Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (21.4MB) | Репост
Гостя ефіру — заступниця голови Української всесвітньої координаційної ради Ольга Кобець.
Андрій Куликов: Що відзначають українці у різних країнах світу 8 і 9 травня?
Ольга Кобець: Є три важливі питання:
Чи світова війна?
Коли вона розпочалася і для кого?
Це Вітчизняна війна? Для кого?
Світова історія вважає початком Другої світової війни перше вересня 1939 року, закінченням війни у Європі — 8 травня 1945 року, коли був підписаний Акт про капітуляцію.
Другі світова війна почалася, коли один тоталітарний режим, гітлерівська Німеччина, підписав угоду про співпрацю з іншим тоталітарним режимом, Радянським Союзом. Це так званий Пакт Молотова-Ріббентропа.
Радянський Союз воював на той час з 1939 до 1941 року з Фінляндією, Литвою, Латвією, Естонією, Польщею і Румунією.
Для українців Друга світова війна розпочалася 15 березня 1939 року, коли Угорщина порушила кордон і окупувала Карпатську Україну.
Для кого ця війна є вітчизняною? Для Радянського Союзу вітчизняна війна розпочалася 22 червня 1941 року. Сталін вдався до цього терміну виправдано, йому потрібно було замаскувати два роки співпраці з нацистською Німеччиною. Подія переважила два роки співпраці з Німеччиною в очах радянської спільноти. Звичайно, незаперечним є той факт, що найбільше у цих подіях постраждала Україна. Як визнати, що це вітчизняна війна для українців, якщо Сталін дав наказ для армії, яка відступала з України, знищувати все, що позаду? Такий же наказ був даний німецьким командуванням, коли вони стали відступати в 1943 — 1944 роках. Двічі Україна була випалена, знищена. Назвати цей період вітчизняною війною для українців буде несправедливо.
Є ще один фактор, який не згадується у широкому загалі ні українськими істориками, ні дослідниками з інших держав. Ідеться про те, що під час цих збурень між Радянським Союзом і Німеччиною був ще третій чинник: з’явилися претензії екзильного польського уряду на території України.
Українські тогочасні лідери розуміли, що в цих змаганнях з’явився шанс на відновлення української держави. Вони почали створювати повстанські загони. Була ідеологічна складова цієї боротьби — ОУН. Також були бойові загони які почали формуватися з багатьох середовищ з 1942 року. Ми можемо чітко сказати, що саме ці повстанські загони проголосили боротьбу проти всіх окупантів України.
Я скористаюся думкою останнього президента Української Народної Республіки в екзилі пана Миколи Плав’юка, який свого часу сказав, що вітчизняною війною треба трактувати війну УПА, яка була спрямована проти всіх окупантів і мала на меті відновлення української суверенної держави.
Сергій Стуканов: Коли, на ваш погляд, вітчизняна війна українців завершується?
Ольга Кобець: За джерелами діаспорних істориків, вона тривала 10 років після 1945 року.
Андрій Куликов: У Канаді відзначають 8 травня?
Ольга Кобець: Так, відзначають як день пам’яті. Канадійські війська визволяли Голландію. Там полягло багато українців. Знайшлися громадські діячі, які віднайшли могили, прізвища. Відомо понад 150 імен.
У нас мудро зробили, що не скасували День Перемоги 9 травня, тому що для України це теж перемога. Але і 8 травня треба відзначати як день пам’яті.
Андрій Куликов: Наскільки ви можете оцінити активність еміграції давньої і новітньої у сприянні Україні у її боротьбі зараз?
Ольга Кобець: Та міграція, яка була дуже активною на початку 90-х років, вичерпується. На початку 2000-х було багато претензій до нової хвилі емігрантів. Але мудрі люди говорили, що мусить минути 10 років, щоб міграція нової хвилі змогла стати на ноги. Ми це дуже чітко спостерігаємо.
Зараз українці дуже активізувалися, навіть в Африці.
Сергій Стуканов: Минулого року я спілкувався з представниками української спільноти у Франкфурті. Вони організували недільні курси українською мовою для дітей, але говорили, що значна частина українців, здебільшого з російськомовних регіонів, відвідує школи, утворені російською діаспорою російською мовою. Чи є це тенденцією?
Ольга Кобець: Події в Україні, які зараз відбуваються, призвели до самоусвідомлення багатьох українців. Ми спостерігаємо, що навіть у тих країнах, де була невизначеність, тепер проходить чіткіший водорозділ. Ті, хто усвідомлює себе українцем, допомагають. Я б не сказала, що є тенденція до перехоплення ініціативи.
Сергій Стуканов: Методика відзначення 8 і 9 травня змінилася тільки протягом останніх двох років. У нас з’являються нові символи і нові гасла. Чи поширюється це за кордон?
Ольга Кобець: У них є свої дні пам’яті. Українці, які відзначають саме українські події, солідаризуються з нами. Але там є свої традиції.
Андрій Куликов: Я звернув увагу на те, що у Києві з’явилися плакати, на яких двоє ветеранів, один УПА, а другий — Радянської армії, тиснуть один одному руки і з усмішкою дивляться в об’єктив.
Ольга Кобець: Ще Ющенко колись хотів зробити показове примирення, однак воно не здобуло поширення через опір комуністів.
Якщо говорити про людей, то ці тенденції є. Я належу до Жіночого товариства імені Олени Теліги. Ми свого часу так само запросили двох жінок — одна була учасницею УПА, а інша — Радянської армії. Вони познайомилися, розповіли про свій бойових шлях і зі сльозами на очах простягли руку одна одній, обнялися.
На людському рівні немає протистояння, ідеться про ідеологічні основи, які нам нав’язуються.
Андрій Куликов: Свого часу радянські зовнішні органи докладали значні зусилля, щоб розколоти українську діаспору в США, Канаді, перетягти частину і підтримувати деякі організації як симпатиків Радянського Союзу. Наскільки такі організації вичерпалися?
Ольга Кобець: Вони вичерпалися. Є інша тенденція зі сторони Москви, яка безумовно вкладає великі кошти у розбиття українських організацій. Ми маємо сигнали з Прибалтики, Німеччини.
Сергій Стуканов: Який механізм застосовується?
Ольга Кобець: Той, що ви сказали, — школи. Це найпростіше. Українські школи організовуються громадою, батьки мають платити. Російська громада отримує державне фінансування.Величезні кошти виділяються на роботу з «соотечественниками» по всьому світу.
Коли ми говоримо, що українська держава має дбати про своїх громадян у всіх куточках світу, то це повинно відзначатися не тільки на словах, а й фінансово. У нас немає міністерства у справах українців за кордоном, є тільки Українська всесвітня координаційна рада, яка минулого року не мала жодного фінансування, цього року відновили фінансування в дуже скромних межах. Це гроші тільки на заходи.
Повний варіант розмови слухайте в доданому звуковому файлі.
