Подкаст: Відтворювати в новому вікні | Скачати (17.3MB) | Репост
Ірина Славінська: Що це за книжка, що під її обкладинкою?
Іза Хруслінська: Йосиф Зісельс — дуже важлива постать в Україні не тільки у ХХ столітті, але й нині. Разом із ним ми пропонуємо розмови про різні речі. І якби хтось мене попросив розповісти одним реченням, про що в них йдеться — я б відповіла, що ми говоримо про Україну через шлях Йосифа Зісельса.
Лариса Денисенко: Пане Йосифе, ви пам’ятаєте, з якого питання почався ваш діалог?
Йосиф Зісельс: Ми з Ізою співпрацюємо вже давно. Вона вже робила інтерв’ю зі мною раніше. Ми зустрічались, розмовляли і через багато років виникла ідея написати цю книгу. Тобто це було не перше запитання і не перший матеріал, який Іза зробила, розмовляючи зі мною.
Є дуже важлива книга, яку вона написала, про українсько-єврейське порозуміння. Це дуже гарна робота, яка розповідає про невідомі аспекти цих відносин.
Стосовно книги «Ти відкриєш мої уста» — це дуже незвичний жанр «розмова», адже постійно відхиляєшся в лінії, десь заглиблюєшся. Однак Іза все одно повертала мене до свого питання.
Ірина Славінська: А про що промовляє назва книги?
Йосиф Зісельс: Це цитата із 51-го Псалма, хоча в українському форматі це 50-ий Псалом. Вона мене давно зачепила. Бог відкриває мої вуста.
Лариса Денисенко: Пані Ізо, як вдається у розмові із людьми з таким великим багажем досвіду та подій дотримуватися структури?
Йосиф Зісельс: Це розмова, а не інтерв’ю. Інтерв’ю — це щось коротше, що має свій початок і кінець. У цьому жанрі такого немає. Важливо запитувати те, що цікаво не тільки людині, що збирає матеріал, але й тому, кого запитують, і тому, хто це потім читатиме. Має бути взаємний інтерес — у цьому весь секрет. Ти тримаєш в голові якусь структуру, маєш питання, але не завжди все відбувається так, як заплановано. Важливо також і те, що багато відповідей Йосифа ввійшли в книгу в такому вигляді, як він це сказав.
Лариса Денисенко: Наскільки важко було говорити про історію родини?
Йосиф Зісельс: Я б не сказав, що мені було дуже важко. Єдине — не можу похвалитися хорошою пам’яттю. Я людина функціональна, дуже багато роблю сьогодні і рідко повертаюся назад, в минуле. Окрім тих моментів, коли мене запитують. Відповідати не важко, важко згадати. У цій розмові я намагався бути щирим і тоді коли говорили про мене, і коли про мою родину. Впродовж нашого з Ізою спілкування я повернувся до тих спогадів, про які вже давно не думав.