родинам. І зараз є деякі родини, що отримують державну допомогу. Наприклад, родини зниклих безвісти військових. Але тепер з’явилось зобов’язання держави виплачувати родинам зниклих певну пенсію з досить раннього часу після зникнення.
з’явилось зобов’язання держави виплачувати родинам зниклих певну пенсію з досить раннього часу після зникнення.
Андрій Куликов: Як Червоний Хрест може долучитись до виконання положень нового українського закону?
Алан Ешліманн: Важливо, щоби Міжнародний комітет Червоного Хреста міг бути нейтральним посередником між сторонами, а також важливо намагатись покращувати обмін інформацією між сторонами. Ми цілком серйозно вважаємо, що новий український закон – дуже важливий крок уперед у справі пошуку і знайдення зниклих людей. Червоний Хрест був у контакті з відповідним комітетом Верховної Ради – і ми надалі в контакті з тими, хто відповідає за втілення закону. Ми стежитимемо за діями відповідних органів і побачимо, чи зменшуватиметься загальне число зниклих безвісти. Потрібно усвідомлювати, що цей процес забирає багато років. Подивимось на Боснію, де війна закінчилась 1995 року. Двадцять три роки минуло – а там і досі не з’ясовано долю 9 тисяч зниклих… Було під час війни більше 20 тисяч зниклих, долю багатьох з’ясовано – але ж скільки часу для цього знадобилось. І весь цей час – хвилювання для родичів, психологічні проблеми, невиправдані надії на те, що близька тобі людина таки жива… Уявіть тільки, через що переходять родичі зниклих безвісти. Ось чому так важливо, що в Україні ухвалено такий закон.
