Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (17.7MB) | Репост
Василь Шандро: Давайте поговоримо про так звані «республіки» «ДНР» та «ЛНР». Чи були якісь подібні утворення в періоді початку радянської держави, коли ще Радянського Союзу як такого не існувало?
Геннадій Єфіменко: Я досліджував ці питання, і бачу, що з одного боку ці утворення, які виникли зараз на території України, є якоюсь мірою антагоністи тієї Донецько-Криворізької республіки (ДКР), яка була утворена у лютому 1918 року.
В чому головна спільність? В тому, що і там, і там один керівний центр — Москва, тобто вони по своїй суті не самостійні.
Та в ідеології ми спостерігаємо певну різницю. Ідеологія «республік» «ДНР» і «ЛНР» — «рускій мір». Тоді ж національний чинник взагалі не брався до уваги. Керівники Донецько-Криворізької республіки намагалися її утворити на основі економічних передумов.
Якби ми оці ідеологічні засади ДКР переносили на сучасність, то жодна б ДКР не була створена, тому що економічно нині цій частині Донбасу вигідно було б бути в складі України. Тому що Україні потрібно вугілля і метал, а Росії — ні, там вистачає свого.
Тетяна Трощинська: Ми говоримо зараз про штучність утворень, але існували певні внутрішні суперечності, і про це не можна не говорити. Якщо говорити про ці суперечності — і теперішні, і сучасні, що справді були використані не зманіпульовано?
Геннадій Єфіменко: Тоді проблема була одна — закінчилася війна, почалася Революція, і потрібно було якось виходити з цієї ситуації. Люди просто по-різному бачили вихід з цієї ситуації. Українська сторона бачила об’єднання на національних основах, тоді як нині ми бачимо штучність цього конфлікту.
Василь Шандро: Як радянська влада прочитувала Донецько-Криворізьку республіку?
Геннадій Єфіменко: Якщо брати сам більшовицький центр, то вони до заключення договору між УНР і країнами Четверного союзу Берестейського миру скрізь територію України заявляли в межах Третього універсалу. Але, коли це трапилось, вони взяли паузу, і сподівались, що і на ДКР, і на Одеську радянську республіку німці не підуть. Та, коли стало зрозуміло, що це не перепона для українсько-німецьких військ, тоді 15 березня на засідання ЦК РКПБ було вирішено — Донбас є частиною України. І це питання було закрито.
Василь Шандро: Звідки взявся там людський ресурс, який толерував такі ідеї?
Геннадій Єфіменко: Насправді, ідея відокремлення якоїсь адміністративної одиниці Донбасу, Донкривбасу існувала ще до Революції. Щоб можна було в межах цієї адміністративної одиниці керувати економічним процесом. Мало того, після війни у 21-му році був проект Олександрова, який мав на меті розбити Україну на два економічних райони — такий собі аналог Донецько-Криворізької республіки і південно-західна частина з центром в Києві і Харкові.
Василь Шандро: В Російській імперії ця частина ідентифікувалася як частина України?
Геннадій Єфіменко: В Російській імперії жодна з губерній не ідентифікувалася як Україна. Бо національні межі були там, де Фінляндія та Царство Польське. На теренах України ж були просто губернії.
Василь Шандро: Просто губернії, але ж зі своїми ознаками?
Геннадій Єфіменко: Так, ознаки були національні, але царській уряд намагався їх уникати. Тоді як з боку тих людей, які бачили, що треба щось реформувати, було чимало таких планів по реформуванню адміністративного устрою країни, в тому числі і на національній основі.
Коли нам зараз кажуть, що Україні хтось щось подарив, я часто посилаюся на проект Костянтина Фортунатова, який після перепису і після Революції 1905 року склав проект по реформуванню, в основу якого поклав поділ Росії на 16 штатів, і цей поділ мав бути на національній основі.
Серед них було 3 так звані Малоросійських штати — Малоросійський з центром в Харкові, Південно-західний з центром в Києві і Новоросійський з центром в Катеринославі. Тобто Новоросійський — це був український штат, туди, через те, що штат був великою одиницею, були включені Бессарабія і Крим.
Василь Шандро: Чому тоді в час утворення радянських республік Донбас залишився на території Української РСР?
Геннадій Єфіменко: Коли до влади прийшла Українська Центральна Рада, то всі ці межі обмежили губернським поділом. Тобто, ті губернії, де українців більшість, ті — українські, а ті, в яких меншість, — не українські. І планувалось у майбутньому змінити кордони на основі етнічної ознаки. І в центрі з цим погоджувались. Але для цього потрібно було закінчити війну.
І власне кажучи, Катеринославська губернія, одним з повітових центрів якої був Луганськ, був в складі України, бо там більше 70% мешканців були українцями. А уже в 20-му році через економічні умови було приєднано шахти і Таганрог. Та вони побули в складі України лише 5 років.
Be the first to comment on "Ідея відокремлення Донкривбасу існувала ще до жовтневої революції, — історик"