Громадське радіо

Внутрішня Музика: плейлист Тараса Лютого (24.03.2016)

Сьогодні у “Внутрішній музиці” артистично-депресивний плейліст від Taras Lyuty. Буде багато старого постпанку, психоделічного року і дрібка авангардного джазу. Вмикайте програму “Внутрішня музика” сьогодні о 23-00 на сайті hromadskeradio.org, або, якщо маєте приймач, ловіть у…


Внутрішня Музика: плейлист Лариси Денисенко (17.03.2016)

Щоби дізнатися, яку музику слухає наша радіоведуча і письменниця Larysa Denysenko, вмикайте програму “Внутрішня музика” сьогодні о 23-00 на Громадському радіо. Слухайте в Інтернеті на hromadskeradio.org, у Києві на 70,4 УКХ. Плейлист:


«Логіко-Філософський Трактат» та політична пропаганда

Що ж таке аналітична філософія за Вітґенштайном? Він казав, що філософ має досліджувати структуру мови, аналізуючи її. Не треба досліджувати світ, бо наша мова — це і є наш світ. Метафізики якраз зосереджені на дослідженні світу, а мова — це тільки їхній інструмент.

«Про що неможливо говорити, про те слід мовчати» — такий один із висновків трактату. І він є дуже важливим для журналістів. Дійсно. Ми можемо говорити тільки про документально встановлені факти. Давайте не будемо пліткувати.

От наприклад, комусь здається, що існує Бог і його існування можна довести. Чи можемо ми, в такому випадку говорити про існування Бога? Звісно ні. Ми можемо тільки сказати, що комусь здається, що існує Бог і його існування можна довести. Бо від того, що щось комусь здається, Бог не стане фактом. А існування Бога — це одне із питань метафізики. Таким чином, Логіко-філософський трактат буквально наносить удар по метафізиці. І якщо вже розібратися краще, то це не єдиний удар, їх багато.

Чи правда те, що цей трактат буквально знищує метафізику, яка є сповненою містикою і не звикла мати справу лише с фактами?

Але тут одразу виникає ще одне питання — якщо вже слово Бог існує, значить є і факт Бога. Бо кожен іменник позначає якийсь факт, а світ, який ми спостерігаємо — це і є світ нашої мови. Чи значить це, що факт існування Бога доводиться одною лише наявністю цього слова у нашому словнику?

Вітґенштайн

ВітґенштайнАвторські права: «Громадське радіо»

Пізніше Вітґенштайн знайшов вихід для цієї парадоксальної ситуації зі словом Бог. Він сказав, що наше мовлення складається із мовних ігор. Правила наших «мовних ігор» визначають те, як ми бачимо цю реальність, тому що у нас є схильність передбачати за кожним іменником якийсь предмет, який є його значенням, тоді як значення слів визначаються правилами мовних ігор.

Отже Бог — це лише мовна гра певних людей? Він справді існує, але лише як персонаж їхньої мовної гри?

Чи правда, що люди використовують мовні ігри для того, щоб довести існування неіснуючих фактів? Як розпізнати таку хибну гру?

Вітґенштайн вважав, що елементарне речення, є образом факту, а зображуваний реченням факт є його смислом. З допомогою осмисленого речення зображується можливий факт. Цей факт і речення повинні мати одну й ту саму логічну форму. Якщо заданий факт насправді наявний, то речення є істинним, а якщо ні, — то хибним.

Які ж можуть бути приклади істинних та хибних речень?

Про це та багато іншого слухайте у свіжому «Філософському Барабані» про Логіко-філософський трактат Людвіга Вітґенштайна із кандидатами філософських наук Анною Лактіоновою та Кирилом Азархіним.


«Капітал» Маркса: насильство заради ілюзій

Джон Мейнард Кейнс вважав «Капітал» Маркса застарілим підручником з економіки, не тільки помилковим з економічної точки зору, але і позбавленим інтересу і практичного застосування в сучасному світі. Чи дійсно це так? Пригадаємо, що «Капітал» був написаний 149 років тому і навіть тоді цю книжку вважали дуже суперечливою. Чи варто її читати сьогодні в Україні?

Маркс вказував, що при капіталістичному способі виробництва додаткова вартість присвоюється капіталістом у вигляді прибутку, в чому і полягає експлуатація ним робітника. Що ж таке додаткова вартість? Вона виникає тоді, коли робітник вже заробив свою платню за день, але продовжує працювати далі безкоштовно для того, щоб віддати ці додаткові гроші капіталісту. Наприклад, капіталіст платить робітнику 250 гривень за 8 годин праці, але насправді робітник заробляє ці 250 гривень за 6 годин і працює ще дві години задарма, щоб капіталіст міг заробити свої 60 гривень, які він, звісно, робітнику не віддасть. Чесно кажучи, це звучить дивно. Кожен робітник працює за ті гроші, на які погоджується. Якщо йому не подобається платня, він просто шукає собі іншу роботу деінде. Звісно, в СРСР, де вчення Маркса було реалізовано, і зарплата у всіх була майже однакова, нічого особливого знайти було просто неможливо, а вся додаткова вартість йшла на допомогу кубинським революціонерам та виробництво зброї. Не можна заперечувати існування додаткової вартості, але що поганого в тому, що її отримує власник засобів виробництва? Йому ж треба платити податки врешті-решт.

Виробничі відносини є базисом по відношенню до політики, ідеології, релігії, моралі та іншої так званої суспільної надбудови, включно із, наприклад, мистецтвом. Ось це твердження Маркса спричинило появу термінів «буржуазне мистецтво» та «соціалістичний реалізм». Якщо в капіталістичному світі може існувати будь-яке мистецтво, то в комуністичному, яке живе за приписами Марксового «Капітал» — тільки таке, яке рекламує ідеологію Маркса та її локальну реалізацію. Чи є актуальним цей дуалізм базиса та надбудови сьогодні?

“Комуністи вважають зайвим затаювати свої погляди й наміри, — писав Маркс у відомому «Маніфесті Комуністичної Партії», — Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнуті тільки шляхом насильницького повалення всього суспільного ладу, що існував досі. Нехай панівні класи тремтять перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній крім своїх кайданів. А здобудуть вони цілий світ». Не схоже, щоби погляди прихильників Маркса у ХХ сторіччі були більш гуманістичними. Здається, «Капітал» — це кривава, жахлива книжка, яка виправдовує масові вбивства застарілими ілюзіями. Чи дійсно вона нам потрібна сьогодні? Цей випуск «Філософського Барабану» присвячений цікавому проекту — перевиданню у новому форматі «Капіталу» Карла Маркса. Про це ми розмовляли із координатором проекту Денисом Потаповим.


Внутрішня Музика: плейлист Юрка Іздрика (10.03.2016)

У сьогоднішньому випуску моєї програми “Внутрішня музика” я несподівано сам для себе крутитиму “сімейний” плейліст від Юрка Іздрика: бронебійні хіти давніх часів з категорії “так більше не грають”: King Crimson, Chicago, ELO, Iggy Pop та…


Чи вільна Гюльчехра Бобокулова?

У романі «Вальден Два» (1948) психолог Скіннер описує одну сільську громаду, жителі якої обробляють землю та спільно виховують дітей. Їхнє життя минає у спокої, вони мають доволі часу, який можна присвятити мистецтву, ремеслам та науці. Засновник громади Фрейзер уособлює погляди Скіннера та стверджує, що життя у громаді таке гармонійне завдяки можливості її жителів з дитинства бажати та за власною волею обирати те, чим вони воліють займатися. На їхні вчинки, поведінку та почуття так сильно впливала поведінкова терапія, що у них не виникало бажання чи наміру порушити навіть найменшу деталь Фрейзерового бачення громади Вальдена Два. Тож Фрейзер стверджує, що Вальден Два є «найсвобіднішим містом на світі», тому що ніхто не буде ні з примусу, ні під погрозами робити щось супроти власної волі. 

Здається, що вони дійсно вільні. Так, вони не можуть робити певних, але й не хочуть цього. Я не можу пограбувати перехожого на вулиці, бо не хочу його грабувати. Навіщо мені це? Чи дійсно вони вільні? Чи дійсно я вільний?

Давайте уявимо, що неподалік Вальдена Два розташоване інше селище, Вальден Три, засноване Найлзом, братом Фрейзера. Найлз — соціальний антрополог і психолог, його захоплює книга Коліна Тернбулла про етнічну групу іків, представники якої слугують прикладами цілковитої протилежності всього, що є пристойним і доброчесним з погляду людини. Найлз прагне дослідити, чи зуміє він створити подібне суспільство, і йому це вдається. Під моральним кутом зору мешканців Вальдена Три складно охарактеризувати інакше, як зловмисними виродками. Подібно до жителів Вальдена Два, люди у Вальдені Три роблять винятково лише те, що бажають. Обидві громади рішуче налаштовані прагнути того, що їм хочеться, і діють вони згідно з власними бажаннями. 

Жінка відрізає голову чотирирічній дівчинці та йде з нею на вулицю. Вимахуючи головою, вона кричить, що ненавидить демократію та любить Аллаха. Здається, вона цілком вільна. Вона зробила все, що хотіла. Чи можна їй заздрити та намагатися наслідувати її, адже ми знаємо про те, що людина має бути вільною? 

Буває, що ми ставимося до тварин, ніби до моральних істот, проте усвідомлюємо ірраціональність такого ставлення, оскільки існує суттєва відмінність між ними та людьми. Але такої думки дотримувалися не завжди. Наприклад, у Середньовіччі була проведена низка судових справ, порушених проти тварин19. Відомим прикладом є справа свині у французькому місті Савіньї, яка у 1457 році постала перед судом через те, що вона забрала життя хлопцеві п’яти років «у навмисний і ганебний спосіб». До відповідальності притягли не тільки свиню — її шість поросят також постали перед судом. Свині та поросятам згідно з правовою практикою надали для захисту адвоката, який вів їхню судову справу. Адвокату не вдалося врятувати свиню, але для шести поросят він домігся виправдання (незважаючи на те що вони були на місці злочину забруднені кров’ю хлопчика), тому що вони були малими, а їхня матір, безсумнівно, погано на них впливала. Свині особливо часто отримували суворі покарання у подібних судових справах, оскільки голосно рохкали й загалом погано поводилися на суді. Кількість судових справ такого типу досягла кульмінації у XVII столітті, проте практика тривала ще довгий час, випадки суду над тваринами траплялися навіть у ХХ столітті. 

А чому адвокату не вдалося врятувати свиню? Він, наприклад, міг сказати, що свиня — несвідома істота, собою не керує, а тому її не можна визнати винною. 

Відповіді на ці та багато інших питань слухайте у черговому подкасті «Філософський Барабан», присвяченому книжці норвезького філософа Ларса Свендсена «Філософія свободи», яку ми обговорювали із автором передмови до неї Кирилом Азархіним.

Програма «Філософський барабан» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».