Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (23.6MB) | Репост
Про слухання і стан політики щодо дітей в цілому розповідає виконавча директорка БФ «Надія і житло для дітей» Надія Татарчук.
Лариса Денисенко: Наскільки держава має концептуальне бачення політики щодо дітей і наскільки дослухається до активістів, судячи зі слухань?
Надія Татарчук: Це вперше були проведені громадські слухання за участі членів Кабміну. Останні два роки ми проводили комплексне дослідження системи захисту дітей, і фокусувалися на інституційному догляді, тобто на інтернатах.
Ще 2007 року була анонсована програма реформування інтернатних закладів, але у цьому немає комплексного підходу. За останні роки обличчя в інтернаті змінилися: раніше там було набагато більше дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а сьогодні таких менше 10% ― трошки більше, ніж 9 тисяч.
Діти потрапляють до інтернатів не через інвалідність чи порушення стану здоров’я. 80% дітей в інтернатах ― із функціонально неспроможних сімей, тобто тих, які живуть у бідності, безробітні, страждають від алкоголізму тощо.
Поки існуватимуть інтернати, вони будуть оптимізуватися, але й будуть наповнюватися дітьми. Одна із тез нашого аудиту про те, що ця система не реагує на потреби дітей і сімей, а живиться дітьми. Але ми говоримо не про закриття інтернатів, а про деінституціоналіацію догляду за дитиною.
Ірина Славінська: Що мається на увазі?
Надія Татарчук: У першу чергу ― створення потужної системи підтримки за місцем проживання дитини. Тобто у кожному районі дитина і сім’я повинні мати доступ до соціальних послуг.
Мають бути три основні види послуг: послуги, спрямовані за збереження сім’ї, послуга термінового реагування для дітей і жінок з дітьми, що потрапили в ситуацію, коли є загроза життю і здоров’ю, і послуги, альтернативні до сім’ї ― прийомна сім’я, малі групові будинки тощо.
Ми закрили два інтернати і створили центри надання послуг на рівні районів, і роками з цих районів жодна дитина не попадає до обласного інтернату.
Ірина Славінська: Хто контролює надання цих послуг у менших структурах?
Надія Татарчук: Якщо в районі ці послуги фінансуються з району, вони відстежують і якість. Фахівці працюють досить оперативно ― немає можливості тримати дитину в інтернаті 10 років. На жаль, ситуація погіршується, кількість дітей збільшується, зростає і потреба в послугах і швидкому реагуванні на ризики.
Ми прорахували, що утримання дитини у дитячому будинку (0-4 р.) коштує 10-12 тис. грн/міс., в інтернаті ця сума варіюється до 7 тис. грн/міс.. А надання послуг на місцевому рівні обходиться від 300 до 1 500 грн./міс. на дитину.
Лариса Денисенко: Що заважає змінити цей підхід і застосувати ваш досвід на національному рівні?
Надія Татарчук: Політична ситуація у країні і часта зміна уряду теж мали наслідки на прийняття рішень. Але у листопаді Кабміном було затверджено положення про такі комплексні центри послуг на місцевому рівні. Наступним кроком буде розробка стандартів.
Ми маємо багато прохань від керівників місцевої влади про те, що їм потрібні такі послуги. Але має бути норматив, який регулюватиме рамки створення цих послуг: ніхто цього не забороняє, але цього мало, їм треба допомогти.
Лариса Денисенко: Деякі батьки зрадіють, що діти залишаться із ними, а не підуть до інтернату, інші не знатимуть, що з ними робити.
Як працювати з батьками і де набирати людей, які професійно дали б раду цьому процесу?
Надія Татарчук: На слуханнях громадські організації висловили пропозицію сформувати нормальне державне замовлення на підготовку спеціалістів. У замовниках навіть немає Міністерства соціальної політики.
Я боюся, що просто закриватимуть інтернати чи будуть їх об’єднувати, або повертати дітей у сім’ї без попередньої підготовки. Сім’ям потрібна соціальна милиця, яка б їх підтримувала, навчала, моніторила тощо.
Треба дуже швидко вчити фахівців, готувати їх до роботи із сім’єю.
Ірина Славінська: Інтернати фінансуються коштом громади чи з центрального бюджету?
Надія Татарчук: Фінансування відбувається у складі освітньої і медичної субвенції, яка надається із державного бюджету місцевим. В обласних програмах соціально-економічного розвитку передбачаються значні суми на проведення ремонтів в інтернатах. Тому можна сказати, що це державний бюджет.
При цьому, як сказав нам один директор, «більше дітей ― більше грошей». Щоб зберегти робочі місця і зарплати, потрібно, щоб більше дітей потрапляло до інтернатів.
Ірина Славінська: На яких підставах дитину приймають до інтернату?
Надія Татарчук: Направлення в інтернати видаються на обласному рівні. Процедура досить проста: район звертається до обласного департаменту освіти чи охорони здоров’я, і вони виписують путівку.
У нас є 418 інтернатних закладів різного типу, створених для дітей, які мають психофізичні порушення. Якщо правило, діти туди потрапляють за рекомендацією психолого-медико-педагогічної консультації.
Це дуже спрощена процедура. 15-30 хв на те, щоб вирішити, чи може дитина навчатися у школі ― ми піддаємо це сумніву.
Якщо дитина із неспроможної сім’ї, тоді свідчення і пояснення надають місцеві відділи й управління освіти. 60% це відбувається з ініціативи вчителів шкіл за результатами успішності.
