Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (6.2MB) | Репост
Василь Шандро: Багато людей з мистецького цеху долучилися до волонтерської роботи тому вітаємо вас з міжнародним днем волонтера.
Сергій Жадан: Я теж хочу привітати українців. Це свято, яке могло виникнути тільки в такій ситуації і свідчить про зміни, які відбуваються в суспільстві. Це справжня дата. Вона дійсно зачіпає багатьох людей, зокрема у нас в Харкові в Центрі волонтерства так точно.
Василь Шандро: Чи ви колись питали себе, чому варто цим займатися? Ми часто чуємо, що література і мистецтво мають бути поза політикою. Чому ви це робите?
Сергій Жадан: Якщо не розбудувати це суспільство, то кому буде потрібне взагалі наше мистецтво? Ми передусім є громадянами України і всі ці проблеми – наші спільні проблеми. Виокремлювати себе тільки тому, що ми митці чи займаємося літературою – це якось несправедливо. Для мене і моїх друзів це почалося з початком Майдану в 2013 році. Ми вже тоді робили акції, намагалися підтримати людей в Києві, а також людей в Харкові, збирали кошти, медикаменти. Для нас це діяльність, яка триває вже три роки.
Сергій Стуканов: Ці роки стали роками, коли люди виявили себе як справжні громадяни і взяли на себе відповідальність за країну. Скажіть, чи робили ви під час ваших волонтерських мандрівок якісь нотатки, якими могли б з нами поділитися?
Сергій Жадан: Ми з друзями волонтерами зараз зосередилися на допомозі дитячим і освітнім закладам. Ми допомагаємо садочкам, школам, інтернатам, бібліотекам. З одного боку це державні інституції і вони мають підтримуватися державою. І вони дійсно підтримуються нею, я далекий від тез про те, що довкола суцільна зрада і держава нічого не робить.
Але коли ми спілкуємося з людьми, які працюють в цій сфері, дуже чітко видно, як змінилося для них розуміння ситуації, приналежності до цієї країни і свого громадянства. Ці люди – це вчителі, бібліотекарі, вихователі, активісти. Видно, наскільки для них все змінилося, як вони себе інакше позиціонують і відчувають зовсім інший рівень причетності.
Василь Шандро: Чи відчуваєте ви досі потребу людей у волонтерах? З одного боку все трохи налагодилося і держава взяла на себе частину волонтерської роботи. Те, що робите ви, воно державою робиться?
Сергій Жадан: Так, робиться. Я справді далекий від того, щоб казати, що держава нічого не робить. В тих самих школах і дитячих садочках якісь основні речі зроблені. Школи і садочки, які були пошкоджені зараз відремонтували. Там є тепло і діти там можуть навчатися. Але є якісь речі, до яких руки у держави не доходять. Наприклад, треба допомогти з літературою або з якоюсь технікою, комп’ютерами і ще якимись речами, які не входять в списки першочергових потреб.
Звертається до нас школа і просить допомогти з холодильником. Якщо вони попросять холодильник у держави, то, можливо, отримають його через рік. А ми можемо закрити цю нішу. Зрозумійте, ми не працюємо всупереч державі. Ми намагаємося просто допомогти тим людям, які цього потребують.
Сергій Стуканов: Пане Сергію, ви родом з Луганщини. У ваших творах, зокрема у романі «Ворошиловград» згаданий цей регіон. Як думаєте, чи допоможуть Луганщині перетворитися на щось інше події війни?
Сергій Жадан: На моє переконання ці події безперечно змінюють людей. Декого вони змінюють докорінно у ставленні до своєї країни. Інша річ – якою є кількість цих людей. Тут я не можу судити, це питання для соціологів. Але ці події змінили не десятки, сотні чи тисячі, а десятки тисяч. Хоча для декого війна – це те, чого вони зрозуміти не можуть і це викликає лише страх і відторгнення.
