Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (35.8MB) | Репост
Лариса Денисенко: Колись, здається це був 1999 рік, я була однією з організаторок першої антикорупційної конференції, яка стосувалася освіти. І ми проводили її в стінах УКУ. Інші університети, зокрема Києво-Могилянська академія, не дуже радо нас зустріли, а УКУ надав своє приміщення. Чому ви тоді погодилися?
Борис Гудзяк: Це були питання, які були для нас надзвичайно важливими. Ми стартували в 1994 році з нічим окрім доброго імені греко-католицької церкви, яка заробила його не співпрацюючи з радянським режимом, залишаючись з людьми в засланнях, тюрмах, працюючи в підпіллі. Ми розуміли, що в країні, де є широка мережа сильних ВУЗів не потрібен ще один університетик, а потрібен заклад, який пропонуватиме щось унікальне.
Ми будували УКУ на двох «М». Перше «М» – це мученики, які боролися з радянською системою, не ті, які виграють і мають бізнес-план успіху, а ті, які тримаються за всяку ціну. Моїм проректором від початку був Мирослав Маринович. В 1977 році, коли я був 17-річним, він був для мене моральним авторитетом і кумиром. Отже ми мали принцип, що всі справи мають бути чесними і прозорими і вшанованою людська гідність.
І тут ми маємо друге «М» – це маргіналізовані. Університет від початку ставив питання про те, як подолати недовіру між людьми. Адже радянська геноцидальна політика породила на рівні ДНК українця такий генетичний страх. Ми вирішили запросити в університет, що мав високі амбіції тих, хто за логікою не мав би там бути – неповносправних. Ми запросили їх не як милостиню, а тому що люди з особливими потребами мають особливий дар. Вони не носять маски і не вміють маніпулятивно хї ставити, а закликають до відкритості.
Обидві «М» спонукали нищити корупцію. Корупція маргіналізує. Хтось має йти в авангарді і пояснювати, як жити без неї. Другий десяток років УКУ долучається до процесів, які реформують освіту. Нинішня міністр освіти Лілія Гриневич – наша почесний сенатор, вона створювала систему ЗНО, яку впроваджував міністр Вакарчук, очолювала комітет освіти в парламенті, коли формувався закон про вищу освіту. Отже над такими комплексними питаннями ми працюємо вже понад 20 років.
Любомир Ференс: Сьогодні сталася непересічна подія. УКУ відкрив філію в Києві. Кілька років тому, коли резиденція патріарха УГКЦ була перенесена зі Львова до Києва, в медіа писали, що це намагання греко-католицької церкви перейти Збруч. Сьогоднішнє відкриття це теж подібне намагання?
Борис Гудзяк: Географічні бар’єри сьогодні мають вже менше значення. УГКЦ має свою історичну присутність і далеко поза Збручем. Але в ХІХ столітті ця присутність була перекреслена, царський режим заборонив католицьку церкву східного обряду. Радянський режим потім зробив те саме. Повернення Любомира Гузара в 2005 році було знаменною подією. Сьогодні блаженіший Любомир Гузар виступав в київській філії УКУ. Ціллю цього відкриття є поділитися з Києвом тією харизмою УКУ, яку має Львів. Це і тепле товариство, завжди відкриті двері, добра критична дискусія. Центр має бути тим майданчиком, де можна зустрітися, дискутувати і формувати відповіді на питання, які дає нам сьогодення.
Лариса Денисенко: В Україні зараз триває збройний конфлікт, наступ на свободу слова і права людини. Якою, на вашу думку, є ситуація на Донбасі і в Криму? Що мають говорити люди, які є совістю нації людям, аби вони не втратили віру і довіру?
Борис Гудзяк: Найперше я б хотів звернутися до наших хлопців в окопах. Ми вами гордимося! Ми розуміємо, що ви стоїте на бороні нашої гідності. Ми можемо вести цей ефір, а ціла країна може бути в мирі і спокої, тому що ви нас захищаєте. По всьому світі є люди, які за вас моляться і думають щодня. В усіх церквах УГКЦ за вас є спеціальні прошення, щоби ви були живі і здорові, і щоби повернулися додому. А також, щоби сироти, вдови, біженці знайшли прихисток адже зараз понад 2 мільйони переселенців покинули свій дім.
Що робити з питаннями релігійної свободи? Важливо, щоб наші церкви доставляли капеланів, які зможуть надавати послуги нашим бійцям. Минулого року я зміг сам пересвідчитися в цьому, побувавши в АТО. На жаль, з окупованої території єпископа УГКЦ і 14 священників бойовики видворили. Ми не можемо там знаходитися. Але це не поодинока ситуація. Немає там також і інших конфесій. Християни євангельської віри зазнали удару, коли 4 їхніх дияконів по-звірячому вбили. Моралізувати і казати терористам, що вони повинні шанувати людські права дуже непросто. Але тим, хто відповідальні за окупацію на Донбасі, треба задуматися, чи варто було руйнувати країні і вбивати стільки людей.
Україна була однією з небагатьох пострадянських країн, де не було кровопролиття, поки на нас не напали. Тепер Донбас знищено, а його люди розсіяні по цілому світі. Час схаменутися і подумати, що я скажу своїм внукам. Адже цілий світ не визнає «ЛНР» і «ДНР», а також засуджує тортури і незаконні ув’язнення. Відпустіть людей! Господня правда завжди торжествує. І це не перша агресія в історії людства. Але історія такі речі з часом упорядковує.
Любомир Ференс: У лютому 2015 року сталася прикрість, коли папа Франциск назвав війну на Донбасі братовбивчою. Блаженіший Святослав тоді говорив, що такі фрази нагадали йому про радянську пропаганду. Чи можемо ми говорити, що навіть у Ватикані триває боротьба за вплив на Папу в цьому конфлікті?
Борис Гудзяк: У Ватикані немає таких, які не бачать цієї агресії. Інша справа – хто і які категорії вживає. Папа вибачився перед єпископами за цей вислів. Він не має ілюзій щодо агресії Путіна. Але дипломатичні структури Ватикану часто висловлюються занадто дипломатично. Поширення російської версії подій і пропаганди дуже масштабні. Днями в Парижі відкриють новий російський культурний центр біля Ейфелевої вежі і нову церкву. На будівництво центра було виділено 174 мільйони євро.
Ми ж є церква бідних і для бідних. Але ми йдемо від слави і до слави. Маємо терновий вінець наших попередників мучеників ХХ століття, які здобули «золоту медаль» не маючи жодних шансів на це. Здавалося б, ну що там можуть ті попи і бабусі – їхня паства? А сьогодні я питаю студентів, чи знають вони, хто такий Щербицький і вони не знають! Ця слава пройшла, а правдиві речі лишаються.
В понеділок розпочався передріздвяний пост. Запрошую до нього вірян і хочу сказати, не нарікайте. Критикуючи інших ми завдаємо удару не йому, а собі. Скоро буде Новий рік, Різдво, потім богоявлення, піст і Паска. Ми живемо і пробуємо давати життя.
Лариса Денисенко: Скажіть, чи потрібно шукати спільну мову тим, хто не сповідує віру і хто сповідує?
Борис Гудзяк: Безсумнівно! Вчора на відкритті філії УКУ виступав посол Ізраїлю як дипломат. Якщо ми втратимо віру, то виникатиме вибухонебезпечна ситуація. Ми сповідуємо, що кожна людина має високу, дану богом гідність. Це наш високий релігійний догмат.
