Громадська Хвиля

Я не можу сказати, що держава нічого не робить, – Сергій Жадан про волонтерство

Василь Шандро: Багато людей з мистецького цеху долучилися до волонтерської роботи тому вітаємо вас з міжнародним днем волонтера.

Сергій Жадан: Я теж хочу привітати українців. Це свято, яке могло виникнути тільки в такій ситуації і свідчить про зміни, які відбуваються в суспільстві. Це справжня дата. Вона дійсно зачіпає багатьох людей, зокрема у нас в Харкові в Центрі волонтерства так точно.

Василь Шандро: Чи ви колись питали себе, чому варто цим займатися? Ми часто чуємо, що література і мистецтво мають бути поза політикою. Чому ви це робите?

Сергій Жадан: Якщо не розбудувати це суспільство, то кому буде потрібне взагалі наше мистецтво? Ми передусім є громадянами України і всі ці проблеми – наші спільні проблеми. Виокремлювати себе тільки тому, що ми митці чи займаємося літературою – це якось несправедливо. Для мене і моїх друзів це почалося з початком Майдану в 2013 році. Ми вже тоді робили акції, намагалися підтримати людей в Києві, а також людей в Харкові, збирали кошти, медикаменти. Для нас це діяльність, яка триває вже три роки.

Сергій Стуканов: Ці роки стали роками, коли люди виявили себе як справжні громадяни і взяли на себе відповідальність за країну. Скажіть, чи робили ви під час ваших волонтерських мандрівок якісь нотатки, якими могли б з нами поділитися?

Сергій Жадан: Ми з друзями волонтерами зараз зосередилися на допомозі дитячим і освітнім закладам. Ми допомагаємо садочкам, школам, інтернатам, бібліотекам. З одного боку це державні інституції і вони мають підтримуватися державою. І вони дійсно підтримуються нею, я далекий від тез про те, що довкола суцільна зрада і держава нічого не робить.

Але коли ми спілкуємося з людьми, які працюють в цій сфері, дуже чітко видно, як змінилося для них розуміння ситуації, приналежності до цієї країни і свого громадянства. Ці люди – це вчителі, бібліотекарі, вихователі, активісти. Видно, наскільки для них все змінилося, як вони себе інакше позиціонують і відчувають зовсім інший рівень причетності.

Василь Шандро: Чи відчуваєте ви досі потребу людей у волонтерах? З одного боку все трохи налагодилося і держава взяла на себе частину волонтерської роботи. Те, що робите ви, воно державою робиться?

Сергій Жадан: Так, робиться. Я справді далекий від того, щоб казати, що держава нічого не робить. В тих самих школах і дитячих садочках якісь основні речі зроблені. Школи і садочки, які були пошкоджені зараз відремонтували. Там є тепло і діти там можуть навчатися. Але є якісь речі, до яких руки у держави не доходять. Наприклад, треба допомогти з літературою або з якоюсь технікою, комп’ютерами і ще якимись речами, які не входять в списки першочергових потреб.

Звертається до нас школа і просить допомогти з холодильником. Якщо вони попросять холодильник у держави, то, можливо, отримають його через рік. А ми можемо закрити цю нішу. Зрозумійте, ми не працюємо всупереч державі. Ми намагаємося просто допомогти тим людям, які цього потребують.

Сергій Стуканов: Пане Сергію, ви родом з Луганщини. У ваших творах, зокрема у романі «Ворошиловград» згаданий цей регіон. Як думаєте, чи допоможуть Луганщині перетворитися на щось інше події війни?

Сергій Жадан: На моє переконання ці події безперечно змінюють людей. Декого вони змінюють докорінно у ставленні до своєї країни. Інша річ – якою є кількість цих людей. Тут я не можу судити, це питання для соціологів. Але ці події змінили не десятки, сотні чи тисячі, а десятки тисяч. Хоча для декого війна – це те, чого вони зрозуміти не можуть і це викликає лише страх і відторгнення.


Якщо країна не змінить пріоритети у фінансуванні дитячої медицини, станеться бунт, – волонтери

Волонтер Олександра Телятнікова розповідає про благодійну акцію збору коштів для обладнання у відділенні виходжування недоношених діток ОХМАТДИТ

Кошти збиратимуть, продаючи книгу «Світ в мені. Сповідь хворої на туберкульоз»

Анастасія Багаліка: Акція привертає увагу не тільки до недоношених дітей, а й до проблем, пов’язаних з життям людини, хворої на туберкульоз.

Олександра Телятнікова: Эта акция — инициатива одной из наших волонтеров Оли Клименко. Она в нашей организации приблизительно уже год, помогает детдомовским детям. Она уже давно горела своей книгой, где хотела рассказать о своих трудностях, которые ее не сломали, и не просто рассказать, а с помощью своего рассказа помочь. Ее книга называется «Мир во мне. Исповедь туберкулезника». Это действительно исповедь, то, что говорят на ушко священникам шепотом.

Она очень искренне и откровенно рассказывает то, что происходило в ее жизни, о семейных насилиях, о смертельной болезни родителей, о том, как это — в 14 лет бежать из дома и жить в кафе, о страхах, о самостоятельной жизни подростка. Выйти из этого, и снова окунуться в онкологию, и на фоне препаратов химиотерапии получить туберкулез.

Опять ты никто и нигде, ты из субъекта становишься объектом, над которым происходит какая-то деятельность.

Анастасія Багаліка: На що ви хочете витрати кошти, які збираєте?

Олександра Телятнікова: Изначально была идея сделать какую-то программу помощи детским туберкулезным диспансерам, но на тот момент у нас была программа помощи глубоко недоношенным детям в ОХМАТДЕТе. Фонд специализируется на помощи детям с нейрохирургическими патологиями, и многие эти патологии вызваны тем, что ребенок родился недоношенным. И современная диагностика позволит избежать очень большого процента инвалидности детей. Оля сказала, что она хочет участвовать именно в этом проекте, поэтому деньги будут направлены на покупку диагностического оборудования в отделение глубоко недоношенных детей киевского ОХМАТДЕТа.

Лариса Денисенко: Кабінет Міністрів України ухвалив 10 постанов, які стосуються реформи охорони здоров’я. Там виділяються додаткові гроші і на ОХМАТДИТ. Ви вірите, що ці гроші, а справа йде про 700 млн, достатньо забезпечать все необхідне в цьому медичному закладі?

Олександра Телятнікова: Из тех больниц, с которыми мы сталкиваемся, ОХМАТДЕТ обеспечен лучше всех. Это такая центральная детская больница страны.

Я конечно, хочу быть оптимистом, но в последнее время у меня и у моих коллег-волонтеров опускаются руки, и нет внутренних резервов. Я понимаю, что если не начнется какой-то серьезный процесс поддержки со стороны государства, то мы окажемся в большом кризисе, вплоть до медицинских бунтов. Ну что такое одна больница на 40 миллионов населения?

Лариса Денисенко: Як буде проходити акція і як люди можуть долучитися до неї?

Олександра Телятнікова: Приходите к нам в гости 6 декабря на Липскую, 16 в Киеве. Это недалеко от верхнего выхода метро Крещатик в 18:00. Там можно приобрести книгу, просто пообщаться, послушать музыку, обсудить все вопросы и проблемы.

Если прийти на акцию нет возможности, то можно приобрести книгу у Оли на странице «Мир во мне» в Facebook, и она вышлет ее Новой почтой.

Анастасія Багаліка: Про яку суму йдеться?

Олександра Телятнікова: 700 тысяч гривен стоит диагностический прибор, который позволяет у недоношенного ребенка оценить состояние работы мозга и найти причины, где именно в нервной системе идет сбой.


Пологи — не патологія. Чому важливо народжувати без насильства?

Анастасія Багаліка: Що можна ідентифікувати як акушерське насилля?

Анастасія Сальнікова: Акушерське насилля — це будь-які дії медичного персоналу, здійснені проти волі жінки під час вагітності та в період пологів. І тут основоположним є момент саме волі жінки. Тобто одна і та сама маніпуляція може вважатись насиллям, якщо жінка була проти неї, або вважатися медичною послугою, якщо на цю дію була згода жінки.

Наприклад, до акушерського насилля належать такі випадки, коли лікарі не спитали згоди жінки на певну маніпуляцію або зробили щось попри відмови жінки. Окремий випадок — це принизливе ставлення до вагітної та породіллі, яке, на жаль, теж часто відбувається.

Лариса Денисенко: Що говорить українське законодавство в цьому випадку?

Анастасія Сальнікова: Українське законодавство в більшості випадків на стороні жінки, але воно не описує проблематику акушерського насилля в тих термінах, про які ми зараз говоримо.

Ключовим моментом в цій темі є інформована згода — жінка має право отримати інформацію про кожну маніпуляцію, чи то моніторингову, чи то діагностичну, чи то лікувальну, і відповідно, дати свою згоду на цю маніпуляцію.

Національне законодавство регулює ці всі моменти та виступає на боці жінці.

Лариса Денисенко: Чим можна пояснити те, що на жінку тиснуть і, навіть, змушують її почуватися винною, коли вона щось перепитує, наприклад?

Анастасія Сальнікова: По-перше, це проблема в організації медичних послуг. Дуже часто лікарі можуть приділити занадто мало часу конкретній породіллі через великі навантаження. По-друге, жінки зазнають акушерського насилля від широкого гендерного насилля. Також відіграють важливу роль недосконалості нашої правової системи, коли дуже багато документації пишеться постфактум.

Лариса Денисенко: Чи існують правила, за якими жінка має щось підписати, тобто давати письмову згоду чи незгоду на певні маніпуляції?

Анастасія Сальнікова: В українському контексті практично завжди документація на стороні лікарів, тому що всі потрібні згоди жінка так чи інакше підписує. Але вона це підписує в більшості випадків, навіть, не усвідомлюючи. Коли жінка потрапляє в лікарню під час пологів, їй дають пачку документів, вона щось підписує, маючи певний гормональний фон та стресовий стан. І тут ми вже можемо говорити про те, що жінці надали неповну інформацію про те, що вона зараз робить.

Також дуже часто використовується таке загальне правопорушення як підписання загальних форм не про конкретні моменти, а про взагалі будь що, що відбудеться з жінкою в цьому пологовому.

Іноді відбуваються більш жорсткіші моменти, коли підпис про певні маніпуляції просять в жінки на етапі народження дитини, коли вона не здатна тримати в руках навіть ручку, а не те, що себе.

Анастасія Багаліка: Існує безліч курсів, де надається інформація про природність пологів, про те, коли потрібно медичне втручання, а коли воно не потрібно, як поводити себе у пологовому будинку тощо.

Анастасія Сальнікова: Так, але інформація, яка надається курсами, дуже відрізняється в залежності від викладачів, у кожного є свій підхід: хтось робить акцент на психологічну підготовку, а хтось робить акцент на якусь арт-терапію. Тобто зовсім не кожні курси надають інформацію про якісь конкретні показання до певних втручань. Та й на загальних курсах не можна проговорити всі можливі випадки, які можуть статися з конкретною жінкою.

Лариса Денисенко: Чим пояснюють лікарі свою впевненість, що вони здатні ухвалювати всі належні рішення за ту, хто народжує?

Анастасія Сальнікова: В нашій організації є ідея звернутися до лікарів і провести ряд інтерв’ю, щоб налагодити діалог, і зрозуміти, чому вони вживають ці методи. Але по великому рахунку, на поверхні лежать декілька речей: це загальна культура, коли десятиліттями вони звикли так народжувати дітей, також, очевидно, що у нас в суспільстві ставлення до пологів йде як до чогось небезпечнішого й страшного, ніж воно є на правді. І це зрозуміло, тому що під час отримання своєї освіти лікарі фокусуються на аномаліях. Плюс, не забуваємо про те, що на лікарях лежить велике навантаження, часто лікарі поспішають, тому що їм потрібно встигнути пропустити через себе великий потік породіль.

Лариса Денисенко: Чи вирівнюють цю ситуацію, наприклад, партнерські пологи?

Анастасія Сальнікова: Так, жінка має бути проінформована, і, звичайно, мати із собою групу підтримки. Це може бути партнер, але партнер підготовлений, не той, що буде стояти і панікувати ще більше, мати розуміння, які втручання можуть бути потрібні, а які — ні. На крайній випадок, жінка може взяти телефон якихось спеціалістів, які можуть порадити у будь-якій ситуації.

Анастасія Багаліка: Чи змінюється ситуація на краще за останні роки?

Анастасія Сальнікова: Так, ситуація змінюється, і на мою думку через те, що жінки стали більш поінформовані, що інформація стала більш доступною, з’явилося більше курсів, статей, консультантів та більше чоловіків, які цікавляться цією темою. Всі ці речі разом в сукупності створюють більш сильну жінку, вона може більше постояти за себе та більш здатна це зробити.


«Ніч. Адреналін. Це трагічна випадковість» — Антон Геращенко про те, чому стріляв КОРД

Під Києвом п’ятеро поліцейських загинули у перестрілці між собою. За даними МВС, під час виконання службових обов’язків трагічно загинули начальник відділу управління КОРД ГУ Нацполіції Києва, майор поліції Віталій Валецький, оперуповноважений управління оперативної служби ГУ Нацполіції Києва, старший лейтенант поліції Юліан Рудько, оперуповноважений управління оперативної служби ГУ Нацполіції Києва, лейтенант поліції Олександр Маніца, молодший інспектор Броварського міжрайонного відділу Управління поліції охорони, старший сержант поліції Євген Куртєв та молодший інспектор Броварського міжрайонного відділу Управління поліції охорони, старший сержант поліції Сергій Орлов.

Анастасія Багаліка: Як так сталося, що спецоперація привела співробітників КОРДу до Княжичів?

Антон Геращенко: Произошла ужасная трагедия из-за цепи случайностей. Будет проведено расследование прокуратурой, и, если будет установлен виновник, который действовал вне рамок инструкции, он будет привлечен к ответственности.

Трагедия произошла ввиду того, что киевская полиция имела оперативную информацию о том, что в том районе, в Княжичах, сегодня будет ограбление. Когда проводятся подобного рода операции, они имеют высшую степень секретности. Никакая служба госохраны, никакая патрульная полиция об этом не извещается.

В одном из недостроенных домов находилось двое молодых ребят-разведчиков. У них была задача проинформировать группу захвата, если в один из домов будет наблюдаться попытка проникновения. В это время приехали сотрудники службы охраны на сработавшую в соседнем доме сигнализацию. И они пошли по следам в соседний недостроенный дом. Увидели там двух людей в штатском, подумали, что это возможные потенциальные правонарушители. Ну кто же еще в 2 или 3 часа ночи сидит в недостроенном доме при девятиградусном морозе?

Судя по всему, они направили на них дула автоматов, задержали их и надели наручники. Сотрудники разведки не должны представляться тем, кто их задержал на месте. Когда бы их доставили в райотдел, тогда бы они по инструкции представились и сказали, кто они есть на самом деле.

Но в этот момент группа захвата решила, что бандиты взяли в заложники сотрудников разведки. И пошли на штурм для того, чтобы освободить своих товарищей. Дальше произошло то, что бывает в долю секунды, это иногда показано в художественных фильмах, например, в фильме «Место встречи изменить нельзя». Когда Жеглов и Шарапов вроде бы окружили ресторан и должны были брать Фокса. Ну а Фокс захватил заложницу, и вместе с ней выбросился в окно.

Все в таких случаях предусмотреть невозможно, это и есть риск жизни сотрудников полиции, ради того, чтобы общество было спокойно.

Я прошу помянуть тех пять сотрудников, которые просто выполняли свой долг. Произошла трагическая случайность.

Анастасія Багаліка: З коментарів у ЗМІ складається враження, що співробітники КОРДу першими відкрили вогонь на ураження. А в цей час співробітники держслужби охорони знаходилися в своїй машині. Але ж машина держслужби охорони маркована відповідним чином. Як так сталося?

Антон Геращенко: Это произошло в виду того, что играл адреналин, была ночь, с сотрудникам разведки пропала связь. По тем обрывочным сведениям, которые у нас есть, разведчики успели набрать свое руководство и сказать, что кто-то «ломится» в дом, когда туда входили сотрудники КОРДа. После этого начались звуки борьбы, и группа захвата решила, что их коллеги попали в беду.

budynok_v_knyazhychah_1.jpg

Будинок в КняжичахАвторські права: Фото з Facebook сторінки Антона Геращенка

Что касается машины, то на ней действительно была надпись «Полиция», но все были на адреналине. Теперь уже задача прокуратуры установить, почему сотрудники КОРДа и группы захвата решили все-таки открыть огонь. Кто стрелял первым, установит следствие. Потому что сотрудники госохраны тоже у спели выстрелить в ответ и убить опытного бойца КОРДа, который, кстати, работал, в том числе, в зоне АТО.

Анастасія Багаліка: Чому розслідування буде проводити прокуратура, а не МВС?

Антон Геращенко: Потому что, согласно Уголовно-процессуальному кодексу, если происходит происшествие, повлекшее травмы и гибель сотрудника полиции, то расследование ведет исключительна прокуратура.

Анастасія Багаліка: Я знаю, що були затримані ті, хто хотів здійснити пограбування в тому районі. Але чи не має версії, що ця трагічна ситуація пов’язана з самим пограбуванням теж?

Антон Геращенко: Нет, на сегодняшний момент таких доказательств нет. За грабителями велось наблюдение, и сотрудники Угрозыска хотели сделать это все по высшему пилотажу: в момент, когда грабители проникли бы в дом для ограбления, то их бы уже ждали и взяли бы с поличным. Это было бы гарантированным доказательством в суде.

budynok_v_knyazhychah.jpg

Машина поліції біля будинку в КняжичахАвторські права: Фото з Facebook сторінки Антона Геращенка

После произошедшей трагедии, наблюдение за ними продолжалось, их задержали в момент, когда они уже вернулись в Киев. Дальше им будет вменятся хранение боевого оружия, а также предыдущие эпизоды, сегодня проходят обыски по местам их жительства.

Сейчас они задержаны, находятся в изоляторе временного содержания, а в течение 72-часов будет подготовлен документ на их арест в суде.

Анастасія Багаліка: Чи не пов’язуєте цю трагедію з тим, що через реформу поліції, яка, на думку деяких коментаторів у соцмережах, відбулася не до кінця, між представниками КОРДу і Нацполіції сталася якась дискоординація?

Антон Геращенко: Еще раз повторяю — это цепь трагических случайностей. Никто не мог себе представить, что сотрудники госохраны приедут именно в это время, именно в это место, что они войдут в тот дом, где находились двое молодых разведчиков.

zbroya_grabizhnykiv_4.jpg

Зброя грабіжниківАвторські права: Національна поліція

С другой стороны, разведчики выполнили свою инструкцию, они не должны были представляться тем, кто их задержал на месте.

Лариса Денисенко: А чи відомо, за яких причин спрацював сигнал, що повідомив службу охорони, що відбувається щось не те в будинку?

Антон Геращенко: Это будет устанавливать следствие. Если охрана получает на свой пульт соответствующий сигнал, она выезжает на место.

zbroya_grabizhnykiv_5.jpg

Вилучена зброя грабіжниківАвторські права: Національна поліція

Анастасія Багаліка: Тимчасовий керівник Національної поліції повідомив, що до складу банди, яка хотіла вчинити пограбування, входили колишні представники правоохоронних органів. Чи це дійсно так?

Антон Геращенко: У мня нет доступа к этой информации. Это заявление Вадима Трояна я увидел, как и вы, на встрече с президентом Украины. Поэтому я не могу ее не подтвердить, ни опровергнуть. Но я думаю, что у Вадима Трояна достаточно основания, чтобы делать такие заявления.

 


Ручка з голосом Ірени Карпи: нова методика вивчення англійської для дошкільнят

Про це розповідає лінгвіст Тереза Герушинська, яка разом із українськими митцями розробила систему навчання англійської для малих дітей.

Сергій Стуканов: Чому так важливо навчати англійської мови юних українців?

Тереза Герушинська: Міся проекту – навчити і розвити навики у наймолодших українців за допомогою адаптивної інноваційної системи навчання. Навчати будемо різним предметам, де завжди буде присутній елемент вивчення іноземних мов.У першій книзі це буде англійська. Але із наступними книгами ми обов’язково будемо додавати нові мови: іспанська, французька, німецька.

Євген Павлюковський: Про який вік дітей йдеться?

Тереза Герушинська: Ми книги розробляємо для дітей від трьох років.

Сергій Стуканов: У чому інновація, ваш оригінальний підхід?

Тереза Герушинська: Ми будемо навчати дітей із допомогою методу інновації. Це інтерактивні книги та електронна ручка. Таке ноу-хау на ринку України. Ми вдосконалили весь механізм роботи таких книг, добавили озвучу людськими голосами, причому, дуже відомими: Ірена Карпа, Віктор Бронюк (ред. –  фронтмен гурту «ТІК»), радіоведучий Кирил Капустін та актриса та телеведуча Тала Калатай.

Євген Павлюковський: Як працює ця електронна ручка?

Тереза Герушинська: Включивши ручку ви можете наводити нею на будь-яке слово і картинку у книзі. Книжка у форматі А4. І вона виготовлюється дуже довго: від 30 до 38 днів. Для того, щоб прискорити процес перевірки самої книги ми віддрукували збільшені листи. Це не електронна книга, вона паперова. Електронна тільки сама ручка.

Ми можемо наводити нею на слово, чи словосполучення, і чути як ручка це озвучує. На самій ручці ми можемо вибирати якою мовою вона має читати слова, на яких ми торкаємося.

Будуть озвучені також малюнки, на яких є персонажі, і усі вони говорять. Причому, трьома мовами. Англійська – професійна озвучка. Для маленьких дітей на кожній сторінці також є ігри, щоб вони гарно запам’ятовували всі слова.

Сергій Стукавнов: Фактично, це розраховано на малих дітей, які ще не знають жодної мови. Існує думка, що немає сенсу вчити дітей дошкільного віку іноземних мов, бо це немає доброго ефекту.

Тереза Герушинська: Я би так не сказала. Від трьох років діти уже вміють аналізувати інформацію. Власне, для цього ми і придумали цілу інтерактивну адаптивну систему, тому що мову ми вивчаємо емоційним методом, а не традиційним.

Сергій Стуканов: Де ви бачите застосування своєї книжки, коли вона вийде? Бо у певному сенсі це комерційний проект?

Тереза Герушинська: У певному сенсі так. Цю книгу я бачу в руках кожної української сім’ї. Як для індивідуального навчання, так і для закладів, якщо їм захочеться таку книгу мати для дошкільного навчання у гуртках.

У Європі та Азії дуже популярні такі книги. Це не суто українська ідея, ми її привезли із Європи, коли побачили подібну книгу.

 

 

 


У МОЗі не знають що робити з неофіційними “винагородами” лікарів, – Максим Іонов

На охорону здоров’я у бюджеті 2017 року закладено на 26% більше грошей, ніж у минулому році. Це 18, 2 мільярди гривень. Про нову концепцію охорони здоров’я говоримо із Максимом Іоновим, головою Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я.

Євген Павлюковський: Чи справді кошти підуть на людей, які потребують регулярних медичних ліків, тобто для онкохворих, хворих на ВІЛ/СНІД та цукровий діабет?

Максим Іонов: Дійсно інформація позитивна, але ми подивимось як ці кошти будуть надходити і як будуть розподілені.

Окрім постійної категорії хворих, яким регулярно необхідне обслуговування, є ще поточні медичні проблеми, за якими кожен громадянин звертається чи то до сімейного лікаря, чи до стаціонарного. На сьогодні ситуація у системі охорони здоров’я така, що система фінансування неправильна і коштів не вистачає. Через це виникає низка проблем, які треба вирішувати.

Ми є свідками того, що у планах нової команди Міністерства охорони здоров’я є дві концепції: зміна системи фінансування охорони здоров’я і побудова громадського здоров’я в Україні. Як воно буде впроваджуватися із практичної точки зору – покаже час.

 У планах нової команди Міністерства охорони здоров’я є дві концепції: зміна системи фінансування охорони здоров’я і побудова громадського здоров’я в Україні

Сергій Стуканов: Якщо ти громадянин Данії, то розумієш, що велика частина податків іде на безкоштовну медичну допомогу, яка має досить широкий пакет. Я так розумію, що у нас це питання також балансів, що ми даємо, а що ні?

Максим Іонов: По-перше, ми чітко повинні визначити суб’єктивний популізм від об’єктивної реальності. Ні для кого не секрет, що медицина у нас безкоштовна тільки по Конституції, а по факту кожен платить за будь-який візит до лікаря або за придбання медикаментів, або, перебуваючи у стаціонарі за якісь додаткові діагностичні заходи.

Євген Павлюковський: Яке ваше ставлення до цієї практики?

Головне – оптимізувати систему оплати роботи лікаря і шукати додаткові механізми фінансування системи охорони здоров’я

Максим Іонов: Це негативна практика. Її потрібно виводити у ту площину, щоб були задоволені як пацієнт, так і лікар. Вирівнювати слід спочатку цю межу. А потім уже вирішувати скільки куди не вистачає коштів.

На мій погляд, головне – оптимізувати систему оплати роботи лікаря і шукати додаткові механізми фінансування системи охорони здоров’я.

Сергій Стуканов: У чому відмінність основної концепції фінансування системи охорони здоров’я і медицини загалом від тої, що була раніше?

Максим Іонов: В минулому був принцип фінансування державного закладу: койко-місця і самого закладу. Це було по залишковому принципу виділення бюджетних коштів. Нова концепція полягає у тому, що куди б пацієнт не звернувся, не важливо до якого лікаря, головне, щоб із ним був підписаний контракт, і на місце, яке закріплене за лікарем, йдуть кошти на оплату його медичних послуг.

Я до кінця сам не розумію як буде впроваджуватися ця система, і чому фігурує сума 240 гривень за пакет медичних послуг.

Сергій Стуканов: Давайте порахуємо. Умовно кажучи, піднімуть зарплату на 40%, наприклад, хірургу. Нехай у нього зарплата 2000 гривень, то після підняття стане 2700-2800. Це 100 доларів. І, наприклад, цей хірург дуже гуманна людина і бере за кожну операцію додатково 100 доларів. Якщо він робить 20 операцій на місяць, то це  виходить 2000 доларів на місяць. Я думаю, це не є велика сума для нормального хірурга. Але як ці гроші повернути у бюджет?

Максим Іонов: Ті умови, в яких працюють медичні працівники, їх створила сама держава. Кожен у своєму напрямку змушений шукати шляхи додаткового заробітку. Але різні медичні працівники працюють у різних умовах. Я не бачу спроби врегулювати саме це питання. Є спроба намірів змінити систему фінансування, але вирішити поточні наявні проблеми поки що цього не бачу.

Ми спробували реформувати галузь, не знаючи що там відбувається. Ми досі не провели її аудит.

Сергій Стуканов: Якщо взяти політиків, які є зараз центри прийняття рішень, які зараз конкурують чи візії змін?

Максим Іонов: Завжди були ключові гравці, які приймають участь реформі охорони здоров’я. Це безпосередньо Міністерство охорони здоров’я, яке підпорядковане уряду, Комітет Верховної Ради із питань охорони здоров’я, де є певна кількість депутатів, які хочуть бути долучені до реформи і Адміністрація Президента, яка регулює політику охорони здоров’я.

Євген Павлюковський: Було заявлено, що у цьому році у програму щодо відшкодувань за витрати на ліки потраплять хворі на серцево-судинні захворювання та діабет і астму. Цим категоріям, починаючи із 2017 року, зокрема лікування на стаціонарі, буде відшкодовано?

Максим Іонов: Питання реінбурсації, або відшкодування, піднімається не перший рік. Раніше це стосувалося тільки серцево-судинних захворювань, а сьогодні цей перелік розширили. Фактична прозора реінбурсація упирається у перелік пацієнтів. Бо треба якось контролювати цю систему. Поки що є погляд, що це має бути через сімейних лікарів, які видають рецепт, і це буде фіксовано. Без реєстру це неможливо. Наприклад, одна категорія хворих на діабет – це неінсулін залежні. Їх більше мільйона, але вони не зібрані у єдиний реєстр.

Я більш ніж впевнений, що у кожного є намагання покращити дійсно систему. Але не маючи механізму контролю, відповідальності на місцях і покрокового впровадження, нічого не буде.