Articles by Громадське Радіо

20 років юридичним клінікам в Україні: як, де і для кого вони працюють?

Лариса Денисенко: Що таке юридичні клініки?

Юлія Матвєєва: Юридичні клініки ― структурні підрозділи у вищих навчальних закладах при юридичних факультетах та спеціалізованих юридичних навчальних закладах, які займаються наданням безплатної юридичної допомоги, правопросвітницькою діяльністю.

Таким чином, студенти здобувають навички практичної діяльності через допомогу суспільству. Особливо мова іде про соціально вразливі верстви суспільства.

Правова просвіта, або street law, ― це проведення лекторіїв, занять для учнів шкіл, соціально вразливих груп населення ― наприклад, інвалідів.

Надання правової допомоги ― пріоритет старшокурсників, але іншими видами допомоги можуть займатися і студенти з перших років навчання.

Євген Павлюковський: Яка якість цієї допомоги? І з якими питаннями звертатися не варто?

Юлія Матвєєва: Студенти працюють під керівництвом фахових викладачів, які є практикуючими юристами чи й адвокатами. Вимогою, щоб студент видав готову юридичну консультацію чи проект процесуального документу, є перевірка цього документу викладачем.

Лариса Денисенко: Людям, які ведуть юридичні клініки, цікаво ходити на процеси?

Юлія Матвєєва: Так, здавати первинні навички для представництва інтересів особи в органах влади і в суді студенти можуть і повинні робити саме це в юридичних клініках.

Представництво особи не є первинною функцією клінік, тому що поки що представляти особу на кримінальному процесі може тільки адвокат. Студенти можуть виступати на адміністративних і цивільних процесах, і в деяких випадках вони це роблять.

Лариса Денисенко: Безплатні центри правової допомоги мали б супроводити людей, які не підпадають під їх «парасольку», до юридичної клініки чи правозахисної організації, які зможуть вирішити проблему людини.

Юлія Матвєєва: Так, наприклад, київські клініки мають меморандуми, укладені з центрами правової допомоги. Центри можуть перенаправляти тих клієнтів, яких вони не можуть обслужити: за законом передбачено, що якщо дохід особи більший, ніж прожитковий мінімум, центр за формальною ознакою не може надати допомогу.

Лариса Денисенко: Де можна знайти інформацію про те, як звернутися до юридичної клініки?

Юлія Матвєєва: На сьогодні є Асоціація юридичних клінік України, до якої входить 50 членів. У Києві є близько 10 юридичних клінік. Наприклад, наша юридична клініка при Києво-Могилянській академії має сторінку на Фейсбуці.

Є сайт Асоціації, на якому є мапа юридичних клінік.

Євген Павлюковський: Яка кількість людей щорічно звертається до юридичних клінік?

Юлія Матвєєва: Юридичні клініки надають близько 10 000 юридичних консультацій за рік. Це і надання правової інформації, складання документів процесуального характеру.

Ми не перевіряємо фінансову спроможність клієнта. Проте ми виконуємо навчальну функцію. Для нас пріоритетним залишається навчання студентів через надання безоплатної правової допомоги.

У нас є певні критерії відмови: наприклад, справа може бути складною або безперспективною.

Одразу відповідь клієнту ми не надаємо, тому що студент не може відразу відповісти. Відповідь можуть готувати від 2 тижнів до місяця ― залежно від складності питання.

Євген Павлюковський: Якого характеру справи, з якими звертатися не варто?

Юлія Матвєєва: Це питання кримінально-процесуального характеру, хоча роз’яснювати права особі ми можемо. Деякі клініки ведуть консультації шляхом листування з особами, що перебувають у місцях позбавлення волі. Наприклад, ми займалися розлученням особи й укладенням шлюбу з іншою особою.

Випадки відмови бувають дуже рідко.


Президент Польщі не може вирішити парламентську кризу, ― Євгеній Приходько

Євген Павлюковський: Яка зараз ситуація під будівлею Сейму?

Євгеній Приходько: Вчора був більше спонтанний протест. Сьогодні на вулицю вийшло більше людей, була вже мобілізація та організація.

Сьогодні лідер опозиційної партії Nowoczesna Ришард Петру подав подання до прокуратури щодо дій маршалка Сейму Марека Кухцінського. Опозиція вбачає в його діях кримінальні моменти ― засідання було перенесено до іншої зали, до нього не допустили опозиційних депутатів.

До того ж, невідомо, скільки там було осіб із правлячої партії, тому що голосування відбувалося рукою, і опозиція запевняє, що були враховані голоси депутатів, яких не було на засіданні і які підписалися пізніше.

Євген Павлюковський: Подання до прокуратури відбулося за згодою всіх опозиційних сил чи лише окремих?

Євгеній Приходько: Коли вчора опозиціонери блокували трибуну, один із послів сказав: вони (тобто влада) хотіли нас поділи, а натомість об’єднали. Це ініціатива окремої партії, але її підтримали усі опозиціонери.

Лариса Денисенко: До засідання не допустили журналістів, за винятком кількох ЗМІ. Опозиція стверджує, що після обмеження свободи слова журналістів почався наступ на свободу слова парламентарів.

Євгеній Приходько: Опозиціонери вважають, що є парламентарна криза. Перед цим було багато подій, пов’язаних з Конституційним судом, де ПіС впроваджував свої правила гри.

За новими правилами із 2017 р., від однієї редакції можуть бути присутніми лише два журналісти, вони працюватимуть у різних залах, і не можна записувати послів у тих приміщеннях, де не діють ці правила.

Євген Павлюковський: Напруження між правлячою партією й опозицією тривало вже певний час. Наскільки є збігом, що це сталося саме в день, коли мали приймати бюджет?

Євгеній Приходько: Всі ці пропозиції влади, нові правила ― це крапля в океані. Не думаю, що те, що відбувається, призведе до масштабних змін, але якщо надалі правляча партія буде поводитися так нахабно щодо опозиції, тоді наслідки важко передбачити.

Євген Павлюковський: Крім бюджету, на засіданні, яке перенесли в іншу залу, прийняли низку законів. Якою буде їхня доля?

Євгеній Приходько: Більшість експертів у Польщі не вважає це засідання легітимним і каже, що треба розглянути бюджет заново, за участі опозиційних партій.

Сьогодні Анджей Дуда сказав, що він готовий виступити посередником у переговорах. Важко сказати, що зміниться за неділю і понеділок. Мені здається, що умовою, щоб знову зібратися у залі парламенту, буде скасування цих змін для медіа.

Лариса Денисенко: Справу можна виправити шляхом переговорів у парламенті, чи її дійсно розглядатиме прокуратура?

Євген Приходько: Наразі ПіС має таку підтримку суспільства, що навряд чи рішення прокуратури ітиме в розріз із лінією влади.

Лариса Денисенко: Коли в Україні була аналогічна ситуація, ми пам’ятаємо, до чого це призвело. Часто у таких випадках вступає у гру Конституційний Суд, адже порушення процедури ухвалення законів тягне скасування цього закону.

Що буде у Польщі?

Євгеній Приходько: Ситуація у польському суспільстві дещо інша. В Україні не було такої підтримки правлячої партії. У Польщі правляча партія проводить багато соціальних ініціатив для малозабезпечених людей, тому користується підтримкою.

Конституційний Суд у Польщі також зараз у кризі: ПіС змінювали частину суддів, яких призначала попередня влада. Крім того, був введений закон, згідно з яким, КС розглядає всі справи по черзі, тобто якщо зараз надійде справа, її розглянуть лише після того, як розглянуть усі попередні справи.

Євген Павлюковський: Чи допоможе посередництво президента повернути ситуацію у конструктивне русло?

Євгеній Приходько: Це політичне рішення: президент добу мовчав, його заява була опублікована десь за годину до того, як Ярослав Качинський висловив пропозицію маршалку Сейму сідати за стіл переговорів з медіа.

Президент у Польщі не має такої великої влади, він більше представляє її на міжнародній арені. Тому ця заява була зроблена лише для того, щоб нагадати, що він є.

Лариса Денисенко: Сьогодні о 22.00 глава польського уряду Беата Шидло виступить із телезверненням до польського народу. Вона говоритиме про те, що парламентської кризи немає?

Євгеній Приходько: Сьогодні у Кракові вона говорила про те, що деякі сили намагаються дестабілізувати роботу. Більшість послів із партії ПіС говорять про те, що опозиція просто намагається використати ситуацію і повернутися до влади.

Євген Павлюковський: Чи матиме це якесь відображення у заявах, які подає опозиція до прокуратури Польщі?

Євгеній Приходько: Ні, це лише для того, щоб виправдати дії поліції. Сьогодні вночі під Сеймом було 100-200 людей, і поліція почала відштовхувати їх від дороги, щоб посли, які були заблоковані у парламенті, змогли звідти вийти.

Коли поліція почала наступати, люди почали сідати на землю і кричати «Конституція». Коли приїхало декілька автівок, поліція відступила, люди повернулися на свої місця і більше нічого не відбувалося.

Євген Павлюковський: Наскільки те, що права журналістів можуть бути обмежені, гостро сприймається суспільством?

Євгеній Приходько: ПіС наближається до значних проблем. Коли була конституційна криза, це не було близько пересічному поляку. Коли це зачіпає людей, як бюджет, то люди виходять на вулицю.

З огляду на те, що протест був спонтанний, прийшло близько 500 людей, хоча медіа подає, що там була тисяча.

Тобто у суспільстві в цілому поки що немає свідомості, що обмеження справ журналістів є проблемою.

Євген Павлюковський: Скільки ЗМІ оголосили день без політиків?

Євгеній Приходько: У Польщі існує різкий розподіл медіа на «ліві» і «праві». Є ті, які чітко підтримують партію влади, є ліберальні, які підтримують опозицію. Якраз медіа лівоцентристського характеру підтримали цю акцію.

Також треба згадати суспільні медіа, які з приходом до влади ПіС відіграють важливу роль у їх пропаганді ― активно підтримують лінію партії, звідти звільняються журналісти.


Розвитком високих технологій в Україні має опікуватися держава, — Власюк

З директором ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимиром Власюком говоримо про постачання української сировини іншим країнам та перспективи розвитку високих технологій в Україні

Едуард Лозовий: Українська економіка — це банани чи високі технології?

Володимир Власюк: Ми не можемо сказати, що українська економіка — це банани, тому що ми виробляємо літаки та беремо участь у космічних програмах. Ми можемо здійснювати енергетичне машинобудування. Але всього цього ми робимо мало.

У нас переробна промисловість складає близько 12%. Якщо ми звідси виділимо те, що стосується машинобудування, то я б говорив про 1,5 — 2%.

Любомир Ференс: Українську економіку часто називають сировинною. Чи це назавжди?

Володимир Власюк: Треба бути оптимістом. В Радянському Союзі було багато машинобудування в Україні, тому що тут народжується багато людей, які можуть бути інженерами, математиками, конструкторами. Це основне. Людський капітал є. Але молоді люди не знаходять роботи і виїжджають.

Розробки військово-промислового комплексу треба переносити у виробництво мирної продукції. Якби не було військових програм США, я думаю, не було б інтернету.

Любомир Ференс: Ніхто з наших стратегічних партнерів не хоче побудувати завод, наприклад, з виготовлення пасти, щоб люди мали роботу.

Володимир Власюк: Ми зараз продаємо сировину видобувної вартості. Економіка, яка має більш досконалу структуру, влаштована так, що вона використовує сировину на свою користь. У нас є дерева, фрукти, але немає переробних підприємств. Тому сировину купують підприємства Туреччини чи Польщі, вони її переробляють, створюють додану вартість, продають цю перероблену сировину нам же.

Любомир Ференс: Чи дають західним інвесторам заходити в Україну?

Володимир Власюк: Я маю контакти з бізнесом. Я почув, що їм заважає відсутність базових правил ринкової економіки. Мова іде про захист приватної власності та рівні правила. Також місцевий бізнес часто не пускає конкурентів. Така тенденція є.

Вільний ринок не працює в області створення високих технологій. Це той сектор, яким має опікуватися держава. Має бути державна політика, яка сприятиме розвитку промисловості.


Леонтович і Вівальді на бандурі й баяні: музичні експерименти B&B Project

Учасники гурту  B&B Project Сергій Шамрай і Тетяна Мазур розповідають про власні музичні експерименти і стереотипи щодо баяна й бандури.

Сергій Шамрай: Нашому проекту 1,5 року. Ми почали свою діяльність з метою популяризації українських музичних інструментів шляхом каверів.

Тетяна Мазур: Існує міф, що на бандурі можна грати тільки думи або народні пісні. Насправді і на бандурі, і на баяні можна виконати і попсові, і джазові пісні. Зараз ми експериментуємо із дабстепом, рок-хітами.

У виконанні гурту лунає композиція «Щедрик».

 

 

Василь Шандро: Ви випробовували цю композицію в дії?

Тетяна Мазур: Так, минулого року ми презентували його на площі Херсона у новорічну ніч. Публіка різного віку ― від дітей до людей похилого віку ― танцювала.

Василь Шандро: Як відбувається процес обробки відомих класичних речей на сучасний лад? Серед викладачів і музикознавців побутує думка: краще напиши своє, а класику не чіпай.

Сергій Шамрай: У нас трохи інша думка. Ми хочемо донести це до молоді, тому додаємо якісь сучасні символи, клубні звуки, а потім їм цікаво послухати оригінал, як це бачив композитор.

Таким чином ми популяризуємо і класичну музику, й інше бачення.

Василь Шандро: Жінка з бандурою ― Київський кобзарський цех каже, що це певне викривлення, що такого не могло бути. Ми можемо собі уявити тріо бандуристок з радянського телебачення.

Тетяна Мазур: Для того ми й робимо проект, щоб зламати цей стереотип. Хлопці-бандуристи зараз велика рідкість, і їх з руками-ногами забирають будь-які колективи, тому що чоловічі голоси дуже цінні в капелах бандуристів.

Василь Шандро: А щодо баяна є якісь стереотипи?

Сергій Шамрай: Звичайно, є. Всі думають, що на ньому можна грати тільки народну музику. Ніхто й не чув, що на баяні дуже класно і ХТК Баха звучить, і Шопен.

Далі в ефірі звучить «Літня гроза» Антоніо Вівальді.

Василь Шандро: Який у вас репертуар?

Тетяна Мазур: Наш перший кавер був на хіт гурту Metallica. Після цього ми почали експериментувати із жанрами і складами. Зараз у нашому репертуарі є і рок-хіти, і саундтреки, і класичні композиції.

Сергій Шамрай: Також ми зіграли електро-хіт акустично, імітуючи акустично електричні прийоми.

Тетяна Мазур: Ми вважаємо, що важливо не забувати, що це народні інструменти, тому у нас є «Черемшина» у джазовій обробці.

Василь Шандро: Що кажуть викладачі і колеги про ваші експерименти?

Тетяна Мазур: Дехто підтримує, з деким боремося. З приводу каверів нічого не кажуть, але питають, як можна так знущатися над бандурою і баяном. Така музика не сприймається людьми старшого віку. Але нашим одноліткам це подобається.

Був випадок, коли на музичному фестивалі до нас підійшла завуч музичної школи і розповіла, що в них забитий набір на бандуру та баян. Дітки приходять з нашими відео, показують і говорять: ми хочемо грати як вони, візьміть нас на бандуру та баян.

У мене багато подружок працює у музичних школах вчителями, і до них також приходять діти і показують наші відео. Це заохочує їх вчитися грати.


«Захарченко наказав катувати мого сина і ще двох офіцерів», ― Ніна Брановицька

Тетяна Трощинська: У січні ви хотіли передавати справу Ігоря до Європейського суду з прав людини. Що змінилося за цей час?

Ніна Брановицька: Особливих змін немає. Мене з самого початку попередили, що все відбувається дуже довго.

23 серпня вийшов указ про присвоєння Ігорю звання Героя України, а 5 вересня мені вручили зірку.

Тетяна Трощинська: За цей час також був убитий «Моторола», якого мали звинуватити у вбивстві вашого сина.

Ніна Брановицька: Це лише один із тих, хто мав бути звинувачений у вбивстві. Зараз іде заочний суд над «Гіві» ― це ще один з катів мого сина, і ведеться розслідування по інших пунктах ― Захарченко, Сталін, Данчик, Боксер ― їх там група.

Також там були співробітники ФСБ Росії, які також брали участь у катуваннях наших хлопців, які навіть перед полоненими таїли, що вони росіяни і працівники спецслужб.

Василь Шандро: Ви контактуєте з родичами і близькими інших полонених? Можливо, відповідна громадська організація могла б впливати на слідство, пришвидшити його.

Ніна Брановицька: Так, ми спілкуємося неформально. Організація матерів зараз на стадії утворення. Але є асоціація ветеранів АТО, у якій нас також не вважають чужими, є «Крила 8 сотні».

Тетяна Трощинська: Як би мало бути вирішене питання, щоб ви відчули для себе хоч якусь справедливість?

Ніна Брановицька: Винуватці цього злочину мають бути виявлені і засуджені. Вони мають дати показання, що і як відбувалося. Вони замішані у багатьох злочинах ― розстрілах, катуваннях, економічних злочинах проти України. Все це має бути виявлено.

Ігоря вже не підняти, але ці люди мають бути засуджені.

Тетяна Трощинська: Зараз дуже багато говорять щодо повернення полонених. Поїздка нардепа Надії Савченко у Мінськ може допомогти активізації цього процесу? У що вірять рідні полонених?

Ніна Брановицька: Багато вже зневірилось. Думаю, щоб розпіарити Савченко, Медведчук може їй виділити кілька полонених.

Говорили з тими, хто віддавав накази катувати полонених і казати, що вона не бачить у них нелюдів ― це дивно. Можливо, до Наді у полоні ставилися дуже гарно.

Наскільки я знаю, Захарченко показав на трьох хлопців, «кіборгів», і наказав катувати їх з особливою жорстокістю. Як Надя до цього ставиться?

Василь Шандро: Що кажуть міжнародні суди та організації?

Ніна Брановицька: Суди поки що у процесі розгляду справ, а правозахисники кажуть, що їм західні експерти і правники постійно розповідають, що треба примирятися, прощати і так далі.

Думаю, Міністерство закордонних справ дуже погано пояснює нашу позицію і відстоює наші інтереси, погано просуває наші вимоги і потреби.

На фоні того, що ведеться торгівля з окупованими територія, на Заході знизують плечами: якщо ви торгуєте, значить, у вас є якісь відносини. Одні люди втрачають життя, а хтось отримує «бариші»?

Василь Шандро: Хто найбільше вам допомагає?

Ніна Брановицька: Як у нас вже прийнято за останні три роки, найбільше допомагають волонтери. Також допомагають солдати, які повернулися з полону, хлопці, які воювали з Ігорем.

Мені допомагали і юристи з Гельсінської спілки.

Тетяна Трощинська: Що вас найбільше підтримує останні два роки?

Ніна Брановицька: Мій син був людиною дії, якщо я впадала розпач, він казав: «Витри носа і щось роби». У нас нічого не закінчилося, і треба щось робити, поле для дії дуже велике.

Тетяна Трощинська: Наскільки вас підтримує визнання вашого сина Героєм?

Ніна Брановицька: Ніяка нагорода не замінить дитини. Я вважаю, що він це заслужив.

Василь Шандро: Вам потрібна якась допомога з боку держави?

Ніна Брановицька: Мені вистачає підтримки з боку волонтерів. Але мене шокує, в той час як хлопці працюють без відпочинку, депутати беруть відпустки. У країні, яка воює, вони їдуть на канікули. Немає кворуму, не приймаються закони, потрібні, зокрема, і для бійців АТО.

А якщо хлопці підуть з передової? Їм також хочеться відпочити, вони теж втомилися.


Нова українська школа: сертифікованим вчителям +20% до зарплати

Тетяна Трощинська: Нова хрестоматія з літератури для 1-2 та 3-4 класів появилися онлайн на сайті Міносвіти. Невже це означає, що більше не потрібно буде здавати гроші на книжки, які після року користування ідуть в нікуди?

Лілія Гриневич: Ця хрестоматія започаткувала традицію: вся література, яка видається за державні кошти, буде доступною для скачування для усіх учнів. Усі інформаційні технології мають бути спрямовані на те, щоб діти і дорослі отримували нові навички і знання.

Василь Шандро: Чи всі добре поставилися до цієї ідеї? Адже вона може зекономити мільйони гривень, які хтось не заробить.

Лілія Гриневич: Звичайно, у нас була важка дискусія з видавцями, які казали, що хтось буде друкувати їх підручники з електронної версії, але теперішні технології дозволяють зробити це і без електронної версії.

Ми не можемо залишатися у рамках попередніх десятиріч. Ми повинні давати нові можливості для навчання. Це маленький крок ― це тільки pdf-версія, а не електронний підручник, який має бути з мультимедійними додатками. Це мотивує дітей до процесу цікавішого навчання.

Вся ідея нової школи випливає з того, що наші діти швидко втрачають інтерес до навчання. Вони губляться у процесі, і потім їм дуже важко вскочити назад у цю колію.

Ця нова хрестоматія сучасна ― діти не можуть вчитися тільки на текстах минулого століття. Я шаную класиків, але також важливо, як сучасники бачать світ.

Укладаючи хрестоматію, ми поцікавилися у бібліотеках, що найбільше люблять читати діти, і включили ці твори. Не всі батьки приносять додому сучасну дитячу літературу, яка останнім часом у нас дуже добре розвивається.

Василь Шандро: Ці хрестоматії обговорено з учителями? У вас є відгуки від них?

Лілія Гриневич: Ми чекаємо відгуків, вона лише вчора появилася онлайн. Звичайно, при підготовці хрестоматії ми консультувалися з учителями-практиками.

У нас є неймовірно прогресивні вчителі, які постійно шукають щось нове і працюють із пристрастю, незважаючи на низьку зарплату. Є вчителі, які страждають від своєї роботи, є дуже консервативні вчителі. У реформі ми змушені орієнтуватися саме на прогресивних.

Якщо вчителям дати свободу творчості, кількість прогресивних вчителів зростатиме, і в якийсь момент ми дійдемо до критичної кількості вчителів, готових підтримати зміни.

Василь Шандро: Як вдається цей експеримент із вересня цього року?

Лілія Гриневич: Зміни й оновлення програми стосувалися всієї початкової школи. Ми маємо вчителів, які це радо сприйняли і впроваджують, маємо вчителів, які всупереч цьому працюють по-старому, якщо є активні батьки, вони впливають і змушують їх щось робити.

Атмосфера у школі сильно залежить від її керівника. Якщо директор не цікавиться цими процесами, це позначається на вчителях.

Нам важливо, щоб був ухвалений новий закон про освіту, тому що там є інструменти мотивації кращих вчителів. Зокрема це добровільна сертифікація нових методів навчання. Якщо вчитель отримає цю сертифікацію, він матиме 20% надбавки до зарплати, яка передбачає, що цей вчитель ділитиметься знаннями і досвідом із колегами.

Тетяна Трощинська: Які компетенції будуть потрібними для нової школи?

Лілія Гриневич: Ми хочемо відійти від «школи знань», де дітей просто напихають знаннями, які потрібно відтворити на іспитах, до «школи компетенцій». Тут починається ґвалт: наші діти нічого не будуть знати, пропаде фізика-хімія-математика.

Насправді компетенція ― це ядро знань, яке потрібно вибрати, і на яке потім легко нанизувати інформацію з різних джерел.

Компетенції, крім знань, передбачають стійкі уміння, м’які навички ― критичне мислення, уміння вчитися протягом життя, уміння спілкуватися, аргументувати свою думку ― а також цінності і ставлення.

Щоб досягнути цього, не вистачає, аби вчитель розповів, діти відповіли ― і на тому завершився навчальний процес. Потрібно організовувати групову роботу, експерименти, у яких діти мають зробити власний висновок, а це забирає значно більше часу.

Тетяна Трощинська: Як люди, які отримали знання в іншій системі, намагатимуться вчити дітей за цією?

Лілія Гриневич: Це неможливо зробити в один рік, тому реформа іде плавно. Перший клас реформованої школи компетенцій іде у 2018-2019 навчальному році, а завершує у 2029-2030 році. Тобто 12 клас буде у 2029-2030 році, тому що на таке навчання потрібно більше часу.

Сьогодні в усіх країнах Європи повна загальна середня освіта ― 12-13 років. Очевидно, нам треба до цього іти, водночас зберегти те, що нам добре вдавалося. Фізика, хімія, біологія і математика ― основа інноваційної інфраструктури нашої економіки. Тому ми намагаємося це підтримати.

Наприклад, ми побачили, що все менше абітурієнтів іде на інженерно-технічні та природничо-математичні спеціальності, а вчителя фізики, хімії чи біології знайти взагалі дуже складно. Щоб мотивувати кращих абітурієнтів іти на ці спеціальності, ми пропонуємо підвищити на них стипендії.

Василь Шандро: Чи можна окремо довести до певного ідеалу шкільну освіту, не зачіпаючи дошкільну і вищу?

Лілія Гриневич: Зрозуміло, це має зачепити усі щаблі. Ми починаємо зі школи, але водночас робимо нові стандарти профтехосвіти на компетентнісній базі, переглядаємо стандарти вищої освіти і працюємо з роботодавцями, формуємо перелік вмінь, які вони очікують.

Але зараз ми відчуваємо дірку: ми оновили шкільну програму, а дошкільна освіта залишилась попередньою. Дошкільна освіта заточена під розвиток аналітичних здібностей дітей ― а це ще зарано для них.

Наша традиційна школа готує майбутніх вчителів. Вона спрямована на розвиток аналітичних, але не критичних здібностей. Є теорія множинного інтелекту, відповідно до якої, кожна людина має дуже індивідуальні здібності, і їй потрібно допомогти їх відшукати і почати розвивати саме у школі.

Це передбачає інші навчальні програми, додаткове тестування здібностей дитини, перепідготовку вчителя. Іноді від усіх викликів опускаються руки, але нам треба переламати настрій «все пропало».

Діти, які зараз підуть у перший клас, будуть функціонувати як професіонали через 20 років. Ми бачимо, як змінилися інформаційні технології буквально за 5 років. Що буде через 20 років ― ми не можемо спрогнозувати, тому маємо навчити цих дітей вчитися в період великих змін і великих потоків інформації.

Тетяна Трощинська: Як батькам переконати себе, що хтось любить біологію, хтось ― фізкультуру, і це нормально?

Лілія Гриневич: Батьки повинні насамперед любити свою дитину і розуміти, що вона унікальна. Дітям потрібно навчитися використовувати свої кращі риси. У нас не вистачає освіти батьків, тобто як бути батьками.

У нас з’явилося багато психологів, які працюють публічно і розповідають батькам, як краще спілкуватися із дитиною. У батьків зараз дуже мало часу для спілкування з дитиною. Дуже важливо, щоб активні батьки більше дозволяли собі допомогти.

Вони можуть почерпнути інформацію з інших ресурсів, а я дуже хочу, щоб їм адекватні педагогічні консультації могла надати школа. Наприклад, батька викликають до школи, кажуть, що його син не вчиться, «зробіть з ним щось». А чи кажуть, що саме має зробити батько? Це вже є педагогічна консультація.