Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (17.4MB) | Репост
volodymyr_dubrovskyy.jpg
Володимир ДубровськийГромадське радіо
Гість ефіру – Володимир Дубровський, економіст, член Наглядової ради «CASE Україна».
Любомир Ференс: Міністр фінансів, в суботу, в ефірі «5 каналу» заявив, що держпідприємства планують продавати без Фонду держмайна. Зокрема, він сказав: “Ми розуміємо, що Фонд державного майна не спроможний продавати зараз, і, насправді, ми не зможемо відновити цю спроможність протягом короткого часу. Тому ми робимо наступний підхід: ми ділимо компанії на дві групи. Великі компанії будуть продаватися за допомогою радників міжнародних інвестиційних банків – ті, хто в цьому розбираються, в кого є репутація … а дрібнота буде продаватися через електронні аукціони”. Понад 20 років незалежності Фонд держмайна міг продавати підприємства, а тапер ні?
Володимир Дубровський: Насправді це було не так просто. Частину цього часу Фонд держмайна дійсно виконував свою функцію добре, частину часу він свою функцію виконувати не міг. Справа не лише у Фонді державного майна, Фонд держмайна було створено на противагу радянським міністерствам – пострадянським, які залишалися радянськими, бо вони наполягали, щоб власність зберігалася за державою, а це означало, що там будуть надалі хазяйнувати ті самі «червоні директори”, які там були за радянських часів, і не буде жодної приватизації, жодного поступального руху. У таких умовах було створено Фонд держмайна – структуру, яка мала бути бюрократичною за своєю сутністю, але мала опонувати іншим бюрократичним структурам.
Анастасія Багаліка: Їй вдалося це робити?
Володимир Дубровський: Коли йшлося про масову приватизацію, то дійсно, вона була зроблена в доволі стислі терміни у великих масштабах, але з численними порушеннями, проблемами, і це дуже органічно, тому що насправді подивимось на номінальну і реальну власність – після розпаду СРСР «червоні директори» фактично отримали повний контроль над цими підприємствами, і тоді почався повний безлад, бо офіційно підприємства їм не належали, вони не несли відповідальності як власники, а прибутки – приватизували. З економічної точки зору виходило, що прибутки – приватні, збитки – суспільні, а якщо підприємство банкрутує, то його бере на поруки держава. Це призвело до краху нашої економіки в 1993-1994 роках. Дотепер, ті державні підприємства, які формально належать всьому народові, насправді на них сидять «сматрящіє», які контролюють всі фінансові потоки. Такі «годівниці», фактично, поділені між політичними силами, і при кожному новому розкладі туди заводять своїх «сматрящіх», і це породжує політичну корупцію, розбещує політичний клас, і абсолютно нічого не дає нам як власникам. Ми контролюємо їх не набагато більше, ніж би ми контролювали номінально нашу квартиру, яка знаходиться десь в Бахчисараї, наприклад.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.
