11 Січня, 2017

За 2015-2016 роки в Китаї незаконно вилучили органи у щонайменше 60 000 людей – Девід Кілгур

Девід Кілгур: В цій книзі відображено період з 2001 по 2009 рік. Матеріали цієї книги засновані на дослідженнях, які ми робили 10 років поспіль. Ми документували жахливі факти. У людей виймали органи на продаж і ці органи продавалися китайцям або іноземцям, які приїздили по них в Китай. Я сподіваюся, що це не актуально для України і українські громадяни утримуються від цього.

Юрій Макаров: Проблема, фактично, складається з двох частин. Перша – це зловживання владою і порушення права людини на життя і здоров’я. Друга частина – це медична проблематика трансплантації. Україна, все ж, має стосунок до цієї проблеми, оскільки у нас трансплантація дуже сильно обмежена законодавчо. Тому наші громадяни мають їздити за кордон, якщо потребують трансплантації органів. До того ж в Україні сама тема трансплантації оточена міфами. Зокрема на окупованому Донбасі вірять, що українці і американці, які нібито хочуть заволодіти Донбасом, прийдуть і вилучатимуть органи в усіх бідолашних.

Девід Кілгур: Є лише один уряд в світі, який вбиває власних громадян у такий спосіб – це китайський уряд. В цілому ж ринок органів для трансплантації існує нелегально. Наприклад ISIS цим займається. У світі, наприклад, коли йдеться про трансплантацію нирки, то у донора вилучають лише одну, з другою ниркою вона може жити далі. В Китаї ж у людини без її згоди виймають обидві і людина гине. Це відбувається у таборах, де в’язні не дають своєї згоди на такі дії.

В цій книзі описуються події, які закінчуються 2009 роком. Потім інший автор зробив огляд подій до 2014 року. В Китаї за цей період було вбито у такий спосіб близько 60 000 людей. В основному це послідовники духовної практики Фалуньгун і буддисти, а також окремі групи християн. В наших книгах описано, як за цей період ми відвідали близько 800 лікарень в Китаї, де потенційно могли відбуватися такі операції. Протягом 2015-2016 років від примусового виймання органів в Китаї загинуло від 60 000 до 100 000 тисяч людей. Це вже якийсь страшний промисловий масштаб.

Юрій Макаров: З того, що я читав в інтернеті, в статті в Independent, яка з’явилася слідами вашої доповіді, я зрозумів, що ваші звинувачення базуються на людських свідченнях чи є якісь матеріальні докази? Скажімо, чи можна було б зробити якийсь аналіз і встановити, що цій умовній людині пересадили серце, нирку чи рогівку іншої умовної людини, яка не давала своєї згоди?

Девід Кілгур: Тіла людей, в яких вилучили органи, спалюються. Ніяких фізичних слідів не залишається. Хірурги, які роблять такі операції, отримують дуже великі гроші і не зацікавлені розголошувати інформацію. Але нам вдалося поспілкуватися з чоловіком з Тайваню, який мав отримати нирку. Він приїхав в Пекін і йому зробили операцію у військовому шпиталі. А потім він помітив, що нирки не прижилися. І він приїздив до Китаю ще раз, а потім ще, і ще. Йому пересаджували нирки чотири рази і лише четверта пара нирок прижилася.

В Тайвані в 2005 році прийняли закон, який забороняє громадянам їздити на операції з трансплантації органів у Китай. Ще одна країна, яка має аналогічний закон – це Ізраїль. В цих країнах намагаються криміналізувати послуги підпільної трансплантації.

Юрій Макаров: Скажіть, чи є люди, на свідчення і репутацію яких ви можете покладатися?

Девід Кілгур: Ми приділяємо дуже багато уваги перевірці фактів. У нас є цілий розділ з історіями людей, які отримали органи. А також посилання на сайти китайських лікарень, які цим займаються. Наша книга має 700 сторінок і 2200 посилань. Більше інформації можна знайти на моєму сайті.

Коли я поїхав до Китаю в 2007 я не знав, що виявлю щось подібне. Я був шокований. Тому і вирішив написати цю книгу. Ці речі відбуваються не без участі китайського уряду.

Юрій Макаров: Чому в Китаї не докладають зусиль, щоб розвіяти ці підозри?

Девід Кілгур: Так би і зробила будь-яка невинна країна. Але це не про Китай. В посольстві Китаю в Оттаві, коли ми презентували останній випуск книги, який охоплює період до 2016 року з картами провінцій, де відмічені пункти, де здійснюються такі злочини, нам сказали, що ми неправильно нанесли дві провінції. Їм просто не було що сказати іще.

Також тут є розділ про хірурга, який робив операції між 2001 і 2003 роками. Він отримував за ці операції сотні тисяч доларів. Ми описали свідчення дружини цього чоловіка. Він виїхав, не зміг продовжувати далі і зараз живе в Канаді.





Які спеціальності були найбільш затребуваними у 2016 році?

У студії «Громадського радіо» — керівник експертно-аналітичного центру HeadHunter Україна Катерина Мащенко.

Любомир Ференс: Щось змінилося на ринку праці? Київ досі залишається центром, у який всі прагнуть потрапити, щоб заробити найбільше?

Катерина Мащенко: Звісно. Ми ж не переносили столицю. Взагалі, 2016 рік — рік подолання кризових тенденцій, стабілізації і навіть зростання ринку праці. У порівняні з 2015 і 2014 роками ми дійсно можемо говорити про такі речі. Ми помітили, що конкуренція знизилась. Якщо минулого року конкуренція складала в середньому 5-6 осіб на одне вакантне місце, то цього року ми спостерігали конкуренцію на рівні 2,8 — в середньому 3 кандидата на одну вакансію.

Любомир Ференс: Це свідчить про те, що в підсумку люди за рік знайшли собі роботу?

Катерина Мащенко: Так. Роботодавці відкривали певні вакансії, шукали персонал, засновували філіали, відділи, департаменти. Таким чином у більшої кількості українців з’явилася можливість змінити чи знайти місце роботи.

Вікторія Єрмолаєва: Які професії зараз потрібні? Кому найлегше знайти роботу?

Катерина Мащенко: Найлегше знайти роботу в сфері продажів. Йдеться про адміністративний персонал, секретарів і офіс-менеджерів. Робочий персонал показав хорошу тенденцію. Цього року стали актуальними професії пекаря, водія, сантехніка, електрика, кур’єра. Але зараз ми говоримо про затребуваність, а не про популярність і престижність. Ці люди потрібні, але їхня заробітна плата нижча, ніж у юристів і економістів, яких на ринку багато. Затребуваними є сфери маркетингу, піару і реклами. Сьогодні бізнес стабілізувався і роботодавці почали вкладати гроші у іміджеву рекламу і представленість на ринку. Також не складно знайти роботу IT-фахівцям. Хоча цього року IT-сфера зникла з топ-5 найбільш затребуваних сфер з найнижчою конкуренцією. Такого не було ніколи раніше. Це пояснюється тим, що люди, розуміючи престижність професії, перекваліфіковуються і йдуть в цю профобласть, аби заробити більше. Також у IT-сфері побільшало жінок. Тобто конкуренція у цій області зростає.

Любомир Ференс: В яких професіях найменша конкуренція?

Катерина Мащенко: Йдеться про робочі спеціальності, адміністративний персонал, сфери продажу, консалтингу, страхування.

Найскладніше сьогодні знайти роботу топ-менеджерам. Чому так? Тому що роботодавці в період кризи оптимізували свою роботу і зрозуміли, що легше найняти менш досвідченого спеціаліста і платити йому нижчу зарплату. Саме тому сьогодні на одне вакантне місце топ-менеджера претендують по 10-12 кандидатів. Також важко знайти роботу юристам, економістам і бухгалтерам.

Вікторія Єрмолаєва: У яких регіонах найпростіше знайти роботу?

Катерина Мащенко: Найбільше вакансій у 2016 році було відкрито в Дніпрі, Харкові та Львові. Хороший ривок показала Одеса. Традиційно найлегше знайти роботу мешканцям західних областей України.

Порівняно з 2014-2015 роками тенденція до міграції трохи знизилась. Але якщо 2 роки тому основною причиною для переїзду була політична нестабільність, то сьогодні це інфляція і низький рівень життя громадян. На порталах з пошуку роботи кількість пропозицій роботи за кордоном виросла в 1,5-2 рази.

Любомир Ференс: Це пропозиції для висококваліфікованих чи низькокваліфікованих спеціалістів?

Катерина Мащенко: Є пропозиції як для тих, так і для тих. Для робочих спеціальностей пропозицій більше, але в основному ці пропозиції надходять з найближчих країн. Це Польща, Угорщина, Чехія.

Якщо ми говоримо про висококваліфікованих спеціалістів, найчастіше це пропозиції для IT-фахівців і медиків. Це дипломовані фахівці зі знанням мови, які їдуть до країн Європи.

Любомир Ференс: Скільки в середньому треба витратити часу на те, щоб знайти роботу?

Катерина Мащенко: Період пошуку роботи складає в середньому від 3 до 6 місяців.

Вікторія Єрмолаєва: Якою є середня зарплата, яку пропонують роботодавці?

Катерина Мащенко: Середня заробітна плата по регіонам складає 4-5 тисяч гривень. У столиці трохи вищий показник — 8-10 тисяч гривень. Тільки 35% роботодавців в оголошеннях про вакансії зазначають розмір заробітної плати. Вони знають, що претендент на посаду вже на співбесіді буде домовлятися про рівень зарплати. Хоча зараз вже роботодавці починають полювати за фаховими спеціалістами. За результатами опитування, роботодавці у 2016 році підвищували зарплату своїм працівникам на 15-20%.


Що кияни приносять у «банк одягу» для малозабезпечених?

У студії «Громадського радіо» — голова ГО «Шевченківський рух» Гліб Рижов.

Вікторія Єрмолаєва: Як з’явилась ідея створення такого пункту?

Гліб Рижов: Громадська організація «Шевченківський рух» є місцевою організацією в Шевченківському районі Києва. Члени організації багато спілкуються з мешканцями району. Часто ми спостерігаємо дуже низький рівень доходів і дуже важкий фінансовий стан, особливо це стосується пенсіонерів і багатодітних сімей. Збираючи речі в маріупольський дитячий будинок до Дня святого Миколая, ми побачили, що люди, у яких є можливість, залюбки допомагають іншим. Тобто є велика частина людей, що потребують певних речей, і велика частина людей, що можуть допомогти. Тому ми запропонували створити такий «банк речей». До нас принесли дуже багато речей. Тепер люди приходять сюди і беруть те, чого їм не вистачає.

Вікторія Єрмолаєва: Як ви комунікуєте? Чи вистачає речей для всіх?

Гліб Рижов: Ми запустили інформацію про «банк речей» по Шевченківському району. У нас є «банк», куди людина може прийти і обрати собі щось, а також господарське приміщення, куди ми складаємо речі, які згодом додаємо в банк.

Любомир Ференс: Де знаходяться ці 2 точки?

Гліб Рижов: «Банк» знаходиться на вулиці Максима Берлінського, 9. В якості господарського приміщення ми використовуємо 2 гаражі.

Любомир Ференс: Люди приносять якийсь непотріб чи речі, які дійсно можна використовувати?

Гліб Рижов: Ми попросили людей приносити придатні для використання речі у чистому і товарному вигляді.

Любомир Ференс: Люди несуть речі через те, що вони їм не потрібні, чи вони справді хочуть допомогти?

Гліб Рижов: Здебільшого речі приносять ті, хто хоче і може допомогти.

Вікторія Єрмолаєва: Я знаю, що до вас приносили навіть холодильники і телевізори.

Гліб Рижов: Був холодильник, був телевізор. Приносили телефони і навіть сервізи. Люди приносять те, чим не користуються.

Любомир Ференс: Ви проводите якусь селекцію чи вірите на слово людям, які приходять?

Гліб Рижов: Поки віримо на слово. Хоча було 2 випадки, коли люди приходили з очевидно комерційною метою. Ми цьому запобігли. В подальшому плануємо запровадити якісь правила, наприклад, тільки 5 речей в одні руки.