Category Archives: Громадське радіо



За лінком вище ви можете підписатися на стрічку подкастів цієї категорії на ваших гаджетах.
No Thumbnail

Єврейське самоврядування в середньовічній Україні

Андрій Кобалія: Коли і за яких обставин євреї з’явились на українських територіях?

volodymyr_lyubchenko._istoryk.jpg

Історик – Володимир ЛюбченкоАвторські права: http://www.history.org.ua

Володимир Любченко: Питання доволі складне. Якщо брати  території України в загальновизнаних межах, то можемо говорити, що вже в першому столітті нашої ери в Криму зафіксована поява перших євреїв. На материковій Україні євреї з’явились щонайменше у X столітті, у Києві з’являється перші юдеї. Ми не можемо сказати чи це були етнічні євреї, тобто нащадки вихідців з Палестини, чи це були юдеїзовані хазари, тобто представники конгломерату тюркомовних народів. Більшість слухачів не знає, що найдавніший аутентичний документ, в якому згадується ім’я Києва, який дійшов до нас в оригіналі, а не в списках, датується першою третиною X століття. Мова йде про так званий «Київський лист», який був знайдений серед матеріалів Каїрської Генізи.

Єврейська релігійна традиція передбачає шанобливе ставлення до релігійних текстів, в яких згадується ім’я бога. Тому пошкоджені тексти не можуть бути просто спалені чи викинуті. Ця традиція передбачає обряд поховання таких текстів, або ж такі документи мають зберігатись у спеціальній кімнаті. Така кімната у столиці середньовічного арабського Єгипту міста – Фустат-Міср проіснувала недоторканою з X сторіччя до початку XIX століття, коли різні дослідники почали потроху вивозити ті матеріали, які зберігались в цій кімнаті. 

Серед документів, які вивіз Соломон Шехтер у 1896 році і привіз до Кембріджа, вже у 1960-х роках був іденифікований і прочитаний пергаментний аркуш, який і є «Київським листом», який перевернув наше уявлення про ранню історію міста Києва.

steppean_rovas_inscription_on_the_kievian_letter.png

Київський листАвторські права: Cambridge University Library website

Андрій Кобалія: Переходячи до питання єврейського міського самоврядування, хотів би, аби Ви розповіли про єврейську міську самоврядну одиницю – кагал. Що це таке? Якими були функції кагалу? Як він обирався?

Володимир Любченко: Кагал – як єврейська самоврядна одиниця, виник, звісно, не одразу у тому вигляді, у якому ми її звикли уявляти. Важливим чинником у формуванні кагалу були офіційні грамоти, що видавались владою тіє чи іншої держави і які дозволяли жити євреям на території Центральної та Східної Європи. У випадку Речі Посполитої перше таке надання, в якому привілеї на право вільного мешкання євреїв і заняття торговою діяльністю датується 1264 роком, коли князь Болеслав Благочестивий видав відповідний привілей євреям свого князівства.

Треба відзначити, що століття – це період, коли через переслідування євреїв у німецькомовних країнах та частково у Франції, велика кількість євреїв шукала собі місце для більш спокійного проживання. Польські князі та королі були зацікавлені у перенесенні тої системи міського самоврядування, яка склалась у німецьких містах, і носіями якої були не лише німці, а й тамтешні євреї. Вони були зацікавлені у міграції німецьких бюргерів та євреїв, які теж були носіями цієї культури. Таким чином привілей 1264 року та пізніший привілей полського короля Казиміра ІІІ від 1364 року з доповненнями 1367 року заклали підвалини правового статусу євреїв на теренах польської держави.

pechatka_vitovta.jpg

Печатка Вітовта

Подібний привілей, хоча з меншою регламентацією прав єврейського населення був наданий євреям Великого Князівства Литовського (ВКЛ) у 1388 році князем Вітовтом. Щоправда, в українській історіографії побутує великий скепсис щодо автентичності самого привілею та можливості його надання у 1388 році. Оскільки, коли цей привілей був поновлений та розширений після вигнання євреїв у 1495 році за межі ВКЛ, а в 1503 їм дозволили повернутись, то у 1507 польський король Сигізмунд І підтердив привілей 1388 року. Але громади, отримуючи певні привілеї, прагнули надати їм ореолу великої давності. Тому є вагомі причини вважати, що як такого привілею у 1388 році не було, а він був сфальсифікований на початку століття для обґрунтування прав єврейської громади на території ВКЛ.

Важливо розуміти, що вигнання євреїв у 1495 році є водоподілом між єврейською громадою часів Київської Русі, яка у правовому сенсі нічим не відрізнялась від іншого населення та громадою, яка сформувалась із євреїв з Польщі, які туди потрапили з німецьких земель, де сформувалася мова їдиш. Нова громада принесла іншу культуру, нові правила корпоративної етики та устрою, чого не знала громада ВКЛ до вигнання. Тобто припиняє своє існування слов’яномовна єврейська громада, а їм на зміну приходять германомовні євреї.

Андрій Кобалія: Чи не могли б Ви назвати ключові населені пункти, де проживали великі єврейські громади у ці часи?

Володимир Любченко: Якщо говорити про період до Люблінської унії 1569 року і не брати давньоруський період, коли найбільша іудо-хазарська громада мешкала у Києві, то на територіях сучасної України, які входили до складу ВКЛ, найбільші єврейські громади проживали в Києві, Луцьку, Острозі, Володимері-Волинському, а також в Бересті, в Троках та Гродно, якщо мова йде про білоруські та литовські території. Це були найбільші громади. Хоча вже у XVI столітті єврейська колонізація пішла далі, і євреї з’являються на теренах Брацлавщини.

На теренах Червоної Русі або Галичини, яка входила до складу Корони Польської, звісно, найбільшою єврейською громадою була громада Льова. Це була одна з чотирьох найбільших єврейських громад самої Польщі. У пізніші часи, після Люблінської унії, колонізація пішла за Дніпро, і єврейські громади з’являються скрізь, включаючи Чернігівщину. Але враховуючи той факт, що з другої половини століття розпочинаються регулярні татарські набіги, єврейське житя у цей час зосереджено головним чином на Галичині та Волині, частково на Брацлавщині та Поділлі, також у Києві. Вважається, що на початку подій Хмельниччини, тобто у середині століття, єврейське населення українських територій Речі Посполитої налічувало 90-95 тисяч осіб. З них на території Руського та Бельзького воєводств, тобто на території Галичини, мешкало біля 50 тисяч. Решта розподілялась між Волинським воєводством, а також Подільським, Брацлавським, Чернігівським, Київським.

Андрій Кобалія: Наші слухачі пам’ятають, що у 1569 році Люблінською унією ВКЛ і Королівство Польське об’єднались у єдину державу – Річ Посполиту. До цього часу у склад Королівства Польського входила Галичина, а до ВКЛ Київщина, Волинь, Брацлавщина. Чим відрізнялось повсякденне життя єврея у ВКЛ та Королівстві Польському до 1569 року?

Володимир Любченко: Я вже відзначав, що польські привілеї були більш ґрунтовними та детальними і давали більшу повноту самоврядування єврейським громадам. Євреї були особисто вільними людьми. Тобто євреїв-кріпаків ми не знаємо. Євреї отримали право власного судочинства, право вільного пересування країною, рівні права з іншими мешканцями країни у сплаті різних мит, право вільно сповідувати свою релігію, питання землі під єврейські цвинтарі. Усе це було закріплене привілеями. Оскільки польські привілеї були більш деталізованими, єврейські громади ВКЛ намагались отримати права, якими володіли, наприклад, євреї Львова.

Що стосується життя, то очевидно, що єврейські інституції до 1569 були більш розвинені на території Королівства Польського, ніж на території ВКЛ. Основі центри єврейської освіти теж знаходилися саме там. Лише після Люблінської унії подібні центри починають виникати і у ВКЛ.

c-s_yevropa_na_1220_rik_likbez.jpg

Центрально-Східна Європа у 1220 роціАвторські права: Лікбез. Історичний фронт.

Андрій Кобалія: Чому єврей у свідомості українця – це, як правило, лихвар?

Володимир Любченко: У XVI столітті відбувається «зернова» продовольча революція, коли збільшується кількість населення і зростає попит на зерно, і таким чином експлуатація сільськогосподарських земель виходить на новий рівень з точки зору отримання прибутку. Таким чином швидка економічна колонізація українських земель, у першу чергу сільськогосподарська колонізація була підпорядкована цьому попиту на зерно. І євреї зарекомендовують себе дуже гарними адміністраторами й арендаторами сільськогосподарських комплексів. Іншими складовими крім різного роду аренди було лихварсво, проте навіть наприкінці XVI століття за розпорядженням Вааду чотирьох земель – вищого органу єврейського самоврядування у Речі Посполитій навіть було дозволено бути лихварями по відношенню до євреїв, що забороняла єврейська релігія.

Треба визнати, що соціальна роль євреїв у пізньосередньовічній Польщі чи у Речі Посполитій була такою, яка об’єктивно ставила євреїв у проміжне становище між власниками маєтностей і безпосередніми виробникам продукції – селянами. Тому євреї опинялися в центрі цього конфлікту.

Андрій Кобалія: Мені відомо, що у тому ж таки Львові вірменська та німецька культури згодом були частково поглинуті польською культурою, відбувалась поступова асиміляція. Чи були євреї асимільовані?

Володимир Любченко: В ході тисячолітньої історії євреїв після вигнання з Палестини два чинника впливали на становлення єврейського населення: самоізоляція та сегрегація. Народи, що проживало поруч з євреями намагались створити різні перешкоди для успішного існування єврейської економіки. У той же час єврейське суспільство було налаштоване на самоізоляцію, бо у ній вони бачили запоруку виживання євреїв як окремої етнорелігійної спільноти.

Якщо говорити конкретно про Львів, то на початку століття найбільшою тамтешньою громадою були переселенці німці, і саме ця громада буквально за століття була дуже швидко полонізована і поглинута польською на той час ще меншістю. У той же час єврейська громада продовжила своє існування. Єдине, що на початку століття ми у Львові могли б побачити євреїв з іменами слов’янського походження, то вже в другій половині століття євреїв із слов’янськими іменами у Львові ми не спостерігаємо.

No Thumbnail

Єврейське самоврядування в середньовічній Україні

Андрій Кобалія: Коли і за яких обставин євреї з’явились на українських територіях?

volodymyr_lyubchenko._istoryk.jpg

Історик – Володимир ЛюбченкоАвторські права: http://www.history.org.ua

Володимир Любченко: Питання доволі складне. Якщо брати  території України в загальновизнаних межах, то можемо говорити, що вже в першому столітті нашої ери в Криму зафіксована поява перших євреїв. На материковій Україні євреї з’явились щонайменше у X столітті, у Києві з’являється перші юдеї. Ми не можемо сказати чи це були етнічні євреї, тобто нащадки вихідців з Палестини, чи це були юдеїзовані хазари, тобто представники конгломерату тюркомовних народів. Більшість слухачів не знає, що найдавніший аутентичний документ, в якому згадується ім’я Києва, який дійшов до нас в оригіналі, а не в списках, датується першою третиною X століття. Мова йде про так званий «Київський лист», який був знайдений серед матеріалів Каїрської Генізи.

Єврейська релігійна традиція передбачає шанобливе ставлення до релігійних текстів, в яких згадується ім’я бога. Тому пошкоджені тексти не можуть бути просто спалені чи викинуті. Ця традиція передбачає обряд поховання таких текстів, або ж такі документи мають зберігатись у спеціальній кімнаті. Така кімната у столиці середньовічного арабського Єгипту міста – Фустат-Міср проіснувала недоторканою з X сторіччя до початку XIX століття, коли різні дослідники почали потроху вивозити ті матеріали, які зберігались в цій кімнаті. 

Серед документів, які вивіз Соломон Шехтер у 1896 році і привіз до Кембріджа, вже у 1960-х роках був іденифікований і прочитаний пергаментний аркуш, який і є «Київським листом», який перевернув наше уявлення про ранню історію міста Києва.

steppean_rovas_inscription_on_the_kievian_letter.png

Київський листАвторські права: Cambridge University Library website

Андрій Кобалія: Переходячи до питання єврейського міського самоврядування, хотів би, аби Ви розповіли про єврейську міську самоврядну одиницю – кагал. Що це таке? Якими були функції кагалу? Як він обирався?

Володимир Любченко: Кагал – як єврейська самоврядна одиниця, виник, звісно, не одразу у тому вигляді, у якому ми її звикли уявляти. Важливим чинником у формуванні кагалу були офіційні грамоти, що видавались владою тіє чи іншої держави і які дозволяли жити євреям на території Центральної та Східної Європи. У випадку Речі Посполитої перше таке надання, в якому привілеї на право вільного мешкання євреїв і заняття торговою діяльністю датується 1264 роком, коли князь Болеслав Благочестивий видав відповідний привілей євреям свого князівства.

Треба відзначити, що століття – це період, коли через переслідування євреїв у німецькомовних країнах та частково у Франції, велика кількість євреїв шукала собі місце для більш спокійного проживання. Польські князі та королі були зацікавлені у перенесенні тої системи міського самоврядування, яка склалась у німецьких містах, і носіями якої були не лише німці, а й тамтешні євреї. Вони були зацікавлені у міграції німецьких бюргерів та євреїв, які теж були носіями цієї культури. Таким чином привілей 1264 року та пізніший привілей полського короля Казиміра ІІІ від 1364 року з доповненнями 1367 року заклали підвалини правового статусу євреїв на теренах польської держави.

pechatka_vitovta.jpg

Печатка Вітовта

Подібний привілей, хоча з меншою регламентацією прав єврейського населення був наданий євреям Великого Князівства Литовського (ВКЛ) у 1388 році князем Вітовтом. Щоправда, в українській історіографії побутує великий скепсис щодо автентичності самого привілею та можливості його надання у 1388 році. Оскільки, коли цей привілей був поновлений та розширений після вигнання євреїв у 1495 році за межі ВКЛ, а в 1503 їм дозволили повернутись, то у 1507 польський король Сигізмунд І підтердив привілей 1388 року. Але громади, отримуючи певні привілеї, прагнули надати їм ореолу великої давності. Тому є вагомі причини вважати, що як такого привілею у 1388 році не було, а він був сфальсифікований на початку століття для обґрунтування прав єврейської громади на території ВКЛ.

Важливо розуміти, що вигнання євреїв у 1495 році є водоподілом між єврейською громадою часів Київської Русі, яка у правовому сенсі нічим не відрізнялась від іншого населення та громадою, яка сформувалась із євреїв з Польщі, які туди потрапили з німецьких земель, де сформувалася мова їдиш. Нова громада принесла іншу культуру, нові правила корпоративної етики та устрою, чого не знала громада ВКЛ до вигнання. Тобто припиняє своє існування слов’яномовна єврейська громада, а їм на зміну приходять германомовні євреї.

Андрій Кобалія: Чи не могли б Ви назвати ключові населені пункти, де проживали великі єврейські громади у ці часи?

Володимир Любченко: Якщо говорити про період до Люблінської унії 1569 року і не брати давньоруський період, коли найбільша іудо-хазарська громада мешкала у Києві, то на територіях сучасної України, які входили до складу ВКЛ, найбільші єврейські громади проживали в Києві, Луцьку, Острозі, Володимері-Волинському, а також в Бересті, в Троках та Гродно, якщо мова йде про білоруські та литовські території. Це були найбільші громади. Хоча вже у XVI столітті єврейська колонізація пішла далі, і євреї з’являються на теренах Брацлавщини.

На теренах Червоної Русі або Галичини, яка входила до складу Корони Польської, звісно, найбільшою єврейською громадою була громада Льова. Це була одна з чотирьох найбільших єврейських громад самої Польщі. У пізніші часи, після Люблінської унії, колонізація пішла за Дніпро, і єврейські громади з’являються скрізь, включаючи Чернігівщину. Але враховуючи той факт, що з другої половини століття розпочинаються регулярні татарські набіги, єврейське житя у цей час зосереджено головним чином на Галичині та Волині, частково на Брацлавщині та Поділлі, також у Києві. Вважається, що на початку подій Хмельниччини, тобто у середині століття, єврейське населення українських територій Речі Посполитої налічувало 90-95 тисяч осіб. З них на території Руського та Бельзького воєводств, тобто на території Галичини, мешкало біля 50 тисяч. Решта розподілялась між Волинським воєводством, а також Подільським, Брацлавським, Чернігівським, Київським.

Андрій Кобалія: Наші слухачі пам’ятають, що у 1569 році Люблінською унією ВКЛ і Королівство Польське об’єднались у єдину державу – Річ Посполиту. До цього часу у склад Королівства Польського входила Галичина, а до ВКЛ Київщина, Волинь, Брацлавщина. Чим відрізнялось повсякденне життя єврея у ВКЛ та Королівстві Польському до 1569 року?

Володимир Любченко: Я вже відзначав, що польські привілеї були більш ґрунтовними та детальними і давали більшу повноту самоврядування єврейським громадам. Євреї були особисто вільними людьми. Тобто євреїв-кріпаків ми не знаємо. Євреї отримали право власного судочинства, право вільного пересування країною, рівні права з іншими мешканцями країни у сплаті різних мит, право вільно сповідувати свою релігію, питання землі під єврейські цвинтарі. Усе це було закріплене привілеями. Оскільки польські привілеї були більш деталізованими, єврейські громади ВКЛ намагались отримати права, якими володіли, наприклад, євреї Львова.

Що стосується життя, то очевидно, що єврейські інституції до 1569 були більш розвинені на території Королівства Польського, ніж на території ВКЛ. Основі центри єврейської освіти теж знаходилися саме там. Лише після Люблінської унії подібні центри починають виникати і у ВКЛ.

c-s_yevropa_na_1220_rik_likbez.jpg

Центрально-Східна Європа у 1220 роціАвторські права: Лікбез. Історичний фронт.

Андрій Кобалія: Чому єврей у свідомості українця – це, як правило, лихвар?

Володимир Любченко: У XVI столітті відбувається «зернова» продовольча революція, коли збільшується кількість населення і зростає попит на зерно, і таким чином експлуатація сільськогосподарських земель виходить на новий рівень з точки зору отримання прибутку. Таким чином швидка економічна колонізація українських земель, у першу чергу сільськогосподарська колонізація була підпорядкована цьому попиту на зерно. І євреї зарекомендовують себе дуже гарними адміністраторами й арендаторами сільськогосподарських комплексів. Іншими складовими крім різного роду аренди було лихварсво, проте навіть наприкінці XVI століття за розпорядженням Вааду чотирьох земель – вищого органу єврейського самоврядування у Речі Посполитій навіть було дозволено бути лихварями по відношенню до євреїв, що забороняла єврейська релігія.

Треба визнати, що соціальна роль євреїв у пізньосередньовічній Польщі чи у Речі Посполитій була такою, яка об’єктивно ставила євреїв у проміжне становище між власниками маєтностей і безпосередніми виробникам продукції – селянами. Тому євреї опинялися в центрі цього конфлікту.

Андрій Кобалія: Мені відомо, що у тому ж таки Львові вірменська та німецька культури згодом були частково поглинуті польською культурою, відбувалась поступова асиміляція. Чи були євреї асимільовані?

Володимир Любченко: В ході тисячолітньої історії євреїв після вигнання з Палестини два чинника впливали на становлення єврейського населення: самоізоляція та сегрегація. Народи, що проживало поруч з євреями намагались створити різні перешкоди для успішного існування єврейської економіки. У той же час єврейське суспільство було налаштоване на самоізоляцію, бо у ній вони бачили запоруку виживання євреїв як окремої етнорелігійної спільноти.

Якщо говорити конкретно про Львів, то на початку століття найбільшою тамтешньою громадою були переселенці німці, і саме ця громада буквально за століття була дуже швидко полонізована і поглинута польською на той час ще меншістю. У той же час єврейська громада продовжила своє існування. Єдине, що на початку століття ми у Львові могли б побачити євреїв з іменами слов’янського походження, то вже в другій половині століття євреїв із слов’янськими іменами у Львові ми не спостерігаємо.

No Thumbnail

Єврейське самоврядування в середньовічній Україні

Андрій Кобалія: Коли і за яких обставин євреї з’явились на українських територіях?

volodymyr_lyubchenko._istoryk.jpg

Історик – Володимир ЛюбченкоАвторські права: http://www.history.org.ua

Володимир Любченко: Питання доволі складне. Якщо брати  території України в загальновизнаних межах, то можемо говорити, що вже в першому столітті нашої ери в Криму зафіксована поява перших євреїв. На материковій Україні євреї з’явились щонайменше у X столітті, у Києві з’являється перші юдеї. Ми не можемо сказати чи це були етнічні євреї, тобто нащадки вихідців з Палестини, чи це були юдеїзовані хазари, тобто представники конгломерату тюркомовних народів. Більшість слухачів не знає, що найдавніший аутентичний документ, в якому згадується ім’я Києва, який дійшов до нас в оригіналі, а не в списках, датується першою третиною X століття. Мова йде про так званий «Київський лист», який був знайдений серед матеріалів Каїрської Генізи.

Єврейська релігійна традиція передбачає шанобливе ставлення до релігійних текстів, в яких згадується ім’я бога. Тому пошкоджені тексти не можуть бути просто спалені чи викинуті. Ця традиція передбачає обряд поховання таких текстів, або ж такі документи мають зберігатись у спеціальній кімнаті. Така кімната у столиці середньовічного арабського Єгипту міста – Фустат-Міср проіснувала недоторканою з сторіччя до початку

Серед документів, які вивіз Соломон Шехтер у 1896 році і привіз до Кембріджа, вже у 1960-х роках був іденифікований і прочитаний пергаментний аркуш, який і є «Київським листом», який перевернув наше уявлення про ранню історію міста Києва.

steppean_rovas_inscription_on_the_kievian_letter.png

Київський листАвторські права: Cambridge University Library website

Андрій Кобалія: Переходячи до питання єврейського міського самоврядування, хотів би, аби Ви розповіли про єврейську міську самоврядну одиницю – кагал. Що це таке? Якими були функції кагалу? Як він обирався?

Володимир Любченко: Кагал – як єврейська самоврядна одиниця, виник, звісно, не одразу у тому вигляді, у якому ми її звикли уявляти. Важливим чинником у формуванні кагалу були офіційні грамоти, що видавались владою тіє чи іншої держави і які дозволяли жити євреям на території Центральної та Східної Європи. У випадку Речі Посполитої перше таке надання, в якому привілеї на право вільного мешкання євреїв і заняття торговою діяльністю датується 1264 роком, коли князь Болеслав Благочестивий видав відповідний привілей євреям свого князівства.

Треба відзначити, що століття – це період, коли через переслідування євреїв у німецькомовних країнах та частково у Франції, велика кількість євреїв шукала собі місце для більш спокійного проживання. Польські князі та королі були зацікавлені у перенесенні тої системи міського самоврядування, яка склалась у німецьких містах, і носіями якої були не лише німці, а й тамтешні євреї. Вони були зацікавлені у міграції німецьких бюргерів та євреїв, які теж були носіями цієї культури. Таким чином привілей 1264 року та пізніший привілей полського короля Казиміра ІІІ від 1364 року з доповненнями 1367 року заклали підвалини правового статусу євреїв на теренах польської держави.

pechatka_vitovta.jpg

Печатка Вітовта

Подібний привілей, хоча з меншою регламентацією прав єврейського населення був наданий євреям Великого Князівства Литовського (ВКЛ) у 1388 році князем Вітовтом. Щоправда, в українській історіографії побутує великий скепсис щодо автентичності самого привілею та можливості його надання у 1388 році. Оскільки, коли цей привілей був поновлений та розширений після вигнання євреїв у 1495 році за межі ВКЛ, а в 1503 їм дозволили повернутись, то у 1507 польський король Сигізмунд І підтердив привілей 1388 року. Але громади, отримуючи певні привілеї, прагнули надати їм ореолу великої давності. Тому є вагомі причини вважати, що як такого привілею у 1388 році не було, а він був сфальсифікований на початку століття для обґрунтування прав єврейської громади на території ВКЛ.

Важливо розуміти, що вигнання євреїв у 1495 році є водоподілом між єврейською громадою часів Київської Русі, яка у правовому сенсі нічим не відрізнялась від іншого населення та громадою, яка сформувалась із євреїв з Польщі, які туди потрапили з німецьких земель, де сформувалася мова їдиш. Нова громада принесла іншу культуру, нові правила корпоративної етики та устрою, чого не знала громада ВКЛ до вигнання. Тобто припиняє своє існування слов’яномовна єврейська громада, а їм на зміну приходять германомовні євреї.

Андрій Кобалія: Чи не могли б Ви назвати ключові населені пункти, де проживали великі єврейські громади у ці часи?

Володимир Любченко: Якщо говорити про період до Люблінської унії 1569 року і не брати давньоруський період, коли найбільша іудо-хазарська громада мешкала у Києві, то на територіях сучасної України, які входили до складу ВКЛ, найбільші єврейські громади проживали в Києві, Луцьку, Острозі, Володимері-Волинському, а також в Бересті, в Троках та Гродно, якщо мова йде про білоруські та литовські території. Це були найбільші громади. Хоча вже у XVI столітті єврейська колонізація пішла далі, і євреї з’являються на теренах Брацлавщини.

На теренах Червоної Русі або Галичини, яка входила до складу Корони Польської, звісно, найбільшою єврейською громадою була громада Льова. Це була одна з чотирьох найбільших єврейських громад самої Польщі. У пізніші часи, після Люблінської унії, колонізація пішла за Дніпро, і єврейські громади з’являються скрізь, включаючи Чернігівщину. Але враховуючи той факт, що з другої половини століття розпочинаються регулярні татарські набіги, єврейське житя у цей час зосереджено головним чином на Галичині та Волині, частково на Брацлавщині та Поділлі, також у Києві. Вважається, що на початку подій Хмельниччини, тобто у середині століття, єврейське населення українських територій Речі Посполитої налічувало 90-95 тисяч осіб. З них на території Руського та Бельзького воєводств, тобто на території Галичини, мешкало біля 50 тисяч. Решта розподілялась між Волинським воєводством, а також Подільським, Брацлавським, Чернігівським, Київським.

Андрій Кобалія: Наші слухачі пам’ятають, що у 1569 році Люблінською унією ВКЛ і Королівство Польське об’єднались у єдину державу – Річ Посполиту. До цього часу у склад Королівства Польського входила Галичина, а до ВКЛ Київщина, Волинь, Брацлавщина. Чим відрізнялось повсякденне життя єврея у ВКЛ та Королівстві Польському до 1569 року?

Володимир Любченко: Я вже відзначав, що польські привілеї були більш ґрунтовними та детальними і давали більшу повноту самоврядування єврейським громадам. Євреї були особисто вільними людьми. Тобто євреїв-кріпаків ми не знаємо. Євреї отримали право власного судочинства, право вільного пересування країною, рівні права з іншими мешканцями країни у сплаті різних мит, право вільно сповідувати свою релігію, питання землі під єврейські цвинтарі. Усе це було закріплене привілеями. Оскільки польські привілеї були більш деталізованими, єврейські громади ВКЛ намагались отримати права, якими володіли, наприклад, євреї Львова.

Що стосується життя, то очевидно, що єврейські інституції до 1569 були більш розвинені на території Королівства Польського, ніж на території ВКЛ. Основі центри єврейської освіти теж знаходилися саме там. Лише після Люблінської унії подібні центри починають виникати і у ВКЛ.

c-s_yevropa_na_1220_rik_likbez.jpg

Центрально-Східна Європа у 1220 роціАвторські права: Лікбез. Історичний фронт.

Андрій Кобалія: Чому єврей у свідомості українця – це, як правило, лихвар?

Володимир Любченко: У XVI столітті відбувається «зернова» продовольча революція, коли збільшується кількість населення і зростає попит на зерно, і таким чином експлуатація сільськогосподарських земель виходить на новий рівень з точки зору отримання прибутку. Таким чином швидка економічна колонізація українських земель, у першу чергу сільськогосподарська колонізація була підпорядкована цьому попиту на зерно. І євреї зарекомендовують себе дуже гарними адміністраторами й арендаторами сільськогосподарських комплексів. Іншими складовими крім різного роду аренди було лихварсво, проте навіть наприкінці XVI століття за розпорядженням Вааду чотирьох земель – вищого органу єврейського самоврядування у Речі Посполитій навіть було дозволено бути лихварями по відношенню до євреїв, що забороняла єврейська релігія.

Треба визнати, що соціальна роль євреїв у пізньосередньовічній Польщі чи у Речі Посполитій була такою, яка об’єктивно ставила євреїв у проміжне становище між власниками маєтностей і безпосередніми виробникам продукції – селянами. Тому євреї опинялися в центрі цього конфлікту.

Андрій Кобалія: Мені відомо, що у тому ж таки Львові вірменська та німецька культури згодом були частково поглинуті польською культурою, відбувалась поступова асиміляція. Чи були євреї асимільовані?

Володимир Любченко: В ході тисячолітньої історії євреїв після вигнання з Палестини два чинника впливали на становлення єврейського населення: самоізоляція та сегрегація. Народи, що проживало поруч з євреями намагались створити різні перешкоди для успішного існування єврейської економіки. У той же час єврейське суспільство було налаштоване на самоізоляцію, бо у ній вони бачили запоруку виживання євреїв як окремої етнорелігійної спільноти.

Якщо говорити конкретно про Львів, то на початку століття найбільшою тамтешньою громадою були переселенці німці, і саме ця громада буквально за століття була дуже швидко полонізована і поглинута польською на той час ще меншістю. У той же час єврейська громада продовжила своє існування. Єдине, що на початку століття ми у Львові могли б побачити євреїв з іменами слов’янського походження, то вже в другій половині століття євреїв із слов’янськими іменами у Львові ми не спостерігаємо.

No Thumbnail

“Боротьба з космополітизмом” та “Ждановщина” або репресії проти євреїв і українців

Андрій Кобалія: Як українське суспільство сприймало євреїв у 1930-х, перших роках після Другої світової та масового знищення євреїв нацистами?

Олег Бажан: Українці та євреї були по один бік барикад у боротьбі з нацизмом у Другій світовій війні. Проте, якщо звернутись до архівних документів, то можна зробити висновки, що були і прояви антисемітизму на побутовому ґрунті. Наприклад, відомо, що у 1946 році постала проблема можливого погрому у Києві. Проблема полягала у тому, що євреї почали повертатись у свої будинки, а вони вже на той час були зайняті кимось іншим. Органи держбезпеки моніторили цю ситуацію і доповідали «нагору», на рівень першого секретаря ЦК партії. Тоді ці питання вирішувались. Але про повне несприйняття та ненависть говорити не приходиться.

gazeta_ua.jpg

Київ у 1947 роціАвторські права: Gazeta.ua

Андрій Кобалія: Що таке Доктрина Жданова та Боротьба з космополітизмом? Коли ці два феномени з’явились в СРСР?

Олег Бажан: Спочатку треба пояснити, що ця ідеологія «космополітизму» має на увазі, що значення надається загальнолюдським цінностям, а проблемам національним надається другорядне значення. Відштовхуючись від цього поняття, тогочасне радянське керівництво розпочало свою ідеологічно-політичну кампанію у післявоєнні роки. Треба зазначити, що ця боротьба тривала у другій половині 1940-х років, одразу після Другої світової. Цю широкомасштабну політику Сталіна та його поплічників  можна пояснити бажанням повернути в країну, особливо на окуповані території, радянські порядки. Для цього треба було знайти таку нішу в боротьбі із тими, хто нібито ще не полишив буржуазної ідеології. «Боротьба з космополітизмом» якнайкраще могла виконати цю роль.

Сам Жданов був один із соратників Сталіна, секретар з ідеології, якому і було доручено розгорнути широкомасштабну ідеологічну кампанію, звідси і термін «Ждановщина», феномен, який мав місце і в історії України у другій половині 1940-х років.

Андрій Кобалія: Розкажіть про гучні справи, що пов’язані із цими хвилями репресій.

Олег Бажан: Варто зазначити, що «боротьба з космополітизмом» накладається на тогочасну ситуацію, яка мала місце в СРСР та світі. Не слід забувати, що значна частина України з 1941 по 1943 перебувала в окупації. Сталінське керівництво боялось, що за цей час в голові українців могло щось змінитись. Тому треба було здійснити чистку або перезавантаження. Радянські спецслужби моніторили настрої, в тому числі і євреїв. Вони помітили, що українські євреї були дуже раді появі держави Ізраїль на Близькому Сході. Було багато охочих приєднатись до розбудови цієї держави. Це, звичайно, лякало Й. Сталіна. Якщо говорити про піки репресивних заходів, то це погром інтелігенції та арешти пов’язані з єврейським Антифашистським комітетом, які мали місце у 1948-1949 роках. Відлуння цих подій дійшло і до України, відбулись посадки єврейських письменників. Пік – це кінець 1940-х, початок 1950-х.

iii.jpg

Карикатура часів “Справи лікарів”

Андрій Кобалія: Виникає логічне питання: ідея боротьби з космополітизмом суперечить суті СРСР, адже СРСР було вигідно підтримувати євреїв і підкреслювати своє негативне ставлення до нацистів. Дотого ж, антисемітизм був пережитком імперії Романових. Та й ідея комунізму робила акцент не на етнічних особливостях, а на класових. Чому тоді з’явилась ця компанія?

Олег Бажан: Країна Рад сповідувала пролетарський інтернаціоналізм і,звичайно, тут не було відкритих проявів антисемітизму. Але антисемітизм простежується протягом усієї історії СРСР. Можна згадати політику «воєнного комунізму», коли також відбувався наступ на економічні права євреїв-кустарів. За часів НЕПу 1920-х, влада нерідко насильницькими методами вирішувала єврейське земельне питання. Ще одним гарним прикладом є репресії 1930-х років. На перший погляд ми бачимо, що репресії розгортаються по 15 національним лініям. Це болгари, поляки, німці, греки, латиші, але ми не бачимо євреїв.

Проте, проаналізувавши репресії 1937-1938 років, репресії проти євреїв були заховані у блок «ліквідація буржуазних націоналістичних організацій». Там є рядок про ліквідацію сіоністських організацій. Ще були репресії проти Бунду, меншовиків, есерів, де євреї були широко представлені. Тому євреї займають шосте місце за чисельністю жертв репресій 1937-1938 років.

Андрій Кобалія: Тобто антисемітизм все ж існував у СРСР і був напряму пов’язаний із часами імперії Романових?

Олег Бажан: Ми можемо говорити, що Радянський Союз перебрав оті негативні особливості, які мали місце у період існування Російської імперії, коли уряд був чи не на чолі погромів кінця XIX століття, особливо у 1906-1907 років. У часи громадянської війни євреям діставалось і від білогвардійців, і від червоноармійців, і від армії УНР у 1918-1919 роках. Проте радянська пропаганда потім перекинула усе на УНР та армію Симона Петлюри. Коли проходив процес над вбивцею Петлюри, захист годинникаря Самуїла Шварцбурда полягала у тому, що нібито це була помста за численні єврейські погроми, особливо 1919 року.

Андрій Кобалія: Якою була особиста позиція Сталіна щодо євреїв? Мені відомо, що 12 січня 1931 року він сказав таке: “Антисемитизм опасен для трудящихся, как ложная тропинка, сбивающая их с правильного пути и приводящая их в джунгли. Поэтому коммунисты, как последовательные интернационалисты, не могут не быть непримиримыми и заклятыми врагами антисемитизма”. Тобто у 1931 році він заявляє, що комуністи і громадяни СРСР не можуть бути антисемітами. Але яка була його особиста позиція?

Олег Бажан: Інтернет зараз рясніє публікаціями  та обговореннями щодо того, чи був Сталін антисемітом. Я хотів би сказати,що відверто і на публіку Сталін ніколи не заявляв про своє негативне ставлення до євреїв. Однак він міг висловлювати це у приватних розмовах. Якщо звернутись до спогадів Микити Хрущова та його доньки С. Алілуєвої, то вони говорять, що для Сталіна були характерні ознаки прихованого антисемітизму. Під час партійних зборів Сталін притримувався ідей пролетарського інтернаціоналізму.

Відверті нотки антисемітизму та репресії припадають на середину 1930-х років. Він, перш за все, боровся із своїми політичними конкурентами – Троцьким, Камєневим, Бухаріним. Але Сталін бачив у них конкурентів і не робив акцент на етнічному аспекті.

vikipediya.jpg

Й. Сталін та А. Жданов

Андрій Кобалія: Коли ми говоримо про «Ждановщину» та «Боротьбу з космополітизмом», то мова йде про звільнення з роботи, арешти, можливі відправки в інші частини СРСР. Коли українці та євреї відбували покарання чи вони могли контактувати?

Олег Бажан: Якщо звернутись до дисидентських спогадів 1950-1980 років, то можемо стверджувати, що такі контакти між представниками українського національного та єврейського національних рухів були. Євген Сверстюк ставив питання, чому між євреями та українцями у різні часи були непорозуміння. Всі ці питання піднімались. Прохолоди у цих відносинах і в таборах, і тут, в Україні не спостерігалось.

У 1960-х роках перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест на партійних зборах говорив навіть про злиття українських із єврейськими націоналістами та небезпеку для СРСР.

Андрій Кобалія: Чи амністували засуджених після смерті двох лідерів?

Олег Бажан: Репресії 1940-х-1950-х не мали такого масштабу як репресії 1930-х. «Безродним космополітам» загрожувало звільнення з роботи, влада заважала займатись творчою діяльністю і далеко не у всіх випадках це закінчувалось гратами та кримінальними справами. Найбільше постраждали люди, що потрапили під справу єврейського Антифашистського комітету, цих людей було розстріляно. В Україні постраждав директор кабінету вивчення єврейської історії та культури –Співак, він помер у тюрмі.

Я б хотів звернути увагу, що під час «Боротьби з космополітизмом» постраждали не тільки євреї, але й росіяни та українці.

Коли ми говоримо про «Ждановщину» та наступ на українську культуру та «залишки буржуазного націоналізму», то ми знаємо, що у цей час окрім Яновського і Рильського, постраждав іще й поет Андрій Малишко. У 1946 році він був головним редактором журналу «Дніпро» та заступником голови Спілки письменників радянської України. Його почали цькувати за те, що він надав можливість на своїх сторінках надрукуватись тому ж Юрію Яновському, мова йде про роман «Жива вода» та поему М. Рильського «Слово про рідну матір». Часто репресії були проти літературних критиків єврейського національності. Сам Андрій Малишко заперечував усі згвинчування, але репресії позначились на його долі. Малишко не заарештували, але усунули з посади заступника голови Спілки письменників радянської України і, звичайно, позбавили портфеля головного редактора «Дніпра». У лютому 1949 року репресії будуть спрямовані у бік єврейських літературних критиків.

Андрій Кобалія:  Але чи повернулись ці люди на свої місця після смерті Сталіна?

Олег Бажан: У період хрущовської відлиги більшість репресованих були реабілітовані. Їм навіть дозволяли друкувати свої тексти. Тому не можна сказати, що усі жили з цим ярликом до кінця життя. До речі, хотів сказати, що «Боротьба з космополітизмом» була спрямована і на релігійне життя євреїв. У другій половині 1940-х починається закриття єврейських релігійних громад. У другій половині 1940 існувало близько 55 синагог, то на початок 1950-х років вони скоротились до 41.

Резонансною була справа з Львівською синагогою. Працівники держбезпеки звинуватили її членів у тому, що ця синагога виконує роль пересильного пункту євреїв Прибалтики, які хочуть дістатись Близького Сходу та Держави Ізраїль. Дійсно, це призвело до того, що керівників громади звільнили від виконання своїх обов’язків. Якщо ми дивимось і аналізуємо документи, то уповноважений у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Україні Вільховий зазначав, що ці єврейські громади займаються не властивими для них функціями. Надають допомогу інвалідам, ветеранам війни, всім, хто потребував. Єврейська громада Львова допомагала єврейським сім’ям із влаштуванням післявоєнного життя.