Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (18.0MB) | Репост
Дмитро Тузов: Чи не втратило громадянське суспільство контроль над владою?
Євген Бистрицький: Моє загальне враження, що післямайданівська влада зараз має сильний рівень самолегітимації. Легітимація – це ступінь довіри суспільства до влади. Це те, що від влади не залежить. І цей рівень довіри до всіх гілок (і парламентської, і виконавчої, і президентської) влади зараз достатньо низький. А самолегітимація влади – це її здатність виживати і керувати. І ця здатність виживати і керувати, поступово відділятися від тиску громадянського суспільства зараз значно зросла.
Дмитро Тузов: Під час доби Януковича мені досить часто доводилося чути таку фразу: «влада зараз сильна, як ніколи». Як Янукович розставляв скрізь своїх людей, посилював свою особисту владу. Зараз щось подібне?
Євген Бистрицький: Зараз влада сильна тим, що вона, з одного боку, співпрацює з громадянським суспільством, з іншого боку, проводить свій інтерес. Скажімо, вона вимушена робити реформи, але реформи не йдуть так швидко, як хотілося б громадянам. Влада після Майдану відходить від безпосередніх зв’язків із громадянським суспільством. Вона ще здатна співпрацювати і взаємодіяти, вимушена це робити, особливо, це стосується виконавчої влади. Ми бачимо, що прем’єр-міністр зустрічається із аналітиками, розвиває те, що називається способи публічної політики, обговорюють свої плани і структури. Всі інші гілки влади не дуже потребують громадськості.
Василь Шандро: А чи був цей контроль громадянського суспільства над владою? І що означає контроль в суспільстві та що ви розумієте під цим контролем?
Євген Бистрицький: Дуже конкретний приклад: боротьба із корупцією. Це самий наочний образ того, як громадянське суспільство здатне контролювати владу. Що ми маємо? Мабуть, була спроба контролювати: були антикорупційні розслідування, про них дізналися люди. Чи були вони доведені до кінця? В деяких випадках це подіяло. Випадок Мартиненка, Насірова, Онищенка та відомості людей, забруднених у корупції. Ми вже ставимося до них із підозрою. Це тиск громадянського суспільства і певною мірою розвиток контролю над владою.
Як тільки зараз дійшло до межі, моментально ВРУ приймає закон про е-декларації для громадських активістів, які займаються антикорупційними розслідуваннями. Виділяється окрема особлива категорія громадських активістів – антикорупційники. Можу сказати зі свого досвіду, всі антикорупційні організації підтримуються західними донорами. І їх зобов’язують звітуватися, як це роблять держслужбовці. І уявімо, фонд оголосив конкурс про антикорупційні розслідування. І тепер ми не просто мусимо оголосити, а і розказати ГО, що за цим послідує. А це значить, що вони будуть вимушені повністю відкривати не тільки доходи, які мають, доходи кожної персони, а і посередники, які їм допомагають, теж мусять себе розкривати, мусять заповнити величезні форми.
Припустимо, вони це зробили. Але після цього, замість того, щоб обговорювати корупціонера, що має величезні статки, починають обговорювати невеликий будинок Шабуніна або квартиру Лещенка. Інакше кажучи, цей закон переводить стрілку з реальної корупції на тих, хто бореться із корупцією, також іде розкол між ГО. Частина, які не підпадають під цей закон, кажуть: «а чому вони не мусять це відкрити? Що ж вони такі нечесні гранітоїди?» Тобто у нас виникає розкол громадянського суспільства.
Чому ще влада підтримує ці електронні декларації для ГО? Представники влади, які за нього голосували, бояться, що ГО будуть фінансуватися їх супротивниками, що ці ГО їх дискредитують. Це очевидно маніпуляція громадською думкою, на яку свідомо чи несвідомо пішли депутати.
Дмитро Тузов: Президент домовився із лідерами ГО створити комісію і підкоригувати закон. Така корекція взагалі можлива?
Євген Бистрицький: Думаю, це треба робити. Треба, щоб громадські організації були підзвітні громадськості або суспільству. ГО працює як спільність людей, що робить щось прозоро та підзвітно суспільству. Але вони не мусять бути підзвітними так, як держслужбовці. Тому я думаю, може бути компромісний підхід до звітування всіх громадських організацій, але цей набір звітності мусить бути дуже простий. Це річний звіт про те, що зробила організація, які проекти виконала, кому допомогла. Вона мусить розказати, хто в них у засновниках та в керівництві. Вона мусить розказати, скільки коштів отримала від іноземних та місцевих донорів, від кого завгодно. Вона мусить розказати, скільки вона витратила на те, щоб існувати, скільки заплатила людям зарплати. І цього достатньо.
Василь Шандро: Ми дуже часто говоримо про громадянське суспільство. І здавалося б, у час Євромайдану народилося нове суспільство. Через рік після цього з’являлися голоси, які говорили, що революція провалилася, знову прийшли злочинці у владу. Цих голів, що дивилися в землю, в 2005 році було набагато більше, ніж через три роки після Євромайдану. Із чим це пов’язано?
Євген Бистрицький: Громадянське суспільство в жодному разі не є лише сукупністю організованих і зареєстрованих ГО. Громадянське суспільство – це такий стан суспільства. Як тільки люди відчувають, що уряд і влада роблять щось не так, як їм підказує їм приватно-колективний інтерес, життєвий інтерес, вони можуть організуватися: вийти на вулиці і вимагати у влади зміни положення, закону і так далі. Майдан і показує, що це той стан народу, який відчув, що його персональний інтерес разом із іншим колективним порушується Януковичем. І це громадянське суспільство. Я б не сказав, що цей стан у нас дуже сильно розвинутий, але, наприклад, якщо є якась невірна чи корумпована забудова, люди піднімаються.
Я би не сказав, що громадськість не вплинула на те, що відбулося після Майдану. Я причетний до того, як організуються ГО, аналітичні центри, експертні організації, які після Майдану допомогли Кабміну, міністерствам, ВРУ робити реформи. Вони включилися в створення стратегій і планів реформ і зараз допомагають їх реалізувати.
Дмитро Тузов: Ви сказали, що влада вимушена робити реформи. Як ви вважаєте, це нормальний стан справ? І як його змінювати?
Євген Бистрицький: Якби не було організованої громадськості, яка почала думати про реформи та наполягати на них, ми б отримали таку ситуацію, як після Помаранчевої революції. Громадянське суспільство спрямувало напрям реформ і підтримує досі цей тиск. Але в певних випадках влада очуняла і починає наступи, наприклад, на ГО.
Дмитро Тузов: Але у влади зажди є вибір і вона може стати лідером реформ.
Євген Бистрицький: Як тільки запущений процес реформ, із цієї колії важко вийти. Наприклад, децентралізація – і тепер ця реформа підтримується різними речами, міжнародними в тому числі. Є Мінські угоди, де записаний особливий статус Донецької та Луганської областей. У відповідь наші керівники правильно говорять, що децентралізація дає таку глибину самоврядування, що непотрібен ніякий особливий статус. От уже закріплення реформи децентралізації навіть на міжнародному рівні. А як тільки дали можливість самобюджетування, більших бюджетів, регіони або територіальні громади зрозуміли, що можуть на щось претендувати.
